Як КДБ стежив за українськими студентами. Історичний блог

На початку 1980-х, у зеніті "застою", КДБ стежив за студентами у всіх радянських українських вишах.

Держбезпеку цікавили насамперед ідеологічні "вольності". Той, хто критично висловлювався про радянську владу, керівників КПРС або класиків марксизму-ленінізму, потрапляв на "олівчик" як неблагонадійний.

Якщо від слів не переходив до практичних дій, наслідки могли бути хіба віддалені: наприклад, таку людину в майбутньому могли не випустити в закордонну турпоїздку.

Однак якщо серед студентів складалася група, яка починала періодично збиратися десь на квартирі чи в кімнаті гуртожитку, наслідки були, як правило, швидкими.

Не мало значення, що саме обговорюють юнаки та юнки за закритими дверима – політику чи футбол. Самий факт того, що у виші відбувається щось не узгоджене з комітетом комсомолу або деканатом, вже виглядав підозріло. А раптом готують ідеологічну диверсію?

Автор фото,ГДА СБУ, фонд 16, опис 1, справа 1194, аркуш 73

Голова КДБ УРСР Віталій Федорчук 6 лютого 1982 року відправив до ЦК КПУ "Довідку про устремління супротивника щодо радянської молоді".

"Окремі політично незрілі молоді люди підпадають під вплив буржуазної пропаганди, – переконував він. – Деякі з них припускаються ідейно шкідливих висловлювань, зводять наклеп на радянський суспільний і державний лад, переказують зміст ворожих зарубіжних радіопередач, виготовляють і поширюють антирадянські листівки".

Щоправда, підозрілість кадебістів щодо загрози ідеологічних диверсій містила й суто практичний момент: якщо завтра у контрольованому виші з'явиться рукописна збірка націоналістичних творів, як у Львівському університеті ім. І. Франка, або піднімуть на даху головного корпусу жовто-блакитний прапор, як у Київському інституті народного господарства, у багатьох офіцерів захитаються стільці, на яких вони сидять. Мовляв, як це ви проґавили?.. Тому – стежити, стежити і ще раз стежити.

"Шлях приходу до влади"

Що вище статус вишу, то більше в ньому було таємних інформаторів. Наприклад, Київський державний університет ім. Т. Шевченка, флагман вищої освіти в УРСР. Про його статус свідчить хоча б те, що тогочасний ректор Костянтин Білий – член ЦК КПУ, депутат Верховної Ради УРСР (в ті часи депутатами працювали за сумісництвом без відриву від основної роботи), до 1980 року ще й голова парламенту республіки.

У лютому 1982-го КДБ отримав "оперативні дані" (простіше кажучи, повідомив хтось із інформаторів), що в університеті зріє змова. Кільканадцять хлопців з трьох факультетів – фізичного, історичного та романо-германської філології – задумали "створення нелегальної організації з метою боротьби за "новий різновид комунізму" і забезпечення "самостійності України" (формулювання з документів КДБ). Вони 5 січня домовилися, а 16-го зібралися в підсобному приміщенні Києво-Печерської лаври, де один із них підробляв нічним сторожем.

Держбезпека вмить почала діяти, адже "різновид комунізму" міг бути лише той, що його проголошує КПРС, а згадка про самостійну Україну – це прояв "українського буржуазного націоналізму", тобто ст. 62 Кримінального кодексу УРСР "Антирадянська агітація та пропаганда" (до 7 років позбавлення волі або до 5 років заслання) або ст. 65 "Порушення національної і расової рівноправності" (до 3 або до 5 років відповідно).

Автор фото,Getty Images

Пізніше під час слідства кадебісти дізналися, що на секретному зібранні в Лаврі студенти "з націоналістичних позицій обговорювали шляхи досягнення "самостійності України" у зв'язку з процесом "русифікації", що нібито відбувається в республіці, і висловлювали пропозиції щодо реалізації свого злочинного задуму.

Зокрема, вносили пропозицію створити законспіровану націоналістичну організацію й обговорювали її структуру, яка передбачає наявність ланок в інших вишах Києва та за його межами. Йшлося також про гімн, прапор та інші символи організації. Начебто передбачалося проникнення її членів до партійних і радянських органів, встановлення контактів із зарубіжними націоналістичними центрами, а також "розповсюдження листівок у м. Києві в період травневих свят, підпал портрета одного з керівників партії та уряду на вул. Хрещатик".

Працівники держбезпеки, з'ясувавши прізвища змовників, були здивовані, адже "на батьків згаданих осіб компрометуючі матеріали відсутні". Тобто ці хлопці не були дітьми дисидентів або родичами оунівців. Мало того, батьки трьох з них – члени КПРС.

Далі було так: кількох конспіраторів завербували (ймовірно, шантажем і погрозами) та дізналися, в кого зберігається тека з паперами організації (програмний документ "Шлях приходу до влади", варіант гімну, нотатки про національний комунізм, зображення тризуба тощо). Відтак спеціально створена комісія, що нібито перевіряла санітарний стан кімнат у гуртожитку, "раптом" виявила цю течку – і почалися допити-зізнання.

Справу, однак, спустили на гальмах. Адже впливовий ректор і міністерство вищої та середньої спеціальної освіти УРСР не були зацікавлені в роздмухуванні скандалу, який кидає тінь на провідний виш республіки. Тому до суду й кримінальних статей не дійшло.

Найактивніших змовників виключили з університету і комсомолу. З іншими вчинили м'якше: хтось поклав комсомольський квиток, але залишився студентом, а комусь тільки оголосили догану. Натомість отримали "по голові" декани факультетів, секретарі факультетських парторганізацій, а також секретар комітету комсомолу університету.

"Клуб любителів гострих відчуттів"

КДБ не залишав поза увагою і дозвілля студентів. І втручався навіть тоді, коли взагалі не йшлося про ідеологію. З'ясував, наприклад, що на початку 1981-го в гуртожитку Київського інституту фізкультури заснувався "Клуб любителів гострих відчуттів".

Що в цьому підозрілого? А ось що. По-перше, діяльність не узгоджено з начальством, а це вже порушення. По-друге, йдеться начебто про відпочинок і розваги, а справу поставлено серйозно: для вступу слід подати заяву, під час засідань ведуться протоколи, за порушення правил учасник може бути оштрафований. І хоча в статуті клубу – так-так, є і статут, ніким не затверджений! – подано як мету "відволікти його членів від повсякденного життя" та "здійснення нових знайомств і зустрічей зі старими друзями", це, з погляду кадебістів, може слугувати прикриттям іншої діяльності – підривної. Та й кількість учасників насторожує: понад 30 хлопців і дівчат, частина яких не навчаються у цьому виші.

Комітетчики з'ясували, що учасники збираються щосуботи увечері в кімнаті аспіранта – засновника і голови клубу. Засідання розпочинаються зазвичай о 19 годині й супроводжуються танцями під світломузику, чаюванням. Алкоголю нема. Десь о 21 годині голова роздає учасникам гральні карти. Той, кому дістався піковий туз, оголошується "жертвою", а кому трефовий – "катом". Далі, власне, починаються "гострі відчуття".

Підвести подібні забави під антирадянщину абсолютно неможливо. Зрештою, самі кадебісти визнали, що "будь-яких політичних, ідеологічних тем на "засіданнях" не розглядалося, "ідейно шкідливої спрямованості в його діяльності не виявлено".

Але КДБ не міг визнати, що ці зусилля були марними. По-перше, поінформували ректора про існування "антигромадського угрупування молоді" у ввіреному йому закладі. Аспіранта виключили з комсомолу й наказом ректора відрахували з аспірантури. Чоловік змушений був залишити Київ.

А по-друге, заявили, що пропустили аж 23 (!) засідання цього клубу через "слабкість оперативних позицій органів КДБ серед студентів і аспірантів інституту, що не дало змоги своєчасно запобігти цьому негативному явищу".

Інакше кажучи, малувато працівників. Висновок: треба збільшити. І ось уже "вживаються заходи щодо зміцнення оперативних позицій у Київському державному інституті фізичної культури та вивчення процесів, які там відбуваються". Тобто кадебісти зайнялися активним вербуванням агентури в Інституті фізкультури.

"Випадки п'яних оргій"

Звісно, найголовніше в будь-якому виші – навчальний процес. КДБ слідкував не так за самим навчанням, як за стосунками студент-викладач. І нерідко вдавалося виявити неймовірні речі. Наприклад, 1981 року "надійшли сигнали", що деякі викладачі Чернігівського педагогічного інституту вимагають хабарі та підношення, пиячать зі студентами, використовують їх на дачах як безплатну робочу силу.

Негласна перевірка підтвердила, що майбутніх педагогів справді використовують.

Автор фото,Малюнок Г. Шигодського. Джерело: "Перець", №15, 1981 р.

"Найпоширенішим, – читаємо у звіті КДБ, – є хабарництво на заочному відділенні факультету фізичного виховання, де окремі викладачі виробили певну систему здирництва, а також встановили тверді "ставки" поборів (від 5 до 10 рублів) за заліки й іспити без фактичного їх складання. [...] Факти здирництва викрито і на факультеті педагогіки та методики початкового навчання, де 1981 року зі студентів було зібрано близько 3000 рублів". Для порівняння: автомобіль "Запорожець" тоді коштував 3 500 рублів.

Продовжимо цитату: "Поряд із грошовими хабарями мають місце численні факти поборів зі студентів цінними речами, продуктами харчування, користування їхніми різними послугами. Студенти використовуються на будівництві дач і обробці земельних ділянок, організовують викладачам відпочинок у південних областях країни".

КДБісти також виявили, що однією з форм хабарів були "побори спиртними напоями". "Пиятики влаштовуються в аудиторіях, кабінетах, квартирах окремих викладачів і студентів. Деякі квартири фактично перетворено на притони", - йшлося у звіті.

"В умовах нездорового морально-етичного мікроклімату, що склався в інституті, – йдеться далі, – стали можливими випадки п'яних оргій, розпусти".

Крім того, випускники, щоб скласти державні іспити, мають не лише скинутися на коштовні подарунки членам державної екзаменаційної комісії, але й зуміти "дістати" дефіцитні товари. Наприклад, влітку 1980-го голові комісії піднесли портативний телевізор, секретареві "за організацію "складання" за заздалегідь відомими білетами" (які, до речі, слід було попередньо придбати за окрему платню) – кришталеву вазу, члену комісії – електронний годинник.

Усе це відбувалося, за даними КДБ, "з відома і за потурання керівництва та професорсько-викладацького складу".

Автор фото,Малюнок В. Боковні. Джерело: "Перець", №2, 1982 р.

Це той випадок, коли втручання таємної радянської служби пішло на користь. З обласного управління КДБ передали матеріали до Києва, відтак головний "чекіст" УРСР Віталій Федорчук доповів Володимиру Щербицькому. З ситуацією ознайомили членів політбюро. Цього разу справу не спустили на гальмах.

Партійні шишки наказали міністерству вищої та середньої спеціальної освіти УРСР призначити комісію для перевірки роботи Чернігівського педінституту. Йшлося про "перевірку" в лапках, бо заздалегідь було все відомо, комісія мала "легалізувати" факти, зібрані спецслужбою в таємний спосіб.

Швидкість реагування виявилася блискавичною: Федорчук доповів 5 грудня 1981 року, а вже 12 січня 1982-го ректора звільнили. Того ж дня призначили нового. Втратили посади й деякі інші керівники вишу.

Автор: Станіслав Цалик - український письменник, есеїст, краєзнавець, історик, автор історичного блогу на сайті ВВС Україна.