Житомирщина в далекому минулому

Територія Східної Волині була заселена людьми 150—100 тисяч років тому, починаючи з давньокам'яного віку (палеоліту). Не винятком була й місцевість, яку займає сучасний Житомир та прилеглі до нього околиці. Перші археологічні дослідження Житомира на наукових засадах пов'язані з ім'ям видатного українського історика, археолога, громадського діяча В. Б. Антоновича. У 1878 році вчений дослідив курганний могильник давньоруського часу на Мальованці. Систематизовані дослідження старожитностей краю увійшли до його фундаментальних праць «Раскопки в стране древлян» (1893) та «Археологическая карта Волынской губернии» (1901).

Важлива заслуга в археологічному дослідженні Житомира і Волині належить відомому українському археологу, одному із засновників Товариства дослідників Волині С. С. Гамченку, який у 1886 році продовжив розпочаті В. Антоновичем розкопки на Мальованці. Підсумком цих досліджень стала праця «Житомирський могильник», що вийшла друком у 1888 році. У 1893 та 1895 роках вчений провів розкопки курганів доби бронзи та ранньозалізного віку біля с. Зарічани (колишнє Псище) і Соколової Гори. У 1919—1923 роках С. Гамченко продовжував археологічні дослідження Житомир і око-лиць, результати яких викладені ним 1930 року у праці «Житомир за першоджерелами передісторичної археології», яка фактично стала першим зводом археологічних пам'яток Житомира.

У повоєнний час археологічні розвідки в околицях Житомира проводили експедиції Інституту археології АН УРСР: у 1945 році під керівництвом Є. В. Махно, у 1973 році — М. П. Кучери. У 1954— 56 роках велися розкопки на поселеннях слов'ян II—V ст. н. е. в с. Пряжів експедицією Житомирського краєзнавчого музею під керівництвом І. С. Винокура. У 1982—93 роках додаткові обстеження території Житомира і його околиць проводили експедиції Житомирського обласного краєзнавчого музею під керівництвом І. І. Ярмошика, а згодом О. О. Тарабукіна. Завдяки дослідженням декількох поколінь археологів, ми маємо можливість сьогодні простежити основні етапи залюднення території Житомира, початки якого сягають доби палеоліту. Яким же був спосіб життя тогочасних людей, знаряддя їх праці, культури? Відповідь на ці питання дають археологічні пам'ятки, які дозволяють відтворити (реконструювати) події давно минулих часів.

В епоху палеоліту на теренах нашого краю мешкали найдавніші люди — архантропи, представники роду пітекантропів, які становили собою першу групу власне людей, проміжну ланку між людиноподібними мавпами та родом людей: Homo sapiens (людина розумна). На території краю йшов активний процес розселення наших далеких пращурів. Тогочасні природні умови нагадували зону сучасних субтропіків. На безкраїх просторах, що нагадували сучасні савани, блукали стада слонів та носорогів, паслись табуни коней. В долинах Тетерева, Случі, Уборті, Ужа та інших річок, в широколистяних лісах, де росли канарський та звичайний лавр, смоківниця, самшит, знаходили притулок та їжу олені, косулі, лосі. Найхарактернішим представником тваринного світу був гіпопотам, який жив у тепловодних басейнах. Свою здобич біля водопоїв підстерігали шаблезубі тигри та леви, печерні ведмеді, вовки, лисиці, росомахи.

Доба нижнього палеоліту, що закінчилася близько 100 тисяч років тому, відповідає початковій стадії вселюдської цивілізації, коли наш предок уперше взяв до рук штучно оформлене знаряддя. Житомирська ранньопалеолітична стоянка, відкриту в 1958 році тодішнім директором обласного краєзнавчого музею Василем Олександровичем Місяцем в селі Городище Чершхівського району (це 15 кілометрів від сучасного Житомира ).' На високому пагорбі лівого берега ріки Свинолужки, археологом знайдено багато примітивних знарядьпраці, виготовлених із великих шматків кременю, якими первісна людина здобувала собі мисливством та збиральництвом засоби для проживання. Як показує аналіз знайдених матеріалів, їх можна датувати приблизно 100 тисяч років тому. Перші примітивні знаряддя, шматки кременю, кварциту, обсидіану та інших придатних для пластичної обробки порід, неутилізовані відходи виробництва надійно фіксують діяльність, яку вчені археологи вважають за принципово людську. Тобто, Житомирська ранньопалео­літична стоянкає не тільки найдавнішою на території області, а й відноситься до тих місць, звідки людина почала освоювати землі України. Сучасницями її є стоянки Амвросіївка на Донбасі, Лука-Врублівецька на Хмельниччині.

На терені сучасної Житомирщини найбільш відому пам'ятку ранньоиа лсолітичного часу знайдено на лівому березі річки Свинолужки у південно-східній околиці с. Городище Черняхівського району. Її було відкрито у 1959 році експедицією Житомирського краєзнавчого музею під керівництвом В. О. Місяця. Стоянка займає місцевість, що відома під назвою «Лиса Гора». Протягом 1960—63 років тут виявлено залишки вогнища, зібрано численні вироби з кременю. Універсальним типом кам'яного знаряддя раннього палеоліту було ручне рубило, яке виконувало функції і сокири, і кайла, і метального каменю. Воно вичерпувало увесь арсенал технічних засобів епохи. Ним обробляли дерево, копали землю, розколювали кіс-тки, а в разі потреби вживали як зброю. «Це було те саме скромне зернятко, — як справедливо зазначає доктор історичних наук М. Ю. Брайчевський, — з якого виросло й розвинулося розлоге дерево сучасної цивілізації». Переважною формою виробничої діяльності за доби нижнього(раннього) палеоліту було збирання. Наші предки живилися корінцями, ягодами та іншими плодами, збирали слимаків, їстівних комах, пташині яйця. Поступово щораз більшу роль відігравало полювання, зокрема на великого звіра. Тогочасні люди не знали ані одягу, ані спеціально збудованих жител. У пошуках їжі вони вели мандрівний спосіб життя. Жили великими гуртами кревних родичів. Цей період вчені характеризують як час існування первісного людського стада.

Наприкінці ашельської епохи раннього палеоліту сталися значні зміни у природних умовах краю. В результаті геологічних процесів відбулося підняття поверхні суші, клімат став більш континентальним, почалось нове похолодання. Більша частина європейського континенту вкрилась товстим льодовиковим панциром. Південна межа максимального зледеніння доходила до широти Львів — Ковель — Житомир— Ружин. Великі маси води, що рухались попереду льодовика, спускались широкими долинами Случі, Ужа і Тетерева, утворишвши густу мережу озер і боліт. Природні умови краю стали схожими до тундрових і тайгових із суворою та малосніжною зимою і теплим літом. З'являються мамонт, сибірський носоріг, печерний ведмідь. гієни та інші тварини. Нові природні умови змусили людей ще активніше боротися за своє існування Вони навчилися використовувати вогонь, почали виготовляти одяг зі шкір та будувати житла наземного та частково земляного типу.

З освоєнням людиною вогню починається доба середнього палеоліту. Застосування вогню призвело до корінних змін у житті людей. Воно було початком тривалої епопеї підкорення людиною природних стихій. Відбувався процес удосконалення знарядь. На зміну універсальному рубилу прийшли спеціалізовані інструменти — гостроконечник і скребло. У пізньому палеоліті, який тривав більше як 25 тисяч років, формується сучасний тип людини. Стоянки пізнього палеоліту розташовувалися, як правило, групами на перших надзаплавних терасах, берегах піщаних річок, дюнах, іноді на островах серед боліт, в місцях, де були виходи кременю — основної сировини для виготовлення знарядь праці, а також в тих місцях, де водилось багато тварин та були сприятливі умови для збирання рослинної їжі, річкових черепашок тощо.

Найбільш відомою і грунтовно дослідженою пам'яткою пізнього палеоліту на Житомирщині є Радомишльська стоянка, яка відноситься до початку пізнього палеоліту і має вік приблизно 40—35 тисяч років. Багато зусиль до її дослідження доклав відомий український археолог І. Г. Шовкопляс.

Протягом палеоліту, найтривалішої епохи в історії людства, відбувався активний процес фізичної еволюції людини, її розумового вдосконалення, розвитку продуктивних сил. Сформувався новий антропологічний тип людини — кроманьйонець. Ускладнення господарського життя вплинуло на розвиток соціальної організації первісних людей. Основою їх економічної організації стає родова община. Окремі пам'ятки палеолітичної епохи (призматичний нуклеус, крем'яні знаряддя праці і відщепи) на території Житомира знайдені у районі Соколової Гори, парку 30-річчя Перемоги, приміських Зарічанах. Закінчився давній кам'яний вік на теренах сучасної Житомирщини приблизно 10 тисяч років тому.

У наступні кілька тисячоліть середній кам'яний вік (мезоліт) — людина зробила новий крок у розвитку продуктивних сил і соціально-економічної організації. З середини епохи мезоліту почалося загальне пом'якшення клімату, і він (а також рослинний і тваринний світ) став приблизно таким, як у наш час. Внаслідок зростання чисельності населення і поступового зменшення кількості тварин, на яких велось полювання, з'явились ознаки порушення рівноваги між потребами людей у засобах існування і можні »остями їх задоволення. Вихід з цієї ситуації міг бути лише один: наприкінці VI — початку V тисячоліть до н. е. розпочався перехід від привласнення дарів природи до цілеспрямованого їх відтворення шляхом свідомого розведення свійських тварин і вирощування культурних рослин.

У неоліті (новокам'яний вік) люди навчилися виготовляти керамічний посуд і тканини, мав місце примітивний обмін результатами праці. Пам'ятки неоліту на території Житомира (уламки ліпного посуду, крем'яні вироби, відщепи та ін.) відшукані археологами на Соколовій горі Станишівському порубі, Крошні, Видумці.

III - II тис. до н. е. населення краю досягло нових успіхів у розвитку господарства— використання металу. Це був перехідний етап від використання кам'яних знарядь до металевих, або так званий «мідно- кам'яний вік (енеоліт), коли тільки починали застосовувати знаряддя, виготовлені з першого відомого людству металу — міді. 1 'і період характерний зростаючою міграцією племен, які приходили і відходили з території краю, складними асиміляційними процесами та взаємовпливами. Пам'ятки мідно-кам'яного віку виявлені на Замковій Горі, в районі Бердичівського мосту, Охрімової гори, Видумки. Це, як правило, уламки ліпного посуду, глиняні прясла, крем'яні вироби. У III тис. до н. е. на території Житомира з'являються землеробсько-скотарські племена трипільської культури. їх поселення виявлені в районі Бердичівського мосту, Замкової Гори. У різні часи археологами було зібрано велику кількість уламків ліпного посуду: горщики, миски тощо. Крім того, знайдено глиняні пряслиця, крем'яні сокири, вістря до стріл і таке інше.

Широко представлені в Житомирі пам'ятки скіфського часу (VII—III ст. до н. е.). Основні елементи класичної скіфської культури були привнесені зі Сходу, з глибин Азії і асимілювались, поріднились з місцевим населенням Лісостепу та Полісся. Скіфія була різноетнічним, строкатим конгломератом племен. В наших краях жили осілі скіфи-землероби, яких лише умовно можна вважати скіфами. Волинь і Полісся залишились поза прямим впливом класичної скіфської культури, наші землі булиїї північним прикордонням.

Головним заняттям місцевого люду було орне землеробство. Вирощували льон, просо, пшеницю. Сіяли хліб не лише для себе, а й вели жваву торгівлю з грецькими містами Північного Причорномор'я. Жили невеликими родовими поселеннями, здебільшого неукріпленого типу. У цей період тут з'являються городища, поселення і курганні могильники. Такі селища у нас розміщувались "гніздами", недалеко один від одного. Подібне скупчення скіфських поселень відоме в районі Смолянки, Зарічан, Корбутівки, Старої Рудні, Мальованки, Соколової Гори, Крошні. Ця певна закономірність їх розміщення свідчить про безперервність заселення території міста протягом багатьох тисячоліть.

В районі Соколовської гори О. Тарабукіним проведено розвідкові розкопки. Виявлено залишки невеликої - З х 4 метри - заглибленої на 0,5 метра в землю, споруди, що безперечно колись була житловою будівлею. Широковідомі селища черняхів- ської культури ІІ-У століть нової ери, досліджені І. С. Винокуром поблизу Житомира (в селі Пряжево). Як відомо з історії, це був час існування на території України Антської держави, населення якої анти - вважається слов'янським. Вони вели тривалу боротьбу з нападами готів, гунів, аварів. Напружена й войовнича атмосфера тих далеких часів, такзваної епохи Великого Переселення народів, коли різнорідні племена зірвались з освоєних земель і йшли грабувати Римську імперію, яка доживала останні роки свого існування, добре описана в романі відомого українського письменника Івана Білика "Меч Арєя".

 

Разом з тим, матеріали археологічних досліджень останнього десятиріччя свідчать, що на межі старої і нової ер історії, можливо майже протягом кількох століть, місто було з невідомих причин незаселеним. Лише у першій чверті І тисячоліття нової ери у передмістях Житомира з'являються поселення зарубинецької культури. Дослідження І. С. Винокура в 50-х роках XX ст. лягли в основу ґрунтовної праці «Старожитності Східної Волині», що побачила світ у 1960 році. Вчений довів, що на території нашого краю у першій половині І тисячоліття нової ери жили давньослов'янські племена з характерними для кожної з груп економічними і культурними рисами, які увібрали в себе елементи південних пам'яток культури— полів поховань і північних — корчацьких. Назва останньої походить від с. Корчак Житомирського району.

Надзвичайно цінні дослідження пам'яток другої половини І тисячоліття на території, що прилягає до Житомира, проводила московський археолог доктор історичних наук І. П. Русанова. Під Житомиром, на правому березі річки Гнилоп'яті дослідницею було розкопано рештки давньослов'янського поселення VIII—IX ст. нашої ери. Як засвідчили матеріали розкопок, наші предки жили в будівлях — напівземлянках з кам'яними печами і ліпленою керамікою. Розташовувалися вони у два ряди: з одного боку житла, з іншого — господарські будівлі. Все майно належало сімейній общині. Жителі були землеробами, тримали худобу, займалися ткацтвом. Знаряддя праці — ножі, гачки, наральники, робили із заліза. Знайдено печі для обпалювання болотної руди і горни, з яких її випалювали. У поселенні, на думку дослідниці, жили племена, які потім розділилися на полян і древлян. Розкопки І. П. Русанової довели, що древні слов'яни густо заселяли береги річки Тетерев та її приток.

Як вважає академік Б. О. Рибаков, з VI ст. в історії слов'ян настала нова епоха. Її характерною особливістю був початок процесу політичної і культурної консолідації слов'янських племен, що складалися у великі союзи. Відтак відбувається народження не лише с\іднослов'янської державності з новими інститутами влади, а й виникають якісно нові поселення. До таких поселень, що утворилися наприкінці IX століття, належить і Житомир, який виник, зрозуміло, не на порожньому місці. Це красномовно підтверджують дані багатьох поколінь археологів, які систематизував молодий житомирський дослідник О. О. Тарабукін і на їх підставі склав оригінальну «Археологічну карту Житомира». У цій праці висвітлено всі відомі на сьогодні археологічні пам'ятки на території міста.