Добровільно-примусово, або «епідемія» суботників

На День довкілля в Україні вже традиційно прокотилась хвиля суботників. І представники влади, і опозиції дружньо взялись за граблі і лопати, підтримуючи стару радянську традицію.

І ніби все добре, всі при ділі, займаються корисною справою… Однак чомусь я не сповнений такого оптимізму.

Ні, справа не в тому, що я не люблю фізичної праці. Навпаки, мені подобається працювати на дачі в саду, садити дерева і доглядати за ними. Мене важко назвати байдужим до проблем громади. Двір мого багатоповерхового будинку я засадив деревами, а за моїми плечима – вже понад 10 років громадської діяльності.

Однак, не зважаючи на все вище перелічене, я не підтримую традиції суботників. І на це я маю декілька вагомих причин:

1. Зазвичай подібні заходи носять «добровільно-примусовий» характер. На суботники часто-густо зганяють працівників бюджетної сфери, які виконують низько кваліфіковану роботу або замість передбаченої посадовою інструкцією, або замість законного вихідного. Така безальтернативна ініціатива зазвичай ніким не оплачується. Більше того, деякі керівники державних установ відкрито і з гордістю заявляють, що вони вигнали своїх «лінивих» співробітників на суботник, і вважають, що вони зробили добру справу.
2. Такі акції є разовими, несистемними. Дерева посадять, але доглянути за ними зазвичай нікому, тому вони рідко приживаються і виростають. Сміття приберуть, але одразу ж насмітять, і результатів як не бувало… Мізерні штрафи для тих, хто смітить і ламає дерева, безкарність чиновників, відповідальних за благоустрій та чистоту навколишнього середовища, відсутність мотивації оберігати цю чистоту – все це наслідки безсистемних дій нашої влади.
3. Навіщо я плачу податки, за які утримуються відповідні служби, які мають забезпечувати належний порядок? Прибирання територій, озеленення – це все завдання комунальних служб, які отримують за це свої гроші і мають робити роботу. Чому їхню роботу повинні робити звичайні мешканці міста?

Суботники (або толока – кому як більше подобається) матимуть сенс лише тоді, коли кожен громадянин знатиме, що цією роботою не повинна займатись жодна установа і жодна служба, і жодної копійки зі сплачених ним податків та зборів ніхто не списав собі до кишені. А останнє можливо у разі повної прозорості формування бюджетів усіх рівнів, аби кожен виборець міг безперешкодно прослідкувати за використанням кожної копійки і впливав на цей процес.

Щоб громадяни добровільно йшли на суботник, необхідно, щоб їхня робота не була даремною. Кожен має чітко знати, хто відповідатиме за підтримку належної чистоти, за догляд за посадженими деревами. І у цьому мають бути зацікавлені і чиновники, і громадяни за допомогою продуманої системи заохочень та покарань.

Щира ініціатива громадян по поліпшенню власного середовища має нести користь передусім громаді, а не рейтингу конкретного чиновника чи політика.

Дмитро Сінченко