Записки самасшедшої стажистки

На початку цього літа мені випала ну просто нереальна нагода - пройти стажування в Житомирській міській раді. Такий шанс випадає не всім і не часто, тим більше «лівим» людям.

Саме такою: «нічиєю», без протекції впливових осіб, була я, що вже свідчить про шанс кожного смертного потрапити на роботу до міської ради. Але як прийшла, так і пішла, що свідчить, що шанси прирівнюються один до ста.

Можливо, я хотіла там дійсно працювати. А можливо і ні - просто влаштувала журналістський експеримент щодо того, як влаштовуються на роботу в місті Житомирі.

Хай цей момент залишиться до кінця нез’ясованим для Вас. Однак, як би там не було, згідно з освітньою муніципальною програмою «Школа місцевого самоврядування», що покликана дати шанс молоді на «прозоре» працевлаштування, цілком законно за 20 робочих днів я мала змогу дізнатися що ж то є за робота в міській раді? І чи є вона там взагалі? 

З метою коректності назву управління, її працівників та інші нюанси, що могли б видати ім’я чиновників, начальника (він / вона) уточнювати не буду. Для того, щоби дійсно відчути себе в майбутньому державним службовцем, і гарно «вписатися в роль», я вибрала відділ у якому були вакантні посади. 

День перший.
- Доброго дня. І що Ви дійсно хочете працювати у нас? У нас дуже багато роботи. Двоє працівників на лікарняному. Ви нам дуже необхідні.
Очі мого керівника палали гордістю за своє управління і дивилися на мене трохи поверхово. Незважаючи на таке запальне привітання, першого дня мені було доручено купити в магазині навпроти каву, випити її у дружній атмосфері колективу та почитати на сайті міської ради про ту ж саму міську раду. Пересвідчившись, що читати я вмію, пообіцяли наступного дня придумати щось для мене цікавіше.

День другий.
До початку роботи, аби не повторити сценарій минулого дня, я підготувала для свого начальника коротке резюме, яке явно свідчило, що людина прийшла сюди не каву розпивати. Начальник реагує: запрошує до свого кабінету.
- Так, ми маємо вакантні посади, але зараз ми нікого не беремо. Самі розумієте – скорочення штату, недофінансування міського бюджету, важкі умови праці , -улесливий погляд керівника переводиться на мій зовнішній вигляд. Я починаю рятувати ситуацію:
- Але я особисто від вас чула, як ви запрошували на роботу до свого відділу (до слова, це чули 70 слухачів школи), чи Ви це не говорили?
- Ні, це мої слова,- каже начальник, - але існує розпорядження міського голови: нікого не брати на роботу, допоки не стабілізується ситуація із скороченням штату…
Розпорядження міського голови я требувати не стала. Тому не заперечувала, це не має сенсу. Решту робочого часу займалася підшиванням службових листів (ну дуже цікава робота! Якщо так і далі підуть справи з марнуванням часу, то доведеться висновки робити швидше. Подумати тільки, деякі люди витрачають на це заняття все життя!)

День третій.

Цього дня мені доручили справжню роботу! Потрібно було показати ЗМІ як активно працювала міська рада у весняний період. Я навіть затрималася довше ніж на це відводився час. Але наступного дня я розчарувалася – все переробили на свій розсуд. Знову згаяний час.

День четвертий

День ознаменувався появою ще однієї стажистки! Вона була повною мені протилежністю – !!!! ну так і мають виглядати справжні офісні працівники. Користуючись жіночою хитрістю я у неї все випитала. Нічого особливого, дівчинка (це не в образу) ледве встигла закінчити університет, переїхала зі Львова, бо хтось так її порекомендував аж в Житомир. Я так і не зрозуміла доцільності того переїзду - покинути гарне рідне місто заради такої посади, розміром у одну тисячу грн. Але під кінець робочого дня, мій керівник, заявив(ла) мені особисто в кабінеті при закритих дверях, що ймовірно працювати буде у міській раді все - таки нова стажистка, так як їм дуже необхідні нові люди зі знанням німецької мови!!!

 
День п’ятий.

Дівчинка прийшла перша і всілася на моє місце. Мені ввімкнули старий комп’ютер, який весь час «підвисав». Натомість запросили до кабінету, підбити «підсумки тижневої роботи». Розмова звелася до наступного змісту: нічого Вам сюди ходити, витрачати час, мовляв у нас конфіденційна інформація, ми не можемо вам дати доступ, Ви не зовсім спеціаліст нашого профілю і взагалі це стажування для Вас ролі ніякої не грає…
    Як не дивно, такий розвиток подій мене ніскільки не здивував, зате мого начальника явно дивують мої наступні слова:
- Ви знаєте, згідно із програмою проекту, що стосується стажування, я маю бути у вас 20 днів. Аби не порушувати умов та вимог громадського проекту давайте зійдемося на тому, що я все – таки відвідуватиму управління.
- Лише один тиждень. - З великим скрипом доходимо до консенсусу.На цьому зійшлися. 

Відверто кажучи, вже після цього тижня проведеного в в сірих кабінетних стінах, я зробила висновок, що це не для мене. Я в ніякій мірі не хочу образити тих людей, що присвятили себе рутинній офісній роботі. Це ніскільки не принижує її цінність, для когось і для чогось та робота існує. Це вже з філософської опери . 

Питання в іншому – на відкритті Школи місцевого самоврядування міський голова Володимир Дебой з повною серйозністю заявляє, що йому не вистачає молодої сили в команді. Майже сотня молодих людей слухають про готовність міської влади взяти їх на роботу і власне відвідують два місяці навчання з цією метою: потрапити на роботу в органи місцевого самоврядування. В результаті три тижні свого життя вони витрачають на стажування, яке нічого ні для кого не вирішує! В той же час заручниками цієї програми є самі керівники відділів, які змушені чемно відмовляти всім, бо прекрасно розуміють механізм відбору на роботу. 

До слова кажучи, програма «Школа місцевого самоврядування» існує вже понад 10 років, за цей час її слухачами стали тисячі дівчат і хлопців, і лише десятьом із них вдалося влаштуватися на роботу до міської ради. Наскільки мені відомо, цього року нікому й так не пощастило. Натомість в ЗМІ є інші новини - 
(http://www.1.zt.ua/themes/politika/miskomu-golovi-ne-vistachaye-43-pratsivnika-do-povnoti-komandi.html)

То хто ж потрібен Дебою? Я так і не дізналася…