Неспокійна ніч - "Walbrzych Polmaraton"

Липень видався для мене спокійним та зовсім небагатим на забіги. З приходом серпня біг та змагання мали повернутись у моє життя, за якими уже почав сумувати. І повернення змагань у моє життя чекав з великим нетерпінням так як були заплановані досить цікаві півмарафони, а саме:  "Kharkiv Trail Half Marathon" та Walbrzych Polmaraton, в яких я дуже хотів прийняти участь. Хоча "Kharkiv Trail Half Marathon" був досить цікавий, як на мене, але моя увага була більше прикута до "Walbrzych Polmaraton" - так як він був четвертим забігом на шляху до "Корони Польських Півмарафонів", що і робило його більш цікавішим для мене.

Реєстрація

Зареєструватись на забіг можна через офіційний сайт півмарафону polmaraton.walbrzych.pl, що перенаправить Вас на сайт online.datasport.pl, де і відбувається сама реєстрація. Там необхідно вказати свої особисті дані, вибрати потрібну дистанцію та футболку при бажанні. Після внесення даних та оплати Вам
буде надано стартовий номер. Основна інформація про півмарафон (місце та час отримання стартового пакету) буде відправлено на пошту за 4-7 днів до дня старту. Оскільки місто вважається туристичним, бронювати готель чи хостел бажано завчасно – чим ближче до дати старту, тим важче знайти дешеве місце для ночівлі.

Місто

Добиратись до Валбжиху з Києва було вирішено літаком через Катовіце, звідки потягом до Валбжиха з пересадкою у Вроцлаві. У Валбжих прибув у суботу зранку. Поселитись в готель та отримати стартовий пакет можна було лише після обіду, тому, що б трішки згаяти час, я вирішив прогулятись містом, частково оглянути маршрут півмарафону та знайти якісь цікаві місця для себе.

Місто виявилось цікавим для пішого туризму. В околицях знаходяться гори Сови (Góry Sowie), а у самому місті дуже багато старовинних будівель та мало сучасної архітектури. В основному будинки 3-ох та 5-ти поверхові, які зараз масово реставрують. В першу чергу мою увагу привернув міський парк у центрі міста, замок "Князь" та науково-мистецький центр "Стара шахта". Останній зацікавив найбільше своєю
підземною туристичною дорогою, тому попрямував туди відразу з залізничного вокзалу. Відвідини замку я вирішив відкласти на інший раз.

"Стара шахта" собою розповідає про те, що історія Валбжиха пов’язана з видобутком вугілля. Цей музей являє собою відреставрований комплекс з 11 будинків, що раніше входили до складу вугільної шахти “Юлія”. Там зібрана колекція старих шахтарських машин та інструментів. Окрім цього тут можна побачити кузню, лампохранилище та машинний зал. Та головне, що цікавить тут більшість туристів – це підземна штольня. Основна екскурсія триває близько двох годин.

Готель

Відвідавши музей, я відправився у напрямку свого готелю, оскільки я проспав всі дешеві варіанти. Готель Aqua Zdrój виявився непоганим: по-перше, він був одним із спонсорів півмарафону, тому для учасників діяла знижка 15 %. Але найбільше мені сподобалась його концепція. Основна будівля – це басейн, спортзал та спортивна арена, до якої примикає 4-х поверхова будівля, у якій розмістили ресторан на першому поверсі та готель на 2 - 4 поверхах.

Пригоди

Після поселення прийшов час однієї з головних місій подорожі – отримання стартового пакету. Видача проходила на території спортивної школи. Крім того там проходили дитячі старти та паста-паті. Забравши свій номер, відвідав паста-паті та відправився до готелю відпочивати після дороги.

Спочатку все йшло як зазвичай, нічого особливого відбутись не повинно було, а написати про поїздку можна було б трьома словами – приїхав, пробіг та поїхав. Але Валбжих вирішив залишитись у моїй пам'яті надовго. Все сталось вночі, коли я вирішив сходити перекурити.

Дорогою мені на поверсі зустрілась пара поляків, які намагались потрапити до сусіднього номеру. Коли я був в готель вдень, то звернув увагу, що абсолютно усі постояльці готелю були спортсменами (дитяча команда, яка приїхала на змагання; зустрічались бігуни, плавці), тому те, що хтось пізно поселяється у номер, якогось подиву у мене не викликало. До того ж поки я полив на вулиці, вони спустились до рецепції, де дівчина трішки порозмовляла з одним з охоронців, після чого вони знову піднялись до своїх номерів.

Коли ж на зворотньому шляху знову піднімався до свого номеру, то на поверсі, як не дивно знову зустрів цю чудову пару, яка знову пробувала потрапити до типу свого номеру. Проходячи повз них дівчина вирішила зав'язати зі мною розмову та почала розповідати, що вони забули номер свого помешкання і не можуть тепер до нього потрапити. Коли я сказав, що знизу є охорона, яка може їм допомогти, їх не дуже це чомусь влаштувала. Та й мені почали розповідати, що вони до них звертались, але допомоги так і не отримали. Коли я запропонував разом з ними спуститись, у відповідь почув категоричну відмову. Польський в мене ще не дуже добрий, тому почув очікуване питання про те, звідки я приїхав. Дізнавшись, що я українець, дівчина спробувала розповісти, скільки у неї знайомих в Україні. Мені це було не дуже цікаво, тому почав завершувати розмову, та на останок вона попросила води. Тут було важко відмовити, тому я пішов у номер за пляшкою води. Поки брав її, чудова парочка вже була у мене в номері. Тому вирішив віддати воду і швидше випровадити куди подалі незваних гостей. Увесь час зі мною розмовляла дівчина, тому я їй машинально і поніс воду. Протягаючи пляшку, мене насторожило ось що: весь час, поки з нею говорив, руки її були спереду, а тут раптово одна з них виявилась у задній кишені. Тому попросив показати, що вона поклала туди. Почуте у відповідь: "Там карта від номера" мене не дуже це влаштувало, тому ще раз попроси вийняти усе, що там знаходиться. Мене взагалі не здивувало, коли в її руках з'явився мій павербанк. Чесно, більше подиву викликало б те, якби там і насправді була лишень карта.

Забравши павербенк в мене почав подумки малювати два варіанти подальшого  розвитку подій: ту воду, яку їм хотів віддати, розбити на їх головах але  я заробив би швидше всього ще й собі неприємностей, адже довести правомірність застосування сили зі своєї сторони було б досить проблематично. Інший варіант
– спуститись до охорони, щоб вони самі розбирались з ними. Так як одного разу в Варшаві був свідком, як охорона місцевого вокзалу реагує на порушників. Особа замість того, щоб культурно пояснити касиру свою проблему, застосовувала в його адресу нецензурні слова. Видно думав, що знаходиться у своїй країні, а не в цивілізованому світі, де тобі з радістю допоможуть, якщо ввічливо попросити. Після трьох безуспішних попереджень касира, було викликана охорону. Охорона виявилась повністю культурною: першим своїм змахом руки порушнику запропонували оцінити новий запах перцового балончика, поки той ним насолоджувався, другим рухом охоронець запропонував йому оцінити стан підлоги та чи чисто він помитий. Далі правопорушника закували в кайданки з їх нової колекції.

Тому вирішив обрати другий варіант розгортання подій. По-перше, я думав, якщо в готелі номер відкривається ззовні за допомогою карти, то і з внутрішньої сторони спрацьовує усе аналогічно. Номер знаходився на другому поверсі, під ним йшла асфальтована доріжка. На любителів паркуру вони особливо не були схожі, тому пригнути з 3-4-метрової висоти і щось собі не пошкодити навряд чи вийшло б у них. По моєму плану в них лишався тільки варіант дочекатись мене з охороною, яка їм культурно пояснила б, що вони не праві. Але то був мій план, в якому був маленький виняток.

Ввівши охорону в курс справи, ми з одним з них пішли до мого номеру, а інший залишився біля входу. Я хотів піти сходами на відміну від охоронця, що обрав ліфт. Та сперечатись я не став, бо був певен, що гості сидять замкнені у номері. Не було меж моєму здивуванню, коли вийшовши з ліфту я побачив, як мої гості збігають униз сходами.

Спустившись, я взявся наздоганяти їх, адже очікував, що один з охоронців приєднається до мене. Через метрів 10 зрозумівши, що цьому не бути, а самому бігти за двома гостями у темноту зовсім не хотілось. Навіть аби у мене вийшло наздогнати одного, була велика ймовірність, що інший дасть мені по голові. Я повернувся до охорони та попросив викликати поліцію.

Тоді мені здавалось, що поліція їде до нас цілу вічність. Та почало складалось враження, ніби ці люди гостювали тут не вперше: вони знали, як виглядають карти від номерів; вхід до номерів важко знайти з першого разу, наприклад, я не одразу зрозумів, як мені піднятись на другий поверх. Дивно поводив себе і другий охоронець. Замість того, щоб чергувати біля дверей, які ведуть з готелю в хол, той сидів у себе в комірці перед камерами. Побачивши двох вибігаючих людей з готелю не було ніякої реакції, хоч і знав, що його напарник пішов з постояльцем за злодіями. Тому довіри ні до охорони, ні до персоналу у мене не було.

Поліція приїхала десь за хвилин 20-30. За цей час ми з охороною передивились записи з камер відеоспостереження, ще раз оглянули номер на предмет інших зниклих речей. Виявилось, що зник ще й телефон. В цей момент я зрозумів як вони вийшли та розчарувався в картковій системі доступу.

На мій виклик приїхало два поліцейських років 25-30, одягнені в форму поверх, якої були одягнуті броніки, озброєні пістолетом. Зі спорядження ще були ліхтарики, планшет, рації та кайданки. Перевіривши мої документи та ввівши дані у планшет, вони почали розпитувати мене, що відбулось. Далі я разом з ними відправився на рецепцію, де полісмени переглянули камери, поговорили з охороною, після чого зв'язались з відділком, аби дізнатись, куди буде зручніше під'їхати детективу, аби прийняти мою заяву. Цікавим фактом є те, що злочин відбувся на території першого відділку, а  наряд, який прибув відноситься до п'ятого. Вони пояснили охороні, то були вільні в момент виклику, тому і виїхали на виклик. Для мене це було трохи
дивним, що поліція реагує на правопорушення навіть тоді, коли воно відбувається не в їхньому районі –
вони просто виконують свою роботу, після чого справу передають у відповідний відділок.

Мене відвезли в перший відділок, де вже чекав на мене детектив. Розмова виявилась досить таки легкою легкою. Мене запитали про те, звідки я, чого мене занесло в їхнє місто, чи на довго я, коли знову планую відвідати Польщу, як мене найти у разі чого, де проживаю, чи розумію польську. Після цього співробітниця попросила розповісти, як усе відбулось, аби скласти своє враження, після чого почала заповнювати документи про мої контактні дані, викрадені речі, їх приблизну вартість, прикмети гостей. Пізніше сказала, що крадіжки на більше 50 злотих веде головне управління поліції міста. Це все зайняло приблизно десь 1-1,5 години. По завершенню мене відвезли до готелю, детектив подивилась камери та домовилась про вилучення записів камер спостереження у понеділок, аби відтворити обличчя моїх гостей. Чесно кажучи, я не сильно
розраховував на те, що мій телефон знайдуть. Тому, коли о 5 годині ранку потрапив до номеру, вже думав, на яку кількість грошей я попав. Головне, що не виходило з моєї голови – як потрапити додому. На зворотній рейс я не встиг провести chek-in, думав, де це можна зробити та роздрукувати посадковий талон.

Та в цій історії все таки мав бути щасливий кінець: о 6 годині в мій номер постукали. Я вже був дуже злим, коли йшов відкривати двері. Якби це був персонал готелю, їм би довго довелось вислуховувати від мене. Та там чекало на мене два поліцейських. Вони були не такі ефектні, як попередні: виглядали на років 35-45 одягнуті тільки в одну форму. Привітавшись, вони повідомили, що знайшли телефон та футболку півмарафону (для чого її красти, чесно кажучи, так і не зрозумів). Далі формальність – я написав заяву на ім'я місцевого маршалика, що мій телефон та футболка було знайдено поліцією. На прощання спитавши, чи гості понесуть покарання, нащо вони відповіли, що їх уже затримали.

Пізніше мені стало цікаво, яке покарання несуть злодії за крадіжки у Польщі. Виявив, що у них досить цікаві закони: по-перше, з 2018 року у них почала діяти електронна система, в яку заносять усіх крадіїв, головне завдання даної бази – зменшити рівень злочинності на території Польщі. Крадіжка до 500 злотих – це адміністративне покарання та штраф, якщо більше – це вже кримінальне покарання, за яке несуть покарання у вигляді 5 років тюрми. Є цікавий факт: сума крадіжок сумується, тобто поки злочинець не набере суму 500 злотих, його штрафують, як тільки загальна сума крадіжок перевищить 500 злотих – злодія чекає 5 років
позбавлення волі.

Біг

Після мої нічних пригод настрій був не дуже біговим. Старт півмарафону було заплановано на 11 годину. Прокинувшись об 9:30, я зрозумів, що свій сніданок вже проспав, тому швидко зібрав речі та побіг на зупинку, аби доїхати до місця старту. На зупинці зустрів ще трьох польських бігунів, які чекали на автобус. День помалу почав переходити у позитивне русло. Поки ми стояли на зупинці, біля нас зупинився похилого віку поляк, аби поцікавитись, чи ми не біжимо півмарафон, після чого запропонував підвести до потрібного місця. Завдяки йому через хвилин 15 я вже був на місці старту.

Площа перед міською Ратушею була повністю заповнена бігунами, що, враховуючи її малі розміри, викликало відчуття масштабності. Приємно, коли опиняєшся серед людей різних національностей, об'єднаних однією метою та бажанням в певний проміжок часу подолати цей півмарафон.

Здавши речі в камеру схову, яка розміщувалась в ратуші, я відправився шукати Сергія. Зустріч з ним ще більше підняла настрій: зустріти українця на закордонному забігові свого роду підбадьорює, та й бігти стає більш цікавіше.

Маршрут півмарафону складався з двох кіл по 10 км. Сама траса проходить центральними вулицям міста. Оскільки місто доволі старе, вона складається, так сказати, з “мрії” шосейного бігуна. По-перше, це вузенькі вулички, багато відрізків з бруківкою (причому різною: тут і дрібна, і середня, і велика), по-друге дорога горбиста (найбільший набір висоти – 480 м). Всі ці плюшки доповнює спека (щоб не так легко біглось). Як і всі інші топові забіги, тут є плейсмейкери, а учасники стартують поступово відповідно до свого часу. Ми ж Сергієм вирішили бігти на 1:40, але так ми подумали на старті. Спочатку у нас виходило триматись нашого плейсмекера, але поступово почали його відпускати.

Долаючи перше коло стало зрозуміло, що прогулянка легкою не буде точно. Перші 6 миль я подолав за 53 хвилини, а от наступне коло, чесно кажучи, бігти не дуже хотілось – пагорби давали знати про себе. Рятувало лиш те, що я біг у компанії – від усіх тих кілометрів та пагорбів відволікали приємні розмови. Як не крути через деякий час сили все ж почали мене покидати: добре виспатись у мене не вийшло, спочатку дорога, потім нервова атмосфера у компанії місцевої поліції. Давало знати про себе і сонце. Що вже говорити про те, коли
приблизно на 16 км приступив до підйому найбільшого пагорба траси. Моя голова одразу ж наповнилась думками про те, як було б добре просто лягти на узбіччі та поспати. Цього звісно ж робити я не став, але вирішив все ж перейти на крок і неспішно підніматись вверх.

З такими темпами відразу стало зрозуміло, що за 1:40 справитись не вийде, тому кудись спішити необхідність відпала. Як результат – півмарафон мені вдалось подолати за 2 години та 8 хвилин. Після фінішу на учасників чекав відпочинок, паста-паті, масаж та фотосесія. Трохи пофотографувавшись, ми вирушили на паста-паті: що-що, а от поїсти я був тоді не проти.

Перевівши подих та попрощавшись з Сергієм, я вирушив до камери схову забрати свої речі та в дорогу в напрямку Києва, що мала бути досить тривалою.

Враження

Валбжих порадував головним чином своєю старовиною архітектурою. "Walbrzych Polmaraton" цікавий як своїм маршрутом, так і складністю траси. Гарна організація та підтримка місцевих жителів. Можу без сумніву сказати, що з усіх шосейних півмарафонів, які мені пощастило відвідати, цей був найскладнішим через бруківку, вузькі вулички та підйоми. Одне було добре: вони виявились пологими.

Хоч раніше найскладніший півмарафон у мене був  "Kharkiv Half Marathon" з його підйомами, але "Walbrzych Polmaraton" вдалось обійти його, оскільки цьому вдалось поєднати в собі все, що може бути на шосе. Тут бігун може випробувати себе на витривалість, адже нікому не секрет, що чим складніший забіг, тим цікавіше приймати його виклик. Порадувала і робота місцевої поліції.

Лайфхак

У Валбжиху не дуже багато варіантів дешевого житла, а перед півмарафоном їх досить швидко бронюють. Як альтернатива – можна зупинитись в Вроцлаві, де його набагато більше, та і ажіотаж там меньший. Перший потяг відправляється в сторону Валбжиха приблизно о 5 годині, дорога займає близько години, а видача стартових пакетів відбувається у день старту з 7 по 10 годину ранку.

Джерело: http://androshchuk.com/walbrzych-half-marathon/