Житомиряни мають пам’ятати.

Очільник проводу ОУН Житомирщини народився 1 січня 1916 року на Сокальщині Львівської области. Як і значній частині українських діячів періоду «пацифікації», йому не вдалося уникнути репресій: звільнено з учительської семінарії, засуджено на 9 років ув'язнення в польських тюрмах. Засудили б, очевидно, і совєцькі каральні органи, як і всих самостійників, яким вдалося вижити. Не встигли - однодумці з гестапо закатували.

Стати головою обласного проводу ОУН-Б Василеві Хомі, на псевдо «Щербак», було доручено після вимушеного зникнення з Житомира внаслідок переслідувань гестапівцями Івана Луцюка «Рудящого». До цього Василь, ймовірно, був очільником Пулинської (Червоноармійської) округи. [1] Тут варто відзначити різне вживання прізвища та псевдо цього діяча. Серед житомирських дослідників та в очевидця подій Варгоцького побутує думка, що прізвище його Щербак, а псевдо - Хома. [2] Але сокальська газета «Голос з-над Бугу», в числі 48 за 2011 рік, повідомляє, що справжнє ім'я націоналіста Василь Платонович Хома, який в Житомирі «жив на вулиці Хлібній та Путятинській, користувався псевдонімом «Василь Щербак». Там його і затримали гестапівці у листопаді 1941 року і розстріляли». [1] Підверджує версію про розстріл і учасник тих подій житомирянин Юрій Варгоцький. [2] Житомирський історик Іван Ковальчук стверджує, що «нацисти повісили його на Сінному ринку». [3]

Такі подвійні тлумачення подій та імен не випадок - дається взнаки тогочасна ситуація, адже Житомирщина за три роки мала дві ротації окупантів. Як для перших, так і для наступних, ОУНівці були ворогами і основне завдання було їх знищити та якнайкраще приховати сліди злочину, а не зберегти правдиві свідчення для наступників. Однозначно встановлено - соратник Степана Бандери Василь Хома - «Щербак» (чи Щербак - «Хома») очолював провід ОУН Житомирщини з кінця липня - початку серпня до кінця листопада 1941 року. Часта зміна очільників ОУН обох течій зумовлена запеклою боротьбою проти німецьких окупантів, троє з «бандерівців» - Хома, Марчак та Орлюк - назавжди залишились на Житомирській землі, точніше, на 11-му кілометрі Богунії. Двоє перших закатовані гестапо, Орлюк повішений НКВДистами незабаром після «звільнення» Житомира. [2] Додайте сюди «мельниківців» Сціборського та Сеника. Це лише провідні діячі. А скільки простих учасників руху опору тут згинули?

Як відомо, Хома прийшов на Житомирщину з похідними групами ОУН, завдання яких було встановлювати українську владу. Але, після проголошення відновлення незалежности України 30 червня 1941 року, коли націоналісти відверто показали наміри мати власну державу, німці зарахували їх до ворогів і дали таємний наказ «знищувати як грабіжників». Тому організації змушені були стати підпільними. Завдання, яке незмінно стояло перед очільниками обласного проводу, було одне - підготовка антинімецького повстання. Як стверджують німецькі архівні документи, Бандера та соратники не вірили в перемогу Німеччини у війні і вважали, що прийде час, коли Німеччина «буде настільки ослаблена, що не зможе продовжувати війну. Скориставшись цією ситуацією, армія, створена з українців, зможе завдати нищівного удару по німецьких збройних силах і створити незалежну Українську державу. Створенню цієї держави не зможе перешкодити і Росія, знесилена після поразки у війні проти Німеччини»[4]. Для цього постійно проводилось залучення до ОУН нових людей з місцевих, впровадження в керівні структури окупаційної влади націоналістів, постійна агітація та пропаганда, збирання та переховування зброї та боєприпасів, залишених відступаючою Червоною Армією.

Під керівництвом Хоми - «Щербака» на Житомирщині працювали такі відомі підпільники, як Роман Марчак «Моргун», Сергій Отченаш «Сатанчук», Галина Чуйко, Микола Кравс, Петро Петрига «Улас». [1][2] Бандерівська організація набула поширення в области - майже в кожному районі були осередки, які готувались до атаки німецьких військ. Учасник підпілля Юрій Варгоцький висловив думку, що німці не знали про арешт та знищення очільника обласного проводу - настільки серйозною була конспірація. В гестапо думали, що арештували простого підпільника, тому й швидко розстріляли. [2] Загинувши сам, Василь Хома не видав нікого з побратимів. Галина Чуйко говорила, що «подія ця зачепила всіх, хто співпрацював з ним. Василя всі поважали і цінили як провідника і приятеля. Були певні, що він нікого і нічого не зрадить.» [1]

Історія чимдалі відкриває нам нові імена учасників українського національно-визвольного руху ХХ-го століття. В день народження Провідника Нації Степана Бандери житомирянам варто згадати і його побратима Василя Хому, який народився в один з ним день. Мабуть, це неспроста. Якщо переінакшити відоме твердження минулих років, війна не закінчена, поки не згаданий останній солдат. Згадайте «Щербака» − його війна продовжується й досі. Війна за визнання в Україні. В державі, за яку він загинув.

Згадайте в його особі всих невизнаних борців за волю України - їх війна продовжується досі. В державі, за яку боролись.

Юрко Градовський.

26 грудня 2011 року.

Підтвердження цьому можна віднайти тут:

1. Газета «Голос з-над Бугу», число 48 від 06.10.2011р. http://golossokal.com.ua/gytjevi-istorii/vasil-platonovich-xoma-odin-kerivnikiv-protinimeck.html
2. Сергій Бабич. Спогади Юрія Варгоцького. http://historical-club.org.ua/istoriya-ukrayini/druga-svitova-vijna/357-spogadi-yuriya-vargockogo.html
3. Іван Ковальчук. Поширення впливу ОУН-Б на Житомирщину в 1941 році.http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Viz/2008_1/Koval4ook_1.pdf
4. Документ№110. Уривок з донесення про події в СРСР № 143. http://lib.oun-upa.org.ua/bandera/documents.html