Чому загинула Османська імперія - наддержава, що хотіла стати універсальною

Минув 101 рік від дня проголошення Турецької Республіки - події, що відкрила нову еру в історії турецького народу.

24 липня 1923 року офіційно припинила існування Османська імперія – одна з найбільших держав у історії людства.

А 29 жовтня 1923-го Великі національні збори проголосили Турецьку Республіку й обрали Мустафу Кемаля Ататюрка її першим президентом.

На зміну султанській владі прийшов націоналістичний уряд, що мріяв побудувати нове, прогресивне, світське суспільство за західним зразком.

Однак для турків падіння наддержави, що змагалася з наймогутнішими країнами в історії, стало справжньою трагедією.

Османська імперія охоплювала три континенти, під її владою опинилися території сучасної Туреччини, Болгарії, Єгипту, Греції, Угорщини, Йорданії, Лівану, Ізраїлю, Палестини, Македонії, Румунії, Сирії, частини Саудівської Аравії та північного узбережжя Африки.

Албанія, Ірак, Ємен, Катар, Кіпр і Сербія також частково або повністю належали Османській імперії.

Для деяких з цих країн імперська спадщина - настільки суперечлива, що про неї воліють забути. В інших, зокрема в Туреччині, про неї згадують з ностальгією - як про золоту добу, що викликає гордість.

Династію Османів (або Дім Османів) заснував 1299 року Осман І, на той час один з вождів Сельджуцької імперії, що складалася з турецьких кочівників, які прийняли іслам. Землі цього вождя лежали на заході Анатолії.

Він скористався занепадом Візантійської імперії, що межувала з сельджуками, і збільшив свою державу внаслідок військових і дипломатичних завоювань.

Нащадки Османа, чиє ім'я іноді пишеться як Отман і від якого походить термін "османський", правили могутньою державою протягом шести століть.

Падіння Константинополя

Олів'є Буке, професор історії в Паризькому університеті Дідро, підкреслює, що 1299 року заснована лише "турецька держава".

А імперія почала формуватися з падінням Константинополя 1453 року.

Символічним в'їздом до Константинополя на білому коні султан Мехмед ІІ поклав кінець тисячолітньому існуванню Візантійської імперії,

Він наказав вбити значну частину місцевого населення, а решту змусив втекти.

Згодом він заселив місто людьми з інших частин Османської імперії.

Мехмед ІІ також перейменував Константинополь на Стамбул, "місто ісламу", й почав його відбудову.

Так місто стало не лише політичною і військовою столицею імперії, а й, завдяки своєму географічному розташуванню на межі Європи й Азії та поруч з Африкою,  - важливим центром світової торгівлі.

Економічну міць імперії значною мірою формувала політика Мехмеда ІІ, який прагнув збільшити кількість купців та ремісників у своїй державі.

Він заохочував торговців переїжджати до Стамбула й відкривати там свої підприємства. Наступні правителі продовжували цю політику.

Успіхи османів

Поступово Османська імперія поширювала свій вплив на Балканському півострові та східному Середземномор'ю.

Її успіх Буке пояснює, зокрема тим, що державна влада була зосереджена в руках однієї людини, що дозволяло уникнути суперництва.  А також особливостями фіскальної та військової політики.

Автор фото,Getty Images

"Це була держава, де фінансові надходження були пов'язані з військовими завоюваннями. Вони множили статки й давали змогу збирати більше податків", - розповів експерт в інтерв'ю BBC Mundo.

Іншою рушійною силою імперії, за словами історика, була її військова міць.

Напади османської армії були швидкими й спиралися на спеціалізовані сили: знаменитий елітний корпус яничарів, що захищали султана, та сипаїв - загін елітної кавалерії, який в мирний час відповідав за збір податків.

Важливу роль грала централізована система управління, яка дозволяла розподіляти й використовувати державні кошти, щоб забезпечити комфорт жителів.

Іншими скріплювальними силами імперії були іслам і постать правителя, що слугував своєрідним орієнтиром для народу.

"Теоретично влада допускала існування інших релігій, і примусового навернення в іслам нібито не було. Але в реальності все було інакше. На певних територіях проводилася політика ісламізації", - розповідає Буке.

Османи також вирізнялися своїм прагматизмом: вони брали найкращі ідеї з інших культур і робили їх своїми.

Сулейман Пишний

Одним з найвідоміших очільників Османської імперії був Сулейман Пишний, що правив з 1520 до 1566 року.

Він довів свою державу до Балкан й Угорщини, прибувши до воріт Відня, що входив тоді до складу Священної Римської імперії.

Автор фото,Getty Images

Хоча на Заході його пам'ятають як "Пишного", а на Сході - як "Законодавця", Сулейман мав й інші титули - непомірно гучні й несподівані.

Серед них - "намісник Аллаха на землі", "володар над володарями цього світу", "володар людських ший", "заступник усіх людей в усьому світі", "імператор Сходу й Заходу" та багато інших, які підкреслювали його значущість.

Хоча максимального територіального розширення імперія досягла пізніше, період правління Сулеймана Пишного вважають золотим віком для османів, завдяки успішним військовим кампаніям.

Імперія, яка хотіла стати універсальною

Титул "імператор Сходу й Заходу" також свідчить, що Османська імперія вважала себе унікальною, такою, що не має собі рівних чи подібних.

"В очах османських султанів не існувало іншого імператора, окрім османського султана", - пояснює історик Олів'є Буке.

Автор фото,Heritage Images

За його словами, ідея універсальної імперії походить з візантійської спадщини та принципів ісламу.

"Вони хотіли захопити всі землі "за межами впливу ісламу"".

Цим пояснюється тривалість існування Османської імперії: її армія століттями здобувала нові території.

"І слабшати імперія почала у той момент, коли завоювання стали складнішими або припинилися", - додає Буке.

Битва під Лепанто і початок кінця

Одним з перших епізодів, що послабили наддержаву, стала поразка в битві під Лепанто 1571 року.

Імперія протистояла Священній лізі - військовій коаліції, що складалася з католицьких держав на чолі з іспанською монархією.

Морська битва в Іонічному морі описується як одна з найкривавіших, які бачило людство з часів античності.

Вона поклала край османській військовій експансії в Середземному морі.

Автор фото,Getty Images

Відтоді успіхи імперії пішли на спад, почався довгий й поступовий занепад.

Він посилився на початку XX століття, коли Стамбул пережив політичну й економічну кризу. А також зазнав поразки у Першій Балканській війні (1912-1913), де зіткнувся з Балканською лігою (у складі Болгарії, Греції, Чорногорії та Сербії).

Османська імперія програла війну і втратила всі свої території в Європі, за винятком Константинополя і його околиць.

Історики згадують цю поразку як переломний і "принизливий" для османів епізод.

Останній удар по імперії

Решта османських територій переживала не найкращі економічні часи через розвиток інших торговельних шляхів, посилення комерційного суперництва з Америкою та Азією, а також ріст безробіття.

Доводилося також реагувати на експансіоністські амбіції європейських держав - Британії та Франції.

Крім того, зростала напруженість між різними релігійними й етнічними групами. Вірмени, курди, греки та інші народи відчували дедалі більший утиск з боку турків.

З усіма цими проблемами Стамбул розпочав нову війну проти потужного альянсу на чолі з Францією, Британською імперією, Сполученими Штатами та Російською імперією.

Перемога союзників на Близькому Сході під час Першої світової війни (1914-1918 рр.) стала одним із поштовхів до остаточного розпаду Османської імперії.

Після цього створили французький мандат у Сирії та британський мандат в Іраку й Палестині - усі під наглядом Ліги Націй (орган, що передував ООН).

Османи не знали, що 1917 року, в розпал війни, Франція і Британія вже таємно домовилися про розподіл своїх територій за договором Сайкс-Піко.

Того ж року з'явилася Декларація Бальфура - документ, у якому британський уряд обіцяв єврейському народу створити "національний дім" у Палестині, що входила до складу Британської імперії.

Народження Туреччини

Офіційно імперія припинила своє існування 1 листопада 1922 року, після ліквідації посади султана.

Роком пізніше утворилася Турецька Республіка.

Її першим президентом став Мустафа Кемаль Ататюрк, який очолив республіканську революцію і вважається "батьком сучасної Туреччини".

Останній султан Османської імперії Мехмед VI, побоюючись розправи з боку революціонерів, виїхав зі Стамбула за підтримки британських агентів.

Опальний султан оселився в Сан-Ремо, де і провів залишок своїх днів.

Через фінансову скруту, після смерті він залишив безліч боргів. Кредитори наклали арешти на його віллу і відмовлялися видавати тіло родичам, поки ті не сплатили борги.

Автор фото,Getty Images

Тим часом нова Турецька Республіка відмовилася від імперських устремлінь й спиралася на кемалізм - ідеологію, впроваджену Ататюрком, цінностями якої були республіканізм, популізм, націоналізм, секуляризм, етатизм та реформізм.

Неоосманізм

3 березня 1924 року Османський халіфат остаточно ліквідували.

Сьогодні дехто твердить, що Османська імперія остаточно розпалася не через поразку у Першій світовій війні, а через вплив Заходу.

"Нинішній президент Реджеп Тайїп Ердоган вже кілька років розвиває цю ідею", - каже історик Олів'є Буке.

Автор фото,Getty Images

Ностальгія за османською епохою призвела до відродження так званого неоосманізму - політичної ідеології, яка в буквальному сенсі виступає за вшанування османського минулого Туреччини та посилення турецького впливу в тих регіонах, що колись були під владою Османської імперії.

Протягом багатьох десятиліть лідери сучасної Туреччини намагалися дистанціюватися від імперської спадщини, прагнучи створити більш "західний" і "світський" образ країни.

Але відтоді як Ердоган прийшов до влади, він не приховує своєї ностальгії за османським минулим та ісламським корінням своєї країни.

Доказом цього стала зміна статусу собору Святої Софії, яку Ататюрк перетворив на музей. У 2020 році влада Туреччини знову перетворила собор на мечеть, як це було за часів Османської імперії.

Ердоган також неодноразово демонстрував своє захоплення Селімом І, султаном, який очолив одну з найбільших експансій Османської імперії.

Після перемоги на конституційному референдумі 2017 року, що значно розширив його президентські повноваження, Ердоган уперше публічно з'явився біля гробниці колишнього османського султана.

Нещодавно він назвав на його честь один з мостів, побудованих через славетну стамбульську протоку Босфор.

"Османська імперія зникла, але з'явився неоосманізм... Сьогодні він набирає обертів і значно більше популярний, ніж наприкінці XX століття", - підсумовує Буке.

Автор: Норберто Паредес, BBC News Mundo