Житомирянин Валерий Нужда рассказал про житомирский шоу-бизнес

Відомий продюсер житомирянин Валерій Нужда: «Найцінніше в моїй роботі – спілкування зі справжніми людьми, які говорять тихо і небагато, проте мають неймовірну енергетику»

Ім’я Валерія Нужди відоме та авторитетне по обидва боки барикад: і в шоу-бізнесі, культурі, і серед глядачів-слухачів. Для краян-житомирян він ось уже багато років організовує унікальні концерти, вистави зірок першого ешелону. Для них, зірок, а найперше, друзів, як музикант, він пише пісні. Як продюсер дитячого конкурсу «Перша нота», віднаходить самобутні таланти на Поліській землі. І, звісно, як успішна людина, Валерій Нужда має заздрісників та копіювальників.

В останній час на Житомирщині, як гриби після дощу, повиростали швидкоспечені концертні контори, організаторські махінації яких завдають неабиякої шкоди Його Величності Глядачу. І як не намагаються переманити глядача на свій бік такі «організатори», як не стараються заплямувати Валерія Леонідовича, він щораз все впевненіше утверджує свої позиції. Інакше – неможливо. Адже за ним – довіра глядача, яку попри все зобов’язаний виправдати. За ним – щоденна кропітка робота, яка - і в радість, і в обов’язок. Сімейна справа, за яку буде боротись завжди. Життя ж бо змусило і навчило боротись.




- Валерію Леонідовичу, більшість людей бачать лише результат вашої роботи – яскраве шоу. І лише обрані знають, що за цим стоїть. Я щиро вдячний вам, що ви погодились впустити наше видання за куліси свого життя. З чого починався відомий сьогодні продюсер, музикант Валерій Нужда?

- Народився я в Житомирі, в славному районі Мальованка. Живу і працюю в Житомирі. Мій дід по батькові Михайло був сиротою, і йому дали прізвисько Нужда. Він прожив 106 років і до останнього дня ходив. Я пам’ятаю, як дід Михайло з бабусею Софією святкували діамантове весілля – 75 років разом. Дід пройшов дві війни. Він обожнював музику і прищепив любов до музики мені. Грав на баяні. У мене зберігається дідів баян 1800-го року випуску – весь дерев’яний, фабрики Міщенка. До нас приїздили з нашої музичної фабрики і пропонували за цей баян два виборних баяни. Тато сказав: «Ні, це пам’ять про діда, там грали його руки».

Дід грав весілля. Молодята навіть переносили на два місяці весілля, коли дід був зайнятий, аби тільки він грав. Було таке повір’я: якщо дід Михайло зіграє весілля - сім’я буде жити щасливо. У артиста, найперше, має бути енергетика. Дід давав таку позитивну енергетику. Мені було п’ять-шість років, я казав: діду, заграй мені вальс «На сопках Маньчжурії». У нього своя манера виконання була, ніхто так не грав.



На честь діда по маминій лінії – графа Корбута – названа наша Корбутівка. Граф Корбут був російським генералом. Відомий житомирський будинок ХХ партз’їзду на території Гідропарку – це був його власний будинок. Коли почалась революція, він з військами перейшов на бік революції і довгий час працював з Леніним. Потім змовники його вбили.

- Безпосередньо працював з Леніним?

- Так, безпосередньо з Леніним. В сім’ї – 11 дітей, 7 генералів, один – командир підводного човна, майори, підполковники. Рід – майже всі військові. Тож мріяли, що я буду військовим. З 13 років я - в Суворівському училищі. Потім військове училище. Далі – бойові дії.


З найкращим другом Віктором

Але, певно, мені на роду написано бути не військовим, а музикантом. Сьогодні я працюю як композитор, маю продюсерський центр і займаюсь організацією концертів зірок естради.

- Чи легка це робота – працювати з зірками?

- Зірки естради – як малі діти. Вони всі переживають, хочуть чогось такого… А ти ж маєш це шоу створити. Моя робота полягає в тому, що я – наче місток між зірками і глядачами. Головне в моїй роботі – довіра: і збоку зірок, і збоку глядачів.


Валентина Нужда, співачка, модель, донька: "Після смерті мами батько став для нас і татом, і мамою". З донькою Валентиною та сином Олексієм

Я – людина за кадром, я не люблю рекламуватись. Але останнім часом на афішах я змушений вказувати: організатор – «Концертне агентство Валерія Нужди». Тому що навіть в нашому місті наплодилось стільки організаторів. Нещодавно з’явився якийсь там «маніяк», продав 90 квитків по 200 гривень на концерт «Лесоповала»… - і втік. Зараз прокуратура його шукає.

По Житомирській області їздить «ліва» «Фабрика зірок». Як ми дізнались, організатор цих «концертів» - людина, яка колись працювала з нами, а тепер обдурює людей. Я не обдурюю. Якщо сказав, що приїде Валерій Меладзе, то приїде Меладзе. Якщо я сказав, що приїде з Америки Михайло Гулько, - ти свідок, - як важко не було - 79 років, але ми його привезли.

- Привезли, незважаючи на непередбачувані труднощі. Адже Михайло Олександрович подолав до Житомира нелегкий шлях, чи не так?

- Бориспіль не приймав літаки. Я відразу по телефону приймаю рішення, що Гулько летить на Москву. З Москви він їде на Жмеринку. В Жмеринці ми його зустрічаємо. Але людина, попри все, дісталася. Це ж не відеокасета – жива людина.


Дід з бабусею по батьковій лінії прожили разом 75 літ. Батько Леонід Михайлович та мама Валентина Леонтіївна (на фото) нещодавно відсвяткували золоте весілля

- Неймовірно: митець такої висоти приїхав заради єдиного в Україні концерту.

- Так, це був єдиний концерт. Зараз буде у нас Сосо Павліашвілі.

- Це складно сьогодні – організувати концерт зірок першого ешелону – найкращих представників жанру?

- Розумієш, нині такий час, що тяжко робити дорогі концерти. А чому дорогі? Не тому, що зірки гонорари підвищують. Підвищуються наші податки. Обласна рада з кожним місяцем підвищує оренду на театр. Я зробив незалежну експертну оцінку. За законом України, орендна плата має бути на одна, а обласна рада робить її в п’ять разів вищою: хочете беріть, не хочете – до побачення. І це позначається на квитку. Чим більша сума, тим більший податок. А податки ми платимо.


Дружину Наталію Валерій Нужда обожнював і носив на руках. Сім років тому Наталія загинула в автокатастрофі. Відновитись після втрати коханої людини Валерій Леонідович зміг завдяки родині та друзям

- Валерію Леонідовичу, згадайте, будь ласка, ваше перше шоу.

- Своє перше шоу я влаштував у шість-сім років. Ми жили на Мальованці, у приватному секторі. Це були 1966-1967 роки. До нас прийшли діти на новорічні свята колядувати. І робили це так якось негарно. Бачу, батько дістав з кишені 10 рублів, подякував. Я подумав: це ж можна гарно зробити. Наступного дня у мене вже був сценарій. Дід Корбут продиктував тексти колядок. Я зібрав друзів. Це Ігор Талько - відомий футболіст, який грав у харківському «Тракторі», нині він тренер в Росії. Також Саша Сидоренко – нині генерал, працює в Генеральному штабі Збройних Сил Російської Федерації. І з нами дві мої двоюрідні сестри. Я продумав костюми і був у головній ролі. Приходив: «Добрий вечір! Дозвольте колядувати». Це якась така тоді в мені проявилась жилка шоумена. У нас був графік: з 5-ї до 7-ї години вечора ми обходимо ті будинки, які нам потрібні. Потім міняємо костюми і йдемо по тих самих будинках уже з новим сценарієм. Я одягав бабусині окуляри, і мені здавалось, що люди мене не впізнавали. Звісно, вони впізнавали, але їм дуже подобалось це шоу. Перший захід ми робили українською мовою, другий – російською. І всі в окулярах. Справжні шоумени.


Син пішов батьковим шляхом - поєднав життя з музикою. З сином Олексієм та Віталієм Кличком

- Дійсно, дуже вдалий початок. Наскільки мені відомо, шоу, які ви організовуєте нині, не обмежуються Житомиром.

- Сьогодні наша робота - це День Житомира, День Бердичева, День металурга в Іршанську, День Жмеринки, День залізничника в Коростені. Багато років робили День Бердичівського пива. Це було свято, якого бердичівляни чекали цілий рік. Там виступав Шуфутінський, Кричевський, Могилевська. Майже 15 років організовую конкурс краси «Королева Житомира». Це свій сценарій, власні пісні. Коли я створюю шоу, хочу, аби це було моє, від моєї душі.


Валерій Нужда дарує глядачам зустрічі з легендами. З Софією Ротару


- В чиєму репертуарі є ваші пісні?

- Виконує мої пісні Павло Зібров, Іра Білик. Зараз будуть звучати нові пісні, ви їх почуєте. Оксана Тарасюк, Юра Градовський, ансамбль «Зоряни», дует «Небесные ангелы». Зараз для Сергія Слісаренка зробив пісні. Як продюсер, працюю над проектом «Перша нота», для якого написав дві пісні.

- Чим для вас є ваша робота? Що в ній приваблює найбільше?

- Я люблю свою роботу. Звісно, це клопіт. Але, коли вже концерт пройшов, у нас лишається ніч чи день… Моя дружина Наташа дуже любила, коли до нас приїздив Олександр Якович Розенбаум. А він дуже любив, як готувала моя Наташа. Він каже: «Не треба ніяких ресторанів, давай поїдемо до тебе додому, дітей покладемо спати». І от Наташа приготує і ми всю ніч під гітару посидимо, він заспіває. Спілкування з людьми – це найцінніше. Так само й мої діти люблять спілкуватися. Альошка, син, настільки здружився з Вітею Бронюком, солістом «ТіКу» - ВКонтакте переписуються. Валя, донька, дружить з Ірою Білик. Дядя Міша Шуфутинський теж до нас приїздить. Одного разу тиждень жив у нас на дачі, катався з дітьми на човні. Уху варили. Йому дуже сподобалась «Королівська уха». Оце спілкування з нормальними людьми – найкраще, що може бути. Якщо ти не будеш людиною, ти не станеш особистістю.

- Найбільша розкіш – це розкіш людського спілкування…


Гурт "Бутирка" на запрошення Валерія Нужди в Житомирі

- Для мене на все життя запам’ятається дружба з В’ячеславом Васильовичем Тихоновим. Я з ним познайомився ще в 1990-му році, коли цілий місяць робив його творчі вечори. Навіть в Житомирській області ми дали більше 10 концертів: Бердичів, Житомир, Новоград, Володарськ-Волинський, Коростишів, Коростень. Потім об’їздили Вінницьку, Хмельницьку області. Він розмовляє тихо, а ти його хочеш слухати.

В’ячеслав Васильович приїхав. Я зустрів його на ж/д вокзалі. Тоді я якраз купив нульову машину, шістку. Він так сів: «У тебе нова машина, вітаю». Кажу: В’ячеславе Васильовичу, а у Вас? Каже: «Подумаєш, «Рено». Ну, нічого, в тебе теж хороша машина». Він ніколи не хвалився. Ще сказав мені декілька крилатих фраз, які і через 20 років мені допомагають в житті.


З Ані Лорак

Коли говорити чесно, у кожного мужчини хоч раз в житті був гріх. Ти любиш дружину, але десь спіткнешся бува. Він розповів ситуацію з життя, як вони жили з Мордюковою, і, через швидкоплинне захоплення, він втратив і Мордюкову, і все життя пішло наперекосяк.

- Мабуть, це неоціненне щастя – переймати досвід великих людей, які створили себе власною працею, достойних людей, справжніх зірок. Які ще знакові зустрічі є у вашому житті?

- Цікава людина Спартак Мішулін, Василь Лановий, той же Дядя Міша Гулько, Міша Шуфутинський. Це справжні особистості.
Приїздить до нас Олександр Якович Розенбаум, заходить на службовий вхід. Сидить там старий охоронець. Розенбаум: «Здраствуйте!». Потиснув руку. Уявляєш, людина після цього три дні руку не мила – сам Розенбаум з ним привітався. Тут були хлопці-афганці, то він з кожним поспілкувався, підписав свою книжку, подарував. Він настільки людина…


Хрещений батько російського шансону Михайло Гулько приїхав в гості до свого старого друга - Валерія Нужди - і дав для житомирян єдиний в Україні концерт

В мене в сім’ї було велике горе – в аварії загинула дружина. У нас з Михайлом Олександровичем Гульком є спільний друг – Семен Грінберг. Він викладач нашого музичного училища, музикант, композитор. Він зараз живе в Нью-Йорку, по-сусідству з Гульком. Наші дружини знали одна одну. І так склалось, що дружина Грінберга загинула в автокатастрофі в Нью-Йорку, і в той же місяць, в той же рік тут, в Україні, загинула моя Наташа.

Коли сталось таке горе, в мене якраз через 6 днів був призначений концерт Ірини Білик. Не відміняти ж концерт. Я тут чорний ходив. Приїхала Іра. А вона була кращою подругою моєї дружини Наташі. Сину Альошці тоді було 8 років. Іра відвела його вбік і сказала: «Коли ми минулого разу зустрічались, ти розповідав, що хочеш комп’ютер. Хай це буде тобі подарунок від Іри Білик». І зараз Альошка так цим комп’ютером дорожить.


Свого часу Валерій Нужда створив популярний ансамбль "Апрель". Солісткою ансамблю була Олена Голумбієвська. В спільних концертах Ірина Білик просила ставити свій виступ перед Голумбієвською. Глядач обожнював Олену, тому виступати після неї було неможливо


А через 11 днів приїхав Олександр Малінін. Він подивився мені в очі і сказав: «Давай команду артистів відвеземо в готель і поїдемо з тобою куди-небудь на всю ніч». Ми проговорили з ним усю ніч. Олександр розповів мені, як він їздив на Афонську гору. Я був настільки вбитий, а він своєю енергетикою мене десь трохи врятував. У нього в житті був якраз нелегкий період: з дружиною він посварився, син почав колотися, в самого Малініна на нервовому ґрунті почав пропадати голос. Він поїхав в Грецію, на Афонську гору. Там добу молився, а потім на Афонській горі його сповідав священик. Після цього син кинув колотись, зараз вже співак, з дружиною налагодилось, в Олександра все в голосі гаразд, в бізнесі в нього взагалі все супер. І він сказав: «Ти до Бога крок – він до тебе десять».


Син і донька Валерія Нужди обожнюють соліста гурту "ТіК" Віктора Бронюка. "ТіК" частий гість в Житомирі

Це особистості. Вони багато не говорять, але мають неймовірну енергетику. І, повторюсь, оце спілкування в моїй роботі найцікавіше.

- Ви ж організовуєте концерти саме таких людей – справжніх.

- Я працюю по кайфу. Я шоумен, я не філармонія, яка повинна за рознарядкою привезти Черкаський народний хор. Якщо я побачив, що балет Сухішвілі – це дійсно неперевершене дійство, я буду організовувати такий концерт. Я запрошую тих зірок, які показують справжнє шоу зі смислом, від перегляду якого люди отримують насолоду.


В гостях у Валерія Нужди знамениті Ніно та Ілліко Сухішвілі

- Життєве кредо Валерія Нужди.

- Перше, чому мене навчав батько: якщо дав слово – виконай. Якщо не можеш виконати дане слово, ти повинен прийти до людей, зняти спітнілу сорочку, покласти на стіл: «Я робив, але, всилу обставин, в мене не вийшло». Ти повинен довести, що ти в роботі чесний. Головне: треба до всього підходити серйозно. Працювати треба.


З головою Української спілки ветеранів війни в Афганістані генералом Сергієм Червонопиським


З братами Пономаренками


З Олександром Сємчевим


З Вєрою Брєжнєвою


Продовження легенди. З Валерієм Золотухіним


З Ніколаєм Расторгуєвим


З Наталією Могилевською


З красунею Ольгою Сумською


З беззаперечними кіно-авторитетами Михайлом Порєченковим та Костянтином Хабенським


На своїй сторінці в "Мой мир" Валерій Нужда написав: "Человек живёт тогда, когда его глаза горят, и когда у него есть цель и смысл в жизни. Я живу и радуюсь. У меня есть ради кого жить"