Живой Журнал
ЖЖ инфо » Статьи » Авторская колонка » Юрій Градовський
 

Микола Сціборський: життя, віддане за Україну

Автор: Юрій Градовський, 31 Марта 2012, 02:23:33
Автор Юрій Градовський

Юрій Градовський

все статьи автора

 

            Цього суботнього вечора увагу містян привернули постріли, що пролунали десь в районі Гімназійної, як досі за звичкою називалась вулиця Франка. До педагогічного інституту потихеньку зібрався натовп; тут були вже поліція та німецькі військовики…

            Всього періодів перебування Сціборського в Житомирі, було три. Неповних вісімнадцять років короткого життя відбулось в рідному місті. Україна не залишилась осторонь І-ї Світової: перебуваючи розділеними між двома імперіями, українці воювали по обидва боки. Закінчивши 6 класів Першої чоловічої гімназії міста Житомир, Микола вступив служити до російської армії. Так закінчився перший, найдовший, період перебування в рідному місті. І хто-зна, можливо він мав би продовження, аби війна не вносила своїх коректив. Як в подальшому буде відзначено, жорстоких коректив. Саме з вступом до армії, очевидно, і повязана та плутанина з роком народження Сціборського: всі дослідники, які, напевне, вивчали діяльність Сціборського з його військових особових справ, стверджують, що Микола Сціборський народився 1897 року, хоча метрична книга Свято-Успенської церкви зазначає рік народження 1898-й. Незмінна лише дата – 28 березня. Мабуть Микола таки додав собі рік, аби уникнути якихось вікових обмежень. А ось охрещення відбулось лише через півроку – (увага!) 30 серпня.

            Прискорені курси прапорщиків – армії не вистачало офіцерів нижчої ланки – і Микола Сціборський отримав звання поручника. Два ордени Святої Анни, орден Святого Станіслава та Георгієвський хрест свідчать про неабияку мужність. 1917 рік, інвалідність із визначенням 50-відсоткової втрати працездатности. Після фронтового змушений був демобілізуватись. Здоровя назавжди залишилось підірваним – отруєння газами під час бойових дій та кілька поранень свою чорну справу зробили. Доклались пізніше тиф та туберкульоз…

            Скільки разів стріляли в суботу вечором, ніхто вже достеменно не визначить. На жаль. За цим можна було визначити виконавців. Очевидці стверджували, що не дивлячись на війну, постріли тоді були рідкістю, адже фронт вже відкотився далі на схід, а німецькі репресії проти самостійників ще не розпочались наповну…

            Молодий командир куреня з головою поринув у вир творення українських військових формувань ще 1917 року. За допомогою кулеметів та багнетів була створена автономна національна частина – Окремий український курінь, який очолив найстарший за рангом офіцер – Сціборський. Робота зі створення української армії була продовжена Миколою вже в Україні, після демобілізації з російської армії. Маючи військовий досвід, національно свідомий офіцер став у нагоді для створення Армії УНР. Адже життя вже окрім творення Української Держави не уявляв. Андрій Мельник: « …(Сціборський) жив акцією і власною роботою; революційний темперамент характеризував його; революція була його стихією.»

            Надійшов другий етап перебування Сціборського в рідному місті: Центральна Рада відступила на Волинь, а з нею й Микола, який мав посаду при військовому міністрові. Цей період перебування в Житомирі був найкоротшим. Центральна Рада спочатку перебувала на залізничному вокзалі, потім, після повернення з Сарн, на вулиці Великій Бердичівській, де тепер Перша міська поліклініка. Робота при військовому міністерстві дала необхідний досвід в державотворчій діяльності. В подальших працях Миколи чітко визначені причини нездатности Центральної Ради зберегти Українську Державу. «Перебільшена демократичність», за словами Сціборського, призводила до того, що члени Кабінету міністрів ходили в невипрасуваних і брудних костюмах та сорочках, справляючи «негативне вражіння».

 Пізніше Сціборський стверджував, що на шляху до успішного здійснення національної мети стали провінціоналізм і нездібність піднестися над локально-хуторянськими інтересами в імя національного ідеалу. Тодішні «провідники» були опановані доктринами лібералізму, демократизму і соціалізму (В. Рог. Микола Сціборський: чин і творчість)…

Чоловік, в якого стрілили першого, помер відразу, інший був ще живий, але в непритомному стані. Після першого пострілу в побратима він обернувся, що, мабуть, і продовжило йому життя. Ненадовго. Час був близько опів на восьму. Обидві жертви атентату були доставлені до І-ї міської лікарні: одна вже неживою, інша – тяжкопораненою…

До часу створення ОУН інженер-економіст Сціборський підійшов як керівник Лєгії Українських Націоналістів, яка успішно провадила ідейно-пропагандивну роботу. Будучи одним з фундаторів ОУН, Сціборський посів посаду заступника Голови Проводу, спочатку Євгена Коновальця, згодом – Андрія Мельника, а кращого очільника організаційної референтури годі було й знайти. Андрій Мельник: «…тим, хто найбільше причинився до зведення в одне річище всіх націоналістичних струмків, хто лев’ячу частину праці перевів для створення ПУН і ОУН, хто майже  в кожну ділянку організаційного життя дав неперевершений вклад, був Микола Сціборський, Голова І Конгресу Українських Націоналістів і заступник голови ПУН, Є. Коновальця, з яким єднали його найкращі взаємини за весь час їхньої співпраці і за яким від ранніх організаційних починів признавав він беззастережно примат ведення

Велика кількість ґрунтовних праць з українського націоналізму та державотворення підтверджує величезну працездатність та, власне, працю лише на благо Української Нації. Єдиною розвагою та відпочинком Миколи була оперна музика. Андрій Мельник: «…в 1940 році, коли треба було виступити з власним нашим проєктом конституції української держави, Микола Сціборський піднявся цього завдання. Просив звільнити його на три дні від щоденних обов’язків і продовж трьох днів і ночей виготовив цей проєкт, який виявився конструкційно не гіршим зі всіх дотепер відомих, хоч автор його не був юристом, не мав штабу співробітників і опрацював його сам один не продовж років чи місяців, а як сказав я, в 72 години.»…

Проведена операція не принесла жодного результату – людина, не приходячи до тями, померла. Про результат операції можна було здогадатися заздалегідь – рятувати життя пораненого ніхто не збирався…

Третя (і остання) зустріч Миколи Сціборського з Житомиром відбулась в двадцятих числах липня 1941-го, коли Микола в складі Похідної групи «Північ» прибув до рідного міста. Попереду важка й ризикована робота – становлення національної влади, організація мережі ОУН в области, налагодження пропагандивної роботи. Справедливости ради варто відзначити, що ця остання зустріч з рідним містом планувалась для Миколи большевицькою владою, для якої, через діяльність свою, став запеклим ворогом, ще 1938-го, коли, такий собі, Іван Іванович, большевицький засланець до Парижа, де мешкав в той час Сціборський, всіляко вмовляв його повернутися до Житомира. В привезених ним від матері та сестри листах йшлося про те ж саме. Найбільше, чим тоді вдалось нашкодити Миколі – це змушення покинути Париж на вимогу французької влади.

Житомир потрохи оговтувався, позбавляючись більшовицького впливу та залагоджуючи прихід новітніх окупантів : відновлювались церкви, налагоджувалась мережа закладів освіти, формувались органи самоуправління та поліції, відкривались культурно-спортивні товариства тощо. Налаштовано постійний випуск власної газети «Українське слово». І все це під українським прапором та з указом про обовязкове вживання української мови, якій знову було повернуто статус головної. І все треба було робити швидко, але надійно, бо попереду Київ, столиця, яка чекає на проголошення незалежности та створення Української Національної Ради…

Так тривало недовго. Незабаром почались арешти, переслідування ватажків. Виданий наказ про знищення самостійників як грабіжників все розставив на місця – новий окупант виявився нічим не кращим за попереднього. Почалися постріли й на вулицях Житомира, які до осени переросли в масові розстріли та придушення будь-якої самостійности. Невдовзі Базар-2 став трагічним тому підтвердженням. Гітлерівці продовжували заповнювати місця масових поховань, розпочаті ще більшовиками в 30-х: Мальованка, Богунія, Довжик. Але це буде пізніше…

А другого вересня в Житомирі рясний дощ не зміг завадити масовости похоронної процесії. Складалось так, що ніби небо плакало за вірними синами України. Понад три тисячі людей, очолені сімома священиками та керівниками від різних українських організацій, пройшли вулицею Бердичівською від лікарні до Преображенського Собору, на подвірї якого і знайшли вічний спочинок вірні сини Української нації Омелян Сеник та Микола Сціборський, що брали участь у відновленні цього Собору після 20-літнього забуття та грабувань. І ніхто вже не взнає, скільки пострілів було вчинено 30 серпня біля педінституту, чому обернувся перед смертю Микола Сціборський і де взявся позаду той загадковий німецький військовик…

Андрій Мельник: «Я втратив в особі Миколи Сціборського найсильнішого і найсовіснішого співробітника великого досвіду, величезного знання, безсумнівної відданости. Тому на цьому місці належить йому моя вдячність і посмертне для нього визнання виїмкових його заслуг для Українського Націоналістичного Руху, а разом з тим – для Організації Українських Націоналістів.»

В газеті «Українське слово» 11 вересня 1941 року вийшов некролог, який дозволяє усунути низку неточностей в публікаціях різних авторів щодо житомирського атентату та Миколи Сціборського, хоча також наводить хибну дату його народження. Стверджується, що вбивство відбулось 30 серпня (а не 28-го) на розі вулиць Гімназійної і Бердичівської. Отже ні Старий Бульвар, ні Михайлівська, ні Садова (І. Кочерги) жодного відношення до вбивства не мають. Щодо військового звання Миколи Сціборського, то «Українське Слово», очевидно, вустами Івана Рогача чи Олега Ольжича, стверджує, що це підполковник. Підтверджує це і Андрій Мельник у спогадах «Памяті впавших за волю України».  

 

Використано цитати Андрія Мельника з його збірки спогадів «Памяті впавших за волю України», яка вміщена у книзі «ОУН 1929-1954». Видання Першої української друкарні у Франції, 1955.

 

Юрко Градовський

26 березня 2012 року

 

 

Автор: Юрій Градовський http://lelekanews.blogspot.com/
Юрій Градовський | 31 Марта 2012 | Просмотров: 6763 | Мельник, Сціборський, Житомир, ОУН
Редакция "ЖЖ инфо" может не разделять точку зрения автора статьи
и ответственности за содержание материала не несет.

Читайте также на эту тему:

Комментариев: 0