Коли звичка брехати стає професією

По вулиці Хлібна в районі Житнього ринку (а не рідко і біля Дитячого Світу) не одноразово зустрічав одну особу.

З виду цілком типова, як для собі подібних, жінка. Скромний одяг, жалісний вираз обличчя, в руках фото з немовлям та пакет для пожертв. 

І начебто нічого особливого: таких по місту десятки.  У кожного своя історія. Хтось з нас переймається їх історією і намагається допомогти кількома гривнями, хтось ігнорує.

Власне, по ближче до того чому я звернув увагу саме на цю жінку. Вона бреше!

Мій знайомий вже згадував про неї.

Влад з дружиною вивели її на чисту воду і провели «виховну роботу». Це її не зупинило, хоча легенда була піддана редакції. Доньці вже не 12 років а судячи з фото менше року. Відповідно вже різниться діагнозі і координати. Але суть не в цьому,  нічого дивного – це професія спецагента. Нова легенда, нові умови - незмінною залишається лише мета.

Звичайно я зробив їй чергове зауваження і можливо б не приділяв цьому стільки уваги, щоб писати про це. Стимулювала мене лише одна репліка під час нашого короткого діалогу, що стався коли я її фотографував.

Коротко суть розмови:

-          Зачем ты меня фотографируеш?

-          Бо я знаю що Ви брешете і не хочу, щоб і надалі обманювали людей.

-          Зараз багато хто бреше… не тільки я…

Дійсно. Зараз багато, хто каже неправду. Але чи повинно це бути нормою?

Насправді, не всі люди, що просять на вулиці, такі і в багатьох з них не проста життєва доля, що дійсно потребує співчуття і допомоги. Але ця жінка не належить до числа тих хто заслуговує на наше милосердя. Коли брехня стає шаблоном – співчуття закінчується.

Вона навіть не почала виправдовуватись, а відверто зізналась.  Брехня для її це вже навик, від якого залежить професійний успіх.