Сніг на голову: Житомиру віддали 10 ПТУ

Наприкінці 2015 року Житомир отримав неочікуваний “подарунок” – опіку над 10 ПТУ. Де взяти мільйони гривень на утримання закладів та виплату зарплат і стипендій, щоправда, ніхто не сказав. У пожежному режимі шукають рішення проблеми, яка за рівнем вибуховості може бути порівняна із невиплатою зарплат медикам та освітянам, які перед новорічними святами “колядували” в мерії.

На жаль, в Україні було штучно створено прірву між “білими” та “небілими” комірцями. Я нерідко спостерігаю, що випускники університетів не можуть знайти роботи, а якраз училищ доволі затребувані на ринку праці. Наведу статистику Житомирського профтехліцею за 2011-2012 рр: 99% випускників були працевлаштовані на підприємствах. Тут готують кваліфікованих робітників з кількадесяти професій, зокрема, електрогазозварника на автоматичних та напівавтоматичних машинах, машиніста холодильних установок, слюсара-ремонтника тощо.

Є ще вдалий приклад Житомирського технологічного коледжу, більш відомого, як “МОД”. Протягом навчання їхні студенти працюють у майстернях. Часто їхні вихованці відкривають потім власні фірми. Цікаво, що майже усі меблі в коледжі виготовлені студентами. Саме у цьому коледжі діє відділення професійної та післядипломної перепідготовки для тих, хто лишився без роботи, та на замовлення підприємств. Такий напрямок обумовлений співпрацею із обласним центом зайнятості.

На цьому зупинюся детальніше. Вважаю наразі вкрай важливим співпрацю центру зайнятості, підприємств, влади та ПТУ. Мають бути замовлення на професії не згори, а саме ті, які дійсно потрібні у різних господарствах. Владі міста варто домовитися з власниками підприємств, які готові платити за майбутніх працівників. А ті, повірте, не проти. Я неодноразово чую від виробничників, що складно знайти вправного і працьовитого майстра з ремонту холодильного обладнання, наприклад. Творець “Сингапурського дива” Лі Куан Ю, аби зайняти молодь від дурних думок, до речі, заснував цілу мережу ремонтних чи виробничих гуртків та курсів. Зрештою гарний майстер завжди на вагу золота, а менеджерів з ефемерними “корочками” вистачає.

Означена проблема може бути шансом для освітньо-господарського прориву у Житомирі. Майстри і фахівці своєї справи мають бути у кожній галузі та сфері. Отут могли б себе показати і деякі активісти за викликом, які нічого, окрім як волань та хороводів, не вміють робити. Я особисто пишаюся, що на моєму провулку мешкає сусід-електрик, який знається на своєму і завжди якісно виконає роботу.