Одного разу на Смотричі - трейл "По краю зими"

Цей біговий рік вийшов доволі цікавим та насиченим і для останнього забігу сезону вирішив пошукати відповідний забіг, участю в якому можна було б його завершити. Свій вибір зупинив на зимовому гірському забігові – “По краю зими”, який входить до серії пригодницьких перегонів “Adventure Competitions Series”, крім того його придивився ще у минулому році, так як це єдиний зимовий забіг, що проходиться саме у горах в Україні, але тоді не вдалось його відвідати. От цього року він, якраз виявився тим забігом, яким хотілося закрити свій біговий сезон і разом з тим подивитись, а як це бігати зимою в горах, бо подібного досвіду у мене поки що не було. Ну маленьким бонусом можу назвати змогу підкорити зимовий Смотрич та Вухатий Камінь. І як тільки на нього відкрилась реєстрація одразу вирішив реєструватись на нього, та як бігова пригода обіцяла бути доволі цікавою та незвичною.

Реєстрація

Зареєструватись на зимовий гірський забіг “По краю зими” можна через офіційний сайт бігової події – acs.ture.ua, де учасники можуть обрати одну з двох дистанцій, а саме 32 та 20 кілометрів. Крім двох основних дистанцій учасники можуть прийняти участь і в “вертикальному забігові” на дистанцію в 5 кілометрів, що проходить наступного дня після основних забігів.

Маршрут дистанції в 32 кілометра проходив в одне коло по засніженим гірських склонах біля гори Смотрич та мав два контрольних пункти (кп) на вершині гори Смотрич (9 кілометр) та біля села Дземброня (15 кілометр). Загальний набір висоти складав – 2015 метрів. Старт і фініш знаходився в одній точці, а саме в кемпі “Білий Слон”. Крім того перший та другий відрізок трейлу мали свої ліміти часу – відводилось по 3 години на кожний відрізок, останній відрізок в 15 кілометрів ліміту часу не мав.

Біг

Остання цьогорічна бігова подорож для мене розпочалась у п’ятницю на пероні київського вокзалу, де на мене очікував потяг до Івано-Франківська, а вже звідти трансфер мав доставити учасників до стартового містечка, а саме кемпу “Білий Слон”, де на них вже через декілька годин очікувала класна зимова пригода. Тому як тільки дістався кемпу “Білий Слон” відразу вирушив забирати свій стартовий пакет, заселятись до кемпу та переодягатись у бігову екіпіровку, бо до старту останньої пригоди в сезоні залишалось не так багато часу.

Що ж саме цікаве, що на мене очікувало в суботу розпочиналось о 10 годині ранку, старт зимового гірського забігу “По краю зими” (старт для дистанцій 32 та 20 кілометрів був спільний), який обіцяв бути доволі цікавою зимовою прогулянкою горами. Дистанцію в 32 кілометри можна було розділити на 3 відрізки, а саме підйом на гору Смотрич (9 кілометрів), спуск з гори до села Дзембротня (6 кілометрів) та біг на фініш (15 кілометрів).

Перші десь три кілометри забігу проходили засніженою дорогою до перехрестя, де учасники на 32 кілометри бігли підкорювати гору Смотрич, а ті хто обрав 20 кілометрів до села Дзембротня. Тому можна сказати, що саме цікавіше для мене розпочиналось саме після цього кілометра, а саме підйом на гору Смотрич.

Початок підйому до вершини гори розпочався доволі легко, тут тільки можна відмітити, що приблизно десь на 5 кілометрі у мене зламалась одна палка, що трішки засмутило, так як використовував їх тільки під час свого першого гірського забігу в 2019 році – “Goverla Race” і після того ними не користувався. Але це було маленька дрібничка в порівняні з тим, що на мене очікувало трішки згодом.

Сама веселе частина трейла розпочалось, десь на 7 кілометрі, так як чим ближче ставало до вершини, то погода ставала менш привітною. Але не дивлячись на крижаний вітер та мороз, що пронизували лице та руки і час від часу провалюючись по коліна у сніг, все таки рух до вершити та першого контрольного пункту неспішно продовжувався. Нарешті довгождана вершина Смотричу, де тебе зустрічають радісні волонтери, пригощають теплим чаєм, трішки відпочиваєш та знову вирушаєш боротись з вітром, а разом з тим зі своїми думками, які тобі кажуть, що обравши 20 кілометрів бігти було б значно легше, але ти їх проганяєш, бо далі на тебе очікує не менш веселий відрізок, а саме гора Смотрич – село Дзембротня (6 кілометрів).

Підкорення другого відрізку особливо перші його кілометри, де учасникам потрібно було пройти від Смотрича до гори Вухатий Камінь, були не набагато легшими, знову очікувала відкрита місцевість з сильним вітром, а рухатись приходилось в основному навмання, бо навкруги був лише сніг і майже нічого не вказувало, що пару хвилин тут хтось міг пробігати, так як сліди дуже швидко замітав сніг і їх важко було розгледіти. Після гори Вухатий Камінь на учасників очікував спуск до села Дзембротня та другий контрольний пункт.

Дістатись середини маршруту трейла, а саме другого контрольного пункту мені вдалось через 4 години 37 хвилин після старту трейла і ці перші 15 кілометрів стали для мене найважчими з того, що я колись бігав. І побачити палатку на засніженій галявині був дуже радий, бо це значило, що середина маршруту залишилась у минулому і до фінішу залишилось не так багато. Крім того в ній на учасників трейлу очікували волонтери з теплим чаєм та різними смаколиками. Затримуватись на ньому довго не став, бо попереду очікувало, ще 15 кілометрів, що вели до фінішу та які хотілось здолати до смеркання.

Хоча друга частина трейла були легшою від першої, але вже долати їх особливо багато сил не залишалось. Заключні 15 кілометрів трейлу проходили досить важко, так як багато сил у мене забрало підкорення Смотричу, крім того почали нагадувати про себе мої промахи в екіпіровці та разом з ти з’являтись різні негативні думки, які приходилось відганяти згадуючи назву одного британського фільму 1977 року, “Іди вперед або помри” і ці чотири слова досить сильно мотивували, що б знаходити сили рухатись уперед. Але як не крути з кожним кілометром, який наближав мене до фінішу, все менше і менше залишалось бажання бігти далі.

Десь за 7 – 8 кілометрів від фінішу мене наздогнав Олег, який знімав розмітку з маршруту, тому останні кілометри долались у чудовій компанії та за різними розмовами і на втому зверталось меньше уваги, так як в компанії було легше долати останні кілометри трейлу. А через 9 годин від початку бігової пригоди знову побачив кепм “Білий Слон”, а це означало, що остання бігова пригода на цей рік підійшла до свого закінчення.

Враження

Зимовий гірський забіг “По краю зими” запам’ятався мені гарною організацією бігової події, а головне цікавим маршрутом забігу та чудовими засніженими краєвидами українських Карпат, що весь час супроводжували учасників. Трейл “По краю зими” дозволила мені дізнатись, що можна очікувати від бігу зимою саме в горах і відповідно до чого потрібно бути готовим. І як виявилось біг у горах дуже сильно відрізняється від усіх забігів, які до цього бігав зимою, бо якщо в підніжі гори Смотрич була ясна сонячна погода, то на вершині очікувала зовсім інша погода. Крім того на власному досвіді вчерговий раз переконався, що недооцінка може погано відгукнутись згодом.

Був радий що взяв:

• два бафи і шапка (перший баф покрився льодом поки дістався першої вершити, тому була змога його замінити);
• дві кофти (одна тепла, інша вітрозахисна, що дуже допомагало на вершині);

Не взяв і відповідно в деяких моментах, дуже сильно себе лаяв за це:

• бахіли і гольфи (верх короткого носка перетворився в своєрідні “льодові кайданки”, які почали згодом сильно натирати ноги);
• вітрозахисні рукавиці (від легких під час сильного вітру не було майже ніякої користі);