Герой нашого часу

У різні часи різні й герої. От кому останнім часом були побудовані пам’ятники у Києві? Поніковському, Голохвастому…  Що ж Ви хочете! Які часи – такі й герої. Мабуть київські можновладці  завжди таємно пишалися шахрайським  здібностям цих літературних персонажів, тому й вирішили зробити їх сучасними кумирами.

А от житомиряни дуже любили Пушкіна, тому й встановили йому першій в світі пам’ятник за власні гроші 150 років тому, а вже в наші часи на тротуарі вулиці Київської з’явився трохи розгублений і сором’язливий бронзовий Ларіосік.

Ще  з часів царизму багато хто  з наших земляків покидав рідне  місто і шукав свою долю у Петербурзі, в часи Радянського Союзу вершиною кар’єри була Москва, а наприкінці бурхливого ХХ століття, коли Житомир  трохи захирів та ще й роботи на всіх не вистачало, багато хто з житомирян опинився в Києві.

Остаточно переселився в Київ у 1997 році і я. Дехто взагалі став емігрантом, шукаючи щастя за кордоном. Мабуть всі ми були трохи схожі на нескладного Ларіосіка, коли опинялися у великих мегаполісах і робили свої перші кроки. Спочатку стає трохи моторошно від того, що на вулицях з ранку до вечора повно людей і всі вони кудись поспішають, але з часом до цього звикаєш і через декілька років тобі вже не вистачає цієї постійної метушні, коли ти приїздиш до рідного міста відвідати батьків чи друзів.

«Город  сказка, город мечта, попадая в  этот город пропадаешь навсегда…» - почулося випадково по радіо, і тоді розумієш – ця пісня про тебе, але приїхавши в Житомир у квітні, коли цвітуть плодові дерева, і все місто перетворюється у великий сад, відчуваєш сум.

Злидні, маленькі лихі потвори, завелися в рідному місті і все воно якось обшарпалось… Потім ти бачиш посмішку незнайомої дівчини (а дівчата наші найгарніші в світі), чуєш сміх дитини, яку мати веде за руку по вулиці, і в серці твоєму вже панує спокій, а в підсвідомості звучить якась давня мелодія, яку чув ще в юності. Тоді не помічаєш розбиті дороги, облуплені пам’ятники архітектури, забуваєш про злидні рідного міста. Чи колись воно зможе знову відродитися? Дай боже, щоб це сталося якомога скоріше. Ми все ж таки живемо десь поруч з Європою, не кажучи вже про те, що насправді ми і є центр Європи.