Вікторія Трибушна відкрила у Львові кафе «Кава на двох» у пам'ять про свого загиблого чоловіка Андрія Муравського

В Україні з'являються кафе на честь загиблих військових. Вдови та матері відкривають їх переважно за гранти чи державні компенсації. І це не просто кав’ярні чи втілення давніх спільних мрій, це – місця пам'яті.

"Вони не знали, що буде наступної секунди, тому я повторювала: "Ти ж пам'ятаєш, що ми їдемо в Грецію, потім відкриваємо кафе, а потім живемо довго і щасливо?" – згадує Вікторія Трибушна, як підтримувала свого чоловіка на фронті.

Але 7 лютого 2023 року Андрій Муравський загинув у Бахмуті.

Тепер, каже Вікторія, вона в Грецію не поїде ніколи, тому що для неї це тригер. Але кафе, каже, я йому обіцяла, "і у моїй голові сидів тарган, що раз обіцяла, значить мушу".

Так у березні на проспекті Чорновола у Львові з'явилося кафе "Кава на двох". Валерія відкрила його на грант від Львівської міської ради і отримала підтримку місцевих чиновників, які розрекламували її заклад.

Тепер про "Каву на двох" знають багато місцевих, а недавно туди несподівано для Вікторії прийшов попити фільтр Петро Порошенко.

Автор фото,Петро Порошенко

"Іноді люди кажуть, що не п'ють кави, а прийшли просто висловити підтримку", – каже Вікторія.

Але "Кава на двох", хоч і новинка для Львова, вже не унікальне явище для України.

ВВС Україна знайшла щонайменше чотири подібні кав'ярні в Ужгороді, Вінниці, Хмельницькому та Харкові.

Львів, "Кава на двох"

Перше, що спадає на думку, коли підходиш до "Кави на двох" на проспекті Чорновола, – яке вдале розташування. Галасливий проспект, новий житловий район і в тихому куточку в тіні – кав'ярня.

Вікторія Трибушна каже, що в неї пішло кілька місяців, щоб знайти це місце. Вона з головою кинулася у турботи про майбутнє кафе, і це дало результати – кафе популярне, прибуткове і має постійних клієнтів.

Щоб відкрити його, Вікторія пройшла курси з відкриття власної справи й отримала грант у 300 тисяч гривень.

Автор фото,Львівська міська рада

Насправді в успіх мало хто вірив, хоч жінка дізналася про це тільки недавно. "Ні куратор, ні бізнес-тренер, ні комісія, що дала гроші, ніхто не вірив, що мені вдасться, я була психологічно неврівноважена, в істериці кожен раз після похорону біля ратуші".

У лютому 2023 року в Бахмуті загинув чоловік Вікторії, а в квітні в Херсоні після операції помер батько.

Спокою не додавало і те, що на фронті продовжує воювати єдиний син, який у 18 років пішов у ЗСУ добровольцем.

Але турботи про кафе допомогли "зайняти голову", каже вона, "і коли вклала час, ресурси та гроші, то одного дня приходиш до точки, коли повернутися уже не можеш".

"Після відкриття думала, що видихну, але то машинка потече, то інтернет зник, то датчик перегорів. Ситуацій мільйон, і ця присутність тут і зараз 24 на 7 дуже допомагає", – каже Вікторія.

Вона не має досвіду в бізнесі, але раніше працювала у фінансовому обліку. Уявлення ж про те, як має виглядати кав’ярня, дав їй Андрій.

"Ось такою має бути сімейна кав'ярня", – сказав він одного разу, чекаючи на дружину в кафе після її ділової зустрічі.

Вікторія Трибушна родом із Херсона, вона познайомилася з Андрієм, який з партнером виготовляв меблі, після переїзду до Львова в 2017 році. "Йому було під 50, мені – глибоко – за 40. Це вже на те кохання як в 20, не про страсті-мордасті, а про спокій і взаємоповагу".

Автор фото,Вікторія Трибушна

Коли Андрій пішов добровольцем на фронт, вони годинами говорили телефоном, за нагоди вона їздила до нього на вихідні у прифронтові райони.

Коли на початку відвідувачі питали, чому така назва – "Кава на двох" – всередині підіймалася буря "емоцій і сліз", каже Вікторія.

"Моє кафе – це про те, кому чого в житті не вистачає. Мені не вистачило часу, спілкування, посиденьок, спільної кави. В один момент у мене це все забрали, і я вклала сили в те, щоб у людей це було", – пояснює жінка.

Їй боляче говорити про Андрія, на шиї під одягом вона досі носить його жетон, але на показ іншим поки що не може повісити на стіни кав’ярні його фотографії чи хоча би картину, яку зробила на арттерапії, тому що це "надто особисте".

"Ми були разом недовго, але це було життя у житті, в якому я пережила від ейфорії, щастя і захвату до відчуття дна 8 лютого, коли принесли похоронку. Цю пам'ять, цей взірець ідеальних стосунків я готова нести і культивувати", – каже Вікторія.

Автор фото,Вікторія Трибушна

Жінку особливо тішить, коли в кафе приходять старші пари.

"Була в мене одна така пара, жалкую, що не сфотографувала. Їм обом десь за 70, вони замовили по чашечці кави, по горішку на кожного, він серветкою витирав їй губи, як же це було гарно. Добре, що їм є куди прийти"

Хмельницький, кафе "Женіх"

У вересні 2023 року в Хмельницькому з'явилося кафе "Женіх". Звичайно, багато людей спочатку не розуміли, чому "женіх", а не наречений, каже 22-річна Ірина Зам'яла, вдова військового Юрія Пододименка.

Майже однолітки, вони були знайомі зі школи. 23-річний Юрій займався вантажними перевезеннями, вигадував інші бізнес-ідеї, каже Ірина. А в перші дні повномасштабного вторгнення хлопець пішов у військкомат.

Спочатку служив у тилу, а потім поїхав звільняти Херсон.

"У липні він брав відпустку і пояснив, що він "женіх і їде женитися", хлопці це відразу підхопили і так з'явився позивний", - каже Ірина.

Автор фото,Ірина Зам'яла

Пара і раніше задумувалася над відкриттям кафе, та серйозно вони почали обговорювати це, коли Юрій уже був на фронті. Як і у випадку з Вікторією зі Львова, "це була мотивація повернутися, зайняти свої думки", каже дівчина.

Але Юрій не повернувся. Вони обвінчалися перед від'їздом на Херсонщину, і це було востаннє, коли Ірина бачила свого чоловіка.

"Перші пів року були робота-дім, робота-дім, я поверталася додому і тільки плакала. Та він би цього не хотів, тому я взяла себе в руки та вирішила на кошти з компенсації здійснити одну з наших спільних мрій", – каже дівчина.

До цього Ірина ніколи не займалася бізнесом – "працювала то в банку, то на пошті, то перукарем хотіла стати", але придбала курси з відкриття кав'ярні, навчилася робити каву і почала робити перші кроки.

Дівчина хотіла зробити кафе місцем пам'яті Юрія, тому обрала для назви його позивний. Здавалося логічним вибрати для назви слово "наречений", а не "женіх", але тоді це було би вже просто слово, а не згадка про чоловіка, каже вона.

Щоб переконатися у своїй правоті, вона проконсультувалася із вчителями української мови і вони її підтримали, каже Ірина. "Женіх" – це вже як ім'я, пояснили вони.

Автор фото,Ірина Зам'яла

"Женіх" – це сімейна кав'ярня, так мріялося загиблому військовому. Він хотів сім'ю та юрбу дітей. У кафе приходять побратими Юрія, жінки з дітьми, вдови і жінки, чиї чоловіки воюють.

"Часто жінки, чиї чоловіки воюють, живуть цією війною, і суспільство не завжди їх розуміє, а тут вони відчувають підтримку, тут їм легше", – каже Ірина.

Якщо раніше про кафе в Хмельницькому не знали, то сьогодні на день буває вже близько ста гостей, каже Ірина. На стінах відвідувачі бачать фото Юрія Пододименка.

"На початку було так, що я стояла на вулиці, до мене міг підійти чоловік і почати чіплятися, що це за назва така – женіх? Коли я спитала, чи він хоч раз туди заходив, він сказав ні, але назва йому не подобається. Спочатку мене це зачіпало, я вклала в кав'ярню своє серце і знаю, що ця назва означає для мене і для наших гостей. Але зараз я звикла", – каже дівчина.

Автор фото,Ірина Зам'яла

"Кафе стало мені сенсом життя, дитиною, це згадка про мого чоловіка і продовження пам'яті про нього. Відкривши кав'ярню, я відчула себе на правильному шляху, що правильно виконую обов'язок його дружини після його смерті".

Харків, "Паломник"

На проспекті Науки в центрі Харкова працює кав'ярня "Паломник". Олена Авілова відкрила її на честь свого 26-річного сина Андрія, який загинув під час звільнення Балаклії. "Паломник" - це його позивний, який через любов до подорожей хлопець отримав у свої 18, коли поїхав у Піски захищати Донецький аеропорт.

Відкриття відбулося 7 лютого 2023 року, і ця дата невипадкова.

Андрій, єдина дитина жінки, загинув 7 вересня 2022 року. У асфальт поряд із житловим будинком влучив снаряд – полетіло каміння, осколки. За словами мами хлопця, в один момент не стало відразу трьох військових, ще один через два дні помер у лікарні.

Відтоді коли Олена з батьками цих хлопців, які поховані поряд, буває на кладовищі, вона везе на могилу сину стаканчик кави з молоком – таку, як він любив.

Автор фото,Instagram PalomnikAvilov

Андрій Авілов, правник за освітою, до війни працював барменом, обожнював свою роботу та разом із мамою мріяв про власне кафе. Але тоді Олені здавалося, що ще не час, хоч у родини і був відповідний капітал – жінка все життя працює адвокаткою.

Та коли сина не стало, матір вирішила здійснити його мрію – їй самій, каже, це допомагало переживати горе.

"Паломник" відразу став місцем зустрічі для людей, які, як і Олена, втратили рідних: "Це місце об'єднує волонтерів, батьків, військових. Одного разу у нас сидів хлопець, який прийшов із шпиталю, і відвідувачі допомогли його з грішми і різними документами".

Автор фото,Олена Авілова

Олена каже, що це місце "сили, пам'яті та смутку". Стіни говорять самі за себе – на них висять військові сітки, символіка спецпідрозділу "Кракен", де Андрій служив штурмовиком-кулеметником, і багато чорно-білих фотографій його та інших загиблих військових. "На жаль, серед них є і хлопці, які приходили в наше кафе", розповідає жінка.

Крім фотографій, на стінах можна побачити скриншоти із повідомленнями хлопців. На одному видно розмову побратима Андрія із нареченою, на іншому – як Андрій за кілька тижнів до своєї смерті вітав бабусю, маму Олени, з днем народження.

Через війну бабуся виїхала в Німеччину, і він бажав їй, щоб одного дня вона могла без страху повернутися до Харкова, а він робитиме "все можливе для якнайшвидшої перемоги".

На питання, чи не надто важко Олені бачити слова сина постійно перед очима, жінка гірко відповідає: "Знаєте, важко далі жити, а дивитися на фото чи відео чи його речі тримати в руках – це потрібно, тому що батькам неможливо відпустити єдину дитину".

"Паломник", каже Олена, не приносить їй грошей. Вона створювала не бізнес, а символічне місце – не тільки для жителів Харкова, а і гостей міста. У кафе часто збирають гроші на потреби "Кракена", а для військових кава безплатна.

Автор фото,адміністрація Балаклії

На відміну від Львова, у "Паломник" не приходили харківські чиновники, каже Олена, але були люди з адміністрації Балаклії.

8 вересня, на наступний день після загибелі Андрія, у Балаклії відзначають день звільнення від російських військових.

Минулого року в місті відкрили стелу з фотографіями Андрія і його побратимів і місцеві, каже Олена, не раз дякували їй за сина.

"Тож коли я відкривала кав'ярню, мій меседж був такий – ми п'ємо каву завдяки їм".

Ілона Громлюк, ВВС Україна