Плакати хочеться

Днями друг С. (за що йому дуже вдячна ) подарував мені унікальну книгу Ліни Костенко «Берестечко».

Цей історичний роман перевиданий не так давно геніальна поетеса презентувала особисто, що спонукає до роздумів.

Справа в тім, що Костенко - не публічна людина, уникала будь-яких контактів, надто із пресою. А тут - суспільний вибух.

Важко переоцінити появу і прекрасної книги, майстерно зробленої у видавництві «Либідь».

Розглядаючи розкішно оформлений твір, не можна не було перечитати його ще раз. І ще раз замислитися, наскільки правдивими і вчасними є слова поетеси. Хоч і стосуються вони тих давніх часів Богдана Хмельницького.

Я всі книги читаю із олівцем. Ці фрагменти, які подаю, вразили найбільше. Деякі рядки не могли не викликати сліз.

«Бо хто б там що про волю не курникав,

Свою темноту називавши сном,

Бува народ маленький, а - великий.

А ми давно розбовтані багном». 

«Ото мій край, ото - під нагаями!

Ото вони, трикляті, а то - ми.

І доки править панство з холуями,

Добра не буде людям і з людьми.»

«Всі люблять Польщу в гонорі і славі.

Всяк московіт Московію трубить.

Лиш нам чомусь відмовлено у праві

Свою вітчизну над усе любить.»

«Отак воно і йдеться до руїни.

Отак ми й загрузаємо в убозтво.

Є боротьба за долю України.

Все інше - то велике мискоборство.»

«Не звикли думать, звикли говорити.

Кричати звикли - «слава» та «ганьба».

Злиденний дух, прикутий до корита,

Лише ногами правду розгріба.»

«Сусід північний хижий і великий.

Дрімучий злидень, любить не своє.

Колись у греків Янус був дволикий.

А в цих орел двоглавий. Заклює.»

«Вже допекли нас до живої рани.

Деруть податки з поля, двору, стріх.

Цькують людей. Здають в оренди храми.

І мову нашу мають для зловтіх.»

Попри переважно песимістичні роздуми гетьман змалював і любовні епізоди свого життя: зраду дружини, одруження із значно молодшою, але вірною Ганною.

Хмельницький, як і всі ми, має свої слабкості. Одна з них, що цікаво, є кавою. Її вшановує окремо:

«Не переслідують мене

Видіння літ моєї слави.

Хіба що, може, трохи кави.»

«Берестечко» вчить сприймати невдачі як поштовх до дій: «Життя людського строки стислі. Немає часу на поразку.»

Я переконана, що поява роману зараз є не випадковою. Як і те, що авторка вирішила вийти на люди і сказати своє слова усім байдужим і небайдужим.

Певно, якби наші політики і чиновники прочитали бодай один вірш Костенко, поводилися інакше…