Хто такі Українські патріоти та націоналісти

Дивлячись на те скільки  негативу та бруду вилилось в коментах до статті "В Житомире маршем патриотов  отметили День Героев." Маю на меті роз'яснити, хто такі Українські патріоти та націоналісти та якими світоглядними  ціностями вони керуються.

Патріотизм —  це почування. Це любов до батьківщини  і любов до його народу (від лат. патрія — батьківщина), це емотивний  настрій людей, що свідомі того, що вони люблять свою батьківщину. З  патріотизму, з любови народу й батьківщини  можуть постати й поставали бажання політичними чинами захищати інтереси народу.Іншими словами, патріотизм не є ще націоналізмом, але може деколи бути вистарчальним ґрунтом, з якого повстає націоналізм.

Патріот не є і не мусить бути націоналістом. (Від того він не є гіршим патріотом).

Націоналістом патріот стане тоді, коли емотивний настрій любови до батьківщини спонукає його політично діяти й думати виключно по лінії здійснення політичних інтересів свого народу, [мати] почуття зобов'язаности супроти політичних потреб народу. З цього заключення таке: не кожний патріот є націоналістом, не всякий патріотизм є основою для зродження націоналізму

Що так воно є, це роз'яснить такий приклад з  нашої історії. В 60-х роках минулого століття, підо впливом пізнього романтизму, повстав на Правобережжі народницький, або хлопоманський рух українських патріотів. Була це сентиментальна молодь, яка захоплювалася українськими селянськими масами, спочувала його положенню, "ходила між народ” [та] списувала народні пісні й звеличувала їх красу, переодягалася в народну ношу, працювала над плеканням рідної мови й мляво переборювала масову неграмотність, але нічогосінько не робила, щоб поправити політичне положення того народу. Навпаки, [хлопомани] принципово були проти політичної роботи в обороні національних інтересів того народу, який вони так дуже романтично кохали. На цьому прикладі народолюбців ясно видно, що патріотизм не тільки не мусить бути основою для конечного зродження націоналізму, але що з патріотизму можуть повстати такі течії громадської думки, які в цілій основі суперечні й ворожі націоналізму.

Націоналізм — це діяння в інтересах власної нації  і мислення інтересами та світоглядом  свого народу,це вольове напрямлення  політичних бажань народу по лінії  його практичних життєвих інтересів. З  цього виходить, по-перше, що націоналізм — це напрямок вольовий, а не чуттєвий, як патріотизм, по-друге, що головні цілі націоналізму є цілі політичні, бо інтереси нації — це не краса пісні і ноші, що можуть стати задовільним предметом шанування романтичних патріотів, але найреальніші політичні й соціяльні справи, від яких залежить буття народу.

На цю статтю мене надихнули твори С.Ленкавського ,очільника ідеологічно-пропагандивної референтуру ОУН(б). А тепер ,загляніть  собі в душу ,шановні критики.Чи досить у вас сміливості піднятися та змінити свої ідеологічні принципи для того, щоб ваші діти жили в незалежній Україні?

Слава Україні!