Чому красиві дівчата закохуються в бандитів?

"Чому красиві дівчата закохуються в бандитів? Дніпропетровська красуня Таня не дуже замислюється над цим питаннням, але чомусь закохується і закохується..."

Це анотація з нової книги "Красуні і бандити" дніпропетровського автора Дмитра Бондаренка, вже знайомого відвідувачам нашого порталу з попереднього роману письменника "Сімнадцятий поверх".

Сьогодні пропонуємо Вам ознайомитись із його новим твором.

---

- Тань, ну скажи, що йому відповісти? - вигляд у Алли був спантеличений.

- Знаєш, на твоєму місці я б просто послала його куди подалі… - Таня, ефектна мелірована блондинка виразно скривила свій гарненький носик. – Тільки придурок може присилати на мобілку такі фотки. Фу-у, яка мерзота!

Була десь третя година ночі. Цілодобовий супермаркет “Пузата кишеня”, один з найбільших у Дніпропетровську, давно уже затих без покупців. Величезне приміщення стояло безлюдним і лише у декількох місцях купки працівників виставляли товар на полиці.

Продавці-консультанти Таня і Алла працювали окремо від інших. Маленька неспішна Алла подавала, а висока енергійна Таня заставляла дальні стелажі.

- Ага, легко тобі казати, - розпачливо мовила Алла, - у тебе цих хлопців он скільки! Табунами за тобою ходять. А мені… ну… не такій красивій як ти, особливо перебирати не доводиться…

- Ну, знаєш, - знизала плечима Таня, - звісно роби, як хочеш. Але сама подумай, якщо хлопець шле ледве знайомій йому дівчині фото свого члена, та ще й у різних ракурсах, то про що це говорить?

- Про що говорить? – насторожилася Алла.

- Тю ти, дурна дівка! Про що говорить? Що цей твій кавалер просто придурок, придурок, і ще раз придурок! Не зрозуміла? Можна ще матюком його яким обізвати. Хочеш? Давай я скажу, щоби ти нарешті втямила.

- Та добре, добре. – перелякалася Алла. – Я вже все зрозуміла.

Вона замовкла і важко зітхнула. – Що ж, я йому есемеску відправлю і напишу, що не стану з ним зустрічатися.

- О! Оце молодець! – Таня схвально похлопала подружку по спині.

- Мгу… Молодець, то молодець… - промугикала Алла. – Але от би мені хоч одного з тих хлопців, що за тобою бігають…

- Ой, та буде тобі! – весело відмахнулася Таня, але свого задоволення не могла приховати. – Це ж все друзі! І ти ж знаєш, що я їх всіх тримаю на відстані. Так воно і краще, і безпечніше.

- Ага, згадала про безпеку… - буркнула Алла.

- А що таке?

- А ти що хіба не чула, про що всі тільки й говорять останнім часом?

- Про що ти? – Таня не розуміючи кліпнула на подружку.

- Ну про ці дзвінки. Уже кажуть декілька разів дзвонили нашому управляючому…

- Ну і що, і що?… - нетерпляче закивала головою Таня.

- А що - дзвонили й погрожували, що якщо він не заплатить сто тисяч баксів, то вони підірвуть наш магазин.

- Ха-ха-ха! Так ти про це?! –Таня щиро залилася сміхом. – І що серйозно віриш у цю дурницю?

- Нічого смішного не бачу… - Алла виглядала дуже занепокоєною. – Зараз придурків, як ти сама кажеш, кругом вистачає. Он у Харкові, чула, таке ж вже було. Кільком продавцям і покупцям ноги і руки повідривало! А ти смієшся все…

- Ой, ну добре, добре. – Таня була готова змінити тему. Але зачеплена за живе Алла все ніяк не вгамовувалася.

- Блін, мало того що вкалуєш тут і в день, і в ніч як проклята, так ще й душу май не на місці…

- Щоби мати душевний спокій – треба висипатися краще! Ну що пішли в туалет сходимо і - баїньки… Он, диви всі наші уже попадали без задніх ніг, - Таня кивнула головою в бік колег, що повлягалися неподалік.

Більшість роботи було зроблено і до ранку можна було трохи перепочити. Увесь товар, вивезений на ніч зі складу, був акуратно виставлений на полиці магазину і тепер спорожнілі дерев’яні піддони здавалися м’якішими за будь-яке ліжко.

- Йди сама. Я не хочу.

- Ну що ж піду одна…

Їхній супермаркет розміщувався у розкішному торговельному центрі, що знаходився у дуже престижному районі міста. А в туалеті для співробітників навіть розбитого дзеркала не було. Тож вмиваючись Таня вже вкотре зітхнула. Як би їй хотілося зараз собою помилуватися! Ну скажіть, у кого ще є така струнка спортивна фігура, пружна і біла як сніг шкіра, і особливо незрівнянні, великі сіро-голубі очі!

Вертаючись з туалету Таня, щоби скоротити собі шлях, пішла уздовж кас. Тепер їй уже дуже хотілося спати і вона поспішала. Але тільки-но дівчина повернула у відділ з крупами як тут же несподівано ледве не наскочила на Юру, з рибного відділу.

Якась мить і він притис її до стелажів з горохом.




- Юра, що ти робиш? Не треба… - вона не давала себе поцілувати, але й не виривалася. Почувалася дуже стомленою. – Ти ж знаєш, що ми з тобою друзі. Лише друзі…- Тані не хотілося сваритися з хлопцем.

- Так я і є… по-дружньому… - Юра хитро посміхався їй у вічі і продовжував своє.

- Ого! Нічого собі по-дружньому! – обурилася Таня, якій було дуже нелегко уникати його великих, пухких і вологих губ.

- І ти що не боїшся відеокамер? – вигукнула дівчина роздратовано. – Адже вони зараз все бачать і записують на плівку. Ти що хочеш мати купу проблем завтра, як все це побачить начальство?

- Хм, - хмикнув Юра, швидко і вправно розстібаючи її формену кофточку, - я тобі відкрию таємницю - сюди камери не дістають.

- Як не дістають? – Таня оторопіла. Так, вона звісно чула, що у їхньому суперкрутому магазині існує декілька таких місць, куди камери спостереження не досягають своїм всевидячим оком, але ж…

- А так, не дістають і все! – незмінна Юрина усмішка тепер її дуже лякала. А хлопець тим часом, уже майже оголив їй груди. – Ну, сама подумай, нащо їх встановлювати у відділі з крупами. Кому прийде в голову красти горох або гречку?

У Тані волосся стало дибки. Вона інстинктивно почала шукати очима ті кляті камери, і чомусь і вправду не побачивши поруч жодної, перелякалася ще дужче.

Ситуація зайшла надто далеко. Таня почала вириватися.

- Пусти мене! Чуєш, пусти, бо дам під пах.

Юра не реагував. І у відповідь на опір дівчини лише посилив свої домагання. Таня і не втямила як опинилася сідницями на полиці з горохом. Хлопець діяв рішуче й вправно і якоїсь миті, на свій величезний сором, вона відчула слабкість. “Чорт, а може і справді?… - стрімко пронеслося в її голові і дуже гаряче відгукнулося по всьому тілі, - адже й справді все на роботі, на роботі, немає часу коли і…”

Вона оповила руками шию Юри, ще точно не знаючи для чого - чи на знак згоди, чи для того аби несподівано вдарити його як слід.

Але тут сталося щось незрозуміле.




Таня мовби втратила під собою опору. Якась мить і вони з Юрою полетіли на підлогу, а з гори на них посипалися кілограмові пакунки з горохом.

- Чорт! – вилаявся хлопець, на мить лишившись своєї майже цілодобової усмішки, - полиця зламалася!

- Придурок! - Таня лише на мить уявила, як зараз же сюди на шум набіжить купа народу і вона вся запалала від стиду. О Господи, треба тікати звідси поки її ніхто не побачив. Який сором! Чорт, клятий ліфчик, ніяк не хоче одягатися! Та ще й застібка заплуталася!

Таня добігла до того місця, де на піддонах розвалилися її колеги. Всі, у тому числі і подружка Алла, стомлено спали і здавалося нікому не було жодного діла до того, що трапилося в іншій кінці зали. І лише одні очі, світло-чайного кольору сумно спостерігали за нею. Хлопець з усіх сил удавав, що він спить, але якось так незграбно і невдало, що дівчина одразу зрозуміла. Він, Валік, все бачив!

Всю подальшу ніч Таня не могла заснути. Попри страшенну втому вона постійно крутилася і вертілася на своєму піддоні.

“Але яка мені в принципі різниця, що він там подумає? Ну, хто він мені - цей Валік?”

Таня старалася не згадувати того, що трапилося, але це їй не дуже вдавалось.

“Чорт, ну чому все вийшло так по-ідіотському!”

Таня ледве знала цього хлопця, бо Валік прийшов працювати до них зовсім нещодавно. Зовнішньо він мало відрізнявся від більшості Таніних колег по магазину – в принципі непоганих, але дуже вже простих хлопців з передмістя та навколишніх сіл і містечок. Не був він і балакучим, але уже коли говорив, то Таня мимоволі ловила кожне його слово.

“І де тільки той Юра взявся на мою голову! Тут в які то віки довелося стикнутися з такою цікавою людиною. Ну що він тепер про мене подумає?!”

З подібним настроєм було важко сподіватися на сон, і тому Таня вирішила трохи пройтись. Вона підвелася і знову почвалала до туалету.

Йдучи довгим коридором підсобки, у одному місці дівчина мимоволі сповільнила ходу. З напіввідкритих дверей рибного відділу лунав чийсь знайомий голос. Юра тихо, але дуже знервовано комусь говорив:

- Це все Танька-сучка! Через неї все зірвалося! Не спалося їй, ще й поперлася через крупи! Добре, що хоч вчасно зміг її затримати.

Що було далі читайте на сторінці автора -  http://dmytro-bond.narod.ru/tvory/krasunifirstchapters.htm