Дівчина, яка все життя спілкувалася жестами, почала говорити

Попрацювавши у колективі, дівчина, яка все життя спілкувалася жестами, почала говорити

В останні роки інвалідам приділяється більше уваги з боку суспільства, та незважаючи на це, невирішеними залишається ціла купа проблем. Скажімо, людині з особливими потребами майже неможливо самостійно знайти роботу.

Напередодні Всесвітнього дня інвалідів ми вирішили дізнатися, наскільки для людей з обмеженими можливостями є важливим працевлаштування. За коментарями звернулися до регіонального центру медичної, професійної та соціальної реабілітації інвалідів. Основний напрямок роботи підприємства – це трудова реабілітація людей з функціональними обмеженнями.

- Праця у колективі змінює цих людей, - говорить Олександр Ковальчук, генеральний директор центру реабілітації інвалідів, – адже отримавши можливість заробляти гроші, вони стають більш впевненими у собі, відчувають свою значимість у суспільстві, тож ми підшуковуємо людей з функціональними обмеженнями, які б могли працювати у нас. Сьогодні на нашому підприємстві 67 працівників, 37 з яких – це інваліди. Працюють вони у трьох стоматологічних кабінетах, поліграфії, надають послуги кур’єрської доставки, а також займаються ремонтом і технічним обслуговуванням офісної техніки.

Сергій Назарчук вже 11 років пересувається на інвалідному візку, протягом останнього року він працює у поліграфії інспектором по роботі з інвалідами.

- Це моя перша робота після отриманої травми, і мені вона дуже подобається, - ділиться враженнями Сергій. - Я працював вдома, але робота у колективі – це зовсім інше: з’явилося більше позитиву, відчувається смисл того, що я роблю.

У стоматологічному кабінеті "Діамант” працює 5 зубних техніків-інвалідів, 4 з яких мають вади слуху. Їх колеги стверджують, що для таких людей робота – дещо більше, ніж звичайне заробляння грошей:

- Люди з функціональними обмеженнями приходять до нас замкнуті, але дуже швидко адаптовуються, - розповідає Тетяна Маврицька. – Спочатку, якщо ми хотіли щось сказати, писали на папері, потім показували жестами, спілкувалися через перекладача, але згодом почали розуміти один одного. Ми намагаємося не виокремлювати їх. Вони такі ж, як і ми.

Ще рік тому, починаючи працювати у новому колективі, Ольга Литенко практично не розмовляла. Але дізнавшись, що дівчина хоч погано, але чує, колеги наполягли на тому, щоб вона говорила, а не показувала на жестах. Зараз Ольга не соромиться розмовляти і навіть змогла дати інтерв’ю.

- Мені дуже подобається ця робота, - говорить вона, - тут дуже хороший колектив і хороше сучасне обладнання. Тож працювати тут – одне задоволення.