Олег Чудовский: про Житомир и его улицы

Кожне місто має центральну вулицю, яка є його візитною карткою, якою пишається городянин й милуються гості: Уол-стріт (Нью-Йорк), Невський проспект (Санкт-Петербург), Хрещатик (Київ) та багато інших.

Зазвичай вони забудовані пам'ятниками історії та архітектури національного значення. Крім того, кожне місто має Генеральний план стратегічного розвитку, і один з його розділів передбачає збереження і реставраційну підтримку історично-архітектурних пам'яток у первозданному вигляді. У Житомирі такою вулицею є пішохідна Михайлівська, маленький місцевий Монмартр. Про неї ми ведемо розмову з архітектором Олегом Чудовським.

- Олеже Едуардовичу, наприкінці 2008 року міська влада організувала виставку "Майбутнє Житомира". Ваші враження від неї?

- Перш за все, хочу подякувати архітекторам нашого міста, які плідно попрацювали, підтвердивши свій професійний та творчий потенціал. Однак від цієї виставки у мене залишилося неоднозначне враження. Що саме міська влада хотіла довести? І про який стратегічний розвиток міста йшлося? Увесь світ потерпає від економічної кризи, на невизначений термін згорнуто виконання інвестиційних програм і проектів, а в наше місто прийдуть інвестори, які готові вже сьогодні вкладати кошти в "Майбутнє Житомира". Важко в це повірити.

За словами мера міста Віри Шелудченко, головною метою виставки було показати прозорість містобудівної політики міської влади й залучити житомирян до громадського обговорення архітектурних проектів, які найближчим часом втілюватимуться в життя. Однак сама інформація по представлених проектах була вкрай обмеженою: відсутні дані, на якій стадії реалізації той чи інший проект, хто замовник, хто й коли його збирається будувати. Без інформаційних буклетів та стендів ця виставка була схожа на експозицію гарних картинок: можна подивитися, висловити свою думку, але навряд чи вдасться отримати чітке уявлення про "Майбутнє Житомира". Відверто кажучи, виставка продемонструвала не стратегічний план розвитку міста, а тактичний план влади, яка просто відволікає увагу територіальної громади від пекучих проблем сьогодення.


- Олеже Едуардовичу, чи змінилося архітектурне обличчя міста за часів Віри Шелудченко?

- За прикладами далеко ходити не потрібно - на пішохідну вулицю Михайлівську в центрі міста, яка з її комплексними пам'ятками містобудування завжди була гордістю багатьох поколінь городян. До речі, у 2008 році їй виповнилося 120 років з дня заснування. Однак міській владі було не до історичних ювілеїв.

Сьогодні соромно дивитися на убогість цієї вулиці. Полатаний канцерогенний асфальт (у жодному обласному центрі України асфальту на центральній вулиці вже немає - там викладено плитку). Непривабливі головний та боковий фасади міськвиконкому в аварійному стані, які поступово втрачають виразність архітектурної пам'ятки. Поруч з ним - так званий "Фонтан", поржавілий і засмічений, не працюючий вже багато років. Через вулицю - заморожене (майже 4 роки!) будівництво дитячої музичної школи №1, огорожа якого використовується міською владою як інформаційно-довідковий центр про культурно-мистецькі заходи в місті. Занедбаний ресторан "Смоленськ" на початку вул. Лятошинського. Напроти - теж паркан, що огороджує пусту ділянку, де було знесено чотири роки тому "Ательє мод". Цей паркан житомиряни влучно охрестили "Стіною плачу".

А по інший бік Михайлівської, у пров. Скорульського, двоповерховий недобуд військкомату (власність Міноборони України) вже три роки багатьма житомирянами використовується як загальноміський туалет. І нарешті, влада все ж таки спромоглася встановити при в'їзді на Михайлівську шлагбаум (його ж охрестили - "Гоп-стоп"). Він давно чомусь не працює і не заважає машинам їздити по єдиній у місті пішохідній вулиці. До речі, за'їзд на Михайлівську для спецтранспорту повинен бути з двору, але з жодного з них заїхати неможливо.


- Я знаю, що у Вас є проект реконструкції вулиці Михайлівської. Розкажіть, будь ласка, про це.

- Крім недобуду музичної школи №1, на Михайлівській розташовані ще школа хореографічного мистецтва "Сонечко", обласний академічний театр ляльок, дитячий кінотеатр імені І. Франка. Дитячі об'єкти надихнули мене розробити архітектурний проект, що об°єднує комплексну реконструкцію "Смоленська" під родинний центр, а замість фонтану - будівництво обласного центру дитячої творчості. Необхідно відмітити: після такої реконструкції загальна площа будівлі "Смоленська" збільшиться вдвічі (нині - 4275 кв. м). У підвальному приміщенні планується басейн, на першому поверсі - дитяче кафе, інтер'єр якого прикрасять акваріуми й кольоровомузичні фонтани, на другому й третьому поверхах - виставковий зал-вернісаж дитячого образотворчого, декоративно-прикладного й технічного мистецтва. З втіленням цієї ідеї Житомир матиме унікальний дитячий культурно-розважальний центр, де можна влаштовувати різноманітні пісенно-танцювальні фестивалі, конкурси, вікторини обласного й всеукраїнського масштабу тощо.

Проект "Родинного і дитячого центру" одержав схвальні відгуки облдержадміністрації, депутатів міської та обласної рад, Спілки архітекторів України та Спілки художників України. Натомість керівництво міста лобіює, в інтересах чергового київського інвестора, будівництво на цьому місці двоповерхового бутику з продажу парфумів.

За словами мера міста Віри Шелудченко, Житомир в останні роки отримав небувалу кількість інвестицій. Куди ж вкладено ці кошти? У будівництво банків, розважальних центрів, нічних закладів, бутиків, супермаркетів, власниками яких є столичні й закордонні інвестори. Я не проти їх будівництва. Однак левова частина податків від їх господарчої діяльності оминає місцевий бюджет, осідаючи в інших регіонах. І це відбувається саме тоді, коли все частіше лунають заяви лідерів різних політичних сил про необхідність внести врешті зміни до законодавства, згідно з якими міста України матимуть право залишати 50% доходів для місцевого бюджету на соціально-економічний розвиток. Цікаво, за який кошт міська влада поповнюватиме місцевий бюджет, коли продавати в місті вже не буде що?

Європейські країни об'єднує дбайливе ставлення до своєї культурної спадщини, старовинних споруд, кожного будинку, кожної деталі декору, навіть якщо цей будинок не входить до офіційного реєстру пам'яток архітектури. В Європі зберігається загальний архітектурний образ усіх споруд, що будувалися до 30-х років XX сторіччя, і власники таких будинків вважають за честь підтримувати їх у відповідному історичному стилі. Крім цього, таке архітектурне надбання є дуже важливим джерелом надходжень у місцевий бюджет від туристичного бізнесу.

- Дякую за розмову.

Довідка: Олег Едуардович Чудовський. Колишній головний архітектор м. Житомира (1997-2002 рр.), голова містобудівельної ради міськвиконкому, депутат міської ради XXIII скликання, член Спілки архітекторів України, голова міської громадської організації "Громадський контроль". Ініціатор затвердження Генерального плану стратегічного розвитку м. Житомира до 2016 року, прийнятого 26 грудня 2001 року 16-ою сесією міської ради XXIII скликання.
Переможець відкритого конкурсу Вищого адміністративного суду України з розробки проекту монументально-декоративної скульптурної композиції "Феміда" (2008 рік, м. Київ). Автор багатьох архітектурних проектів як у Житомирі, області, Україні, так і за кордоном. Серед них - проект генплану будівництва культурно-житлового комплексу в передмісті Марселя (Франція), проект капітального ремонту корпусу радонолікування обласного лікувального центру (м. Житомир, вул. Жуйка, 41), проект реконструкції ясел-садочку на 90 місць у с. Миролюбівці Попільнянського району, проект меморіального комплексу - Центру духовності "Скорбота" на проспекті Миру, 44 (Богунія).
У 2002 році його прізвище було внесено в енциклопедичне видання "Видатні земляки Житомирщини" (м. Київ). Сьогодні Олег Чудовський очолює проектно-виробничий відділ ремонтно-будівельного об'єднання "Житомиррембуд" Житомирської обласної ради.