Адмінреформа чи імітація?

Звершилося!

В Україні відбулась довгоочікувана адміністративна реформа! Героїчним реформатором, який спромігся на такий надзвичайний та сміливий крок, став його світлість президент Віктор Янукович! Він звільнив низку міністрів, ліквідував частину міністерств та призначив на новостворені посади нових-старих керівників… Принаймні, приблизно так про це «співали» переважна більшість українських мас-медіа. Однак, спів цей був якимось фальшивим, неначе «під фанеру»…

То в чому ж річ? Невже можна поставити під сумнів значне досягнення нової влади? Це питання доцільно було би задати, якби влада дійсно зробила досягнення. Якби здійснені перестановки і ротації справді називались адмінреформою… То чи можна назвати цю подію справжньою адміністративню реформою?

За часів Леоніда Кучми кабміни змінювались мало не щороку. І щоразу змінювався і їх персональний склад, і назви міністерств та відомств, і їхні повноваження… але ніхто такі зміни «адміністративною реформою» не називав. Тому що це і не було адміністративною реформою. Це були звичайнісінькі реорганізації уряду. І сьогодні відбулось саме ЦЕ. Тоді навіщо так «гучно» називати ці процеси?

Чиновники з жахом очікували адміністративно-територіальної реформи лише тоді, коли йшлося про об’єднання областей і передачу повноважень від державних адміністрацій до органів місцевого самоврядування. Але розмови, як за часів Кучми, так і Ющенка, так і лишились розмовами. Самодостатнє місцеве самоврядування і незалежні місцеві еліти не потрібні ані колишній, ані нинішній «владі».

Що ж відбулось? Припускаю, що Янукович і його свита хотіли створити враження, буцім то вони істинні «реформатори», і під виглядом реформ (тобто змін, які призводять до позитивних результатів) пустили ще одну мильну бульбашку. Яка ж справжня мета кадрових ротацій? Невже це банальний піар-хід? Щось не схоже на біло-синіх…

Такий крок може мати відразу декілька цілей:

1. Безболісно усунути від влади всіх «неугодних» (як залишки «помаранчевих», так і ненадійних «біло-синіх» або невигідних представників «коаліції»).
2. Створити враження проведення реформ по-перше перед МВФ, по-друге – перед своїми виборцями.
3. Створити чи підтримати імідж Януковича як «сильного і справедливого» президента.
4. Заощадити трішечки коштів (або створити ілюзію ощадливості).

То чи є сьогоднішня т.зв. «адмінреформа» позитивним зрушенням? Безумовно. Певні позитиви очевидні. Адже наявність кількох перших заступників у більшості міністрів було явним нонсенсом і збоченням. Але в той же час «реформа» проводиться занадто половинчасто та безсистемно. Скорочуючи кількість штатних працівників (звичайних спеціалістів – рядових чиновників) ніхто не збирається скорочувати їхні надлишкові функції. Бюрократичні процедури залишаються тими ж, що і були. А хто ж їх буде здійснювати? Для того, аби виписати безліч довідок та отримати безліч дозволів на чи не будь-яку законну дію громадянина у бюрократичного апарату банально не вистачало рук. Тепер цих рук поменшає.

Адміністративний владний апарат чекає перевантаження роботою, який може обернутись завалом та ще «вибірковішим» виконанням своїх функцій. Хабарі зростатимуть в геометричній прогресії. Зросте кількість приводів для звільнення підлеглих, які стануть ще залежнішими від своїх начальників. Звільнені працівники поповнять ряди безробітних. Центри зайнятості виплачуватимуть їм чималенькі суми «допомоги» (у держслужбовців є певні особливості в цьому плані), тож бюджетні кошти будуть просто проїдатись, а не зароблятись… ось такі яскраві та веселі перспективи…

Але адміністративну реформу все ж можна було би провести, якщо повернути її первинне розуміння. І рецепти вже давно готові. Це зміна адміністративно-територіального устрою, зменшення кількості областей, ліквідація невиправданої кримської автономії та особливого статусу Севастополя, передача повноважень та фінансів місцевим органам влади, зменшення бюрократичного навантаження… концепції, пропозиції, ідеї, законопроекти вже давно готові і детально розписані. Залишається лише обрати найкращу з них і реалізувати її.

Але кому це потрібно?..

Дмитро Сінченко, sinchenko.org.ua