Сестра Маріанни Поплавської прокоментувала ідею встановлення пам'ятника артистці у центрі Житомира

Молодша сестра відомої житомирської артистки Людмила Поплавська, 42 роки, довго не давала коментарі щодо Маріанни після смертельної аварії. За цей час багато чого зрозуміла: хто тобі друг, а хто бажає на імені Поплавської «заробити бали».

«Маріанна хрестила мою старшу доньку Анюту, але менша Катя теж називала її хрещенкою. Коли сестра була школяркою, чимало часу проводила у родичів по батьковій лінії у с. Лебедівка Новоград-Волинського району. З дитинства Маріанна не цуралася важкої праці. Допомагала вести домашнє господарство, працювала на городі, збирала хміль. Бабуся Фелікса готувала їжу ксьондзам у костелі, а мала Маріанна брала участь у його прибиранні. Мама наша була медсестрою, а батько столяром-червонодеревником. Проста родина.

Змалечку усі родинні свята перетворювалися на концерти. Маріанна ставала на табуретку і виступала: розказувала вірші, співала. Але в неї це виходило дуже майстерно. Талант одразу помітила перша вчителька Надія Костянтинівна, яка брала її на всілякі заходи. Співала в університетському хорі. КВНівський досвід почався з інститутських гуморин і команди «Віртуози з Житомира», де панував інтелектуальний гумор.

У школі пародіювала вчителів. На моєму весіллі теж виконала пародії на відомих артистів. Ще на пісню «Льон гойдається, кучерявиться». Де б вона не виконувала цю пісню, просили на біс.

Вона завжди пишалася, що народилася в один день із Тарасом Шевченком. На її 45-річний ювілей мої дівчата вивчили напам’ять українські вірші. До речі, в побуті Маріанна завжди говорила українською.

Коли я вперше почула, що Маріанна загинула, кричала від горя. Ми були не просто сестрами, вона була близькою подругою, опорою. Таку скромну людину ще треба пошукати.

Хочу подякувати простим людям, які дійсно любили Маріанну за її талант, і щиро співчували, прийшли віддати їй останню шану.

Ніхто з родиною не радився, чи треба встановлювати пам’ятник Маріанні у центрі міста. Тому я звертаюся, щоб нас почули: ми – за меморіальну дошку на школі, але проти пам’ятника, бо до нього важко буде навіть підходити: це біль і сльози.

Наша сім’я не збирає коштів на заходи щодо вшанування пам’яті Маріанни. Це принципова позиція. Якщо побачите такі оголошення в соцмережах, знайте – це аферисти.

Завжди пам’ятаю настанову Маріанни: залишатися людиною і бути чесним в першу чергу перед самим собою. Багато хто зловживав її добротою і чомусь думає, що й зараз це можна робити.

Не розумію тих, хто влаштовує піар чи танці на кістках. Відео підлітка, де смакує подробиці трагедії нашої родини і просить ставити «лайки», не витримує ніякої критики.

Вибачте, але я не бачу сенсу у проведенні концерту її імені в будівлі Житомирського драмтеатру 7 березня 2019 року. По-перше, 6 березня розпочинається Великий піст, по-друге, коли людина трагічно загинула, вона не потребує веселощів і жартів (мине лише 4 з половиною місяці після страшної аварії), а потребує молитви. По всім християнським канонам, чи це католики, чи православні, сім’я знаходиться у глибокому траурі і люди повинні з цим рахуватися. Коли я щось роблю, то подумки звертаюся до сестри, як би вона порадила вчинити. Вона була щаслива, бо мала дружню родину, а засмучували її штучні, несправжні і корисливі люди, які траплялися поруч. Знаходьте час для родини, подзвоніть батькам, обіймайте своїх близьких, рідних, бережіть один одного». 

Автор - Олена Галагуза