6-метровий Ігнацій-Ян чи будування пам’ятників по-житомирськи

6-метровий Ігнацій-Ян чи будування пам’ятників по-житомирськи

Я особисто не дуже схвалюю «війну з пам’ятниками», в нас є і інші проблемні питання. Але рішення Виконавчого комітету Житомирської міської ради щодо встановлення пам’ятника Падеревському викликало обурення в мене та в моїх друзів. Встановлення 6-метрового пам’ятника політичному та культурному діячеві іноземної держави, в центрі українського міста Житомира викликає мінімум здивування. Але міська рада, зовсім не дивуючись, швидко, навіть блискавично, приймає потрібне рішення.

15 жовтня було оприлюднено проект рішення, а 16 жовтня вже було прийнято рішення, тобто наступного дня. От було б добре, щоб Виконавчий комітет міської ради так працював при рішенні наших з вами соціальних проблемних питань!

І все це не дивлячись на реальне порушення Закону України «Про доступ до публічної інформації», що передбачає 20-денне оприлюднення проекту рішення перед його прийняттям. Про громадські обговорення щодо виділення землі під будівництво монументу та подальше його встановлення ніхто і не згадував. Хоч би поцікавилися у громади: "Чи ви не проти?". А я думаю, що Громада Житомира бажає бути господарем у місті, і з нею потрібно радитись в таких питаннях, як встановлення пам’ятних знаків. Це по-перше.

По-друге, в Житомирі на сьогодні вистачає наслідків перебування України в складі СРСР: назви вулиць, символи радянської держави. І тут виконком приймає рішення щодо вшанування іноземного діяча. До речі, Ігнацій-Ян Падеревський керував урядом Польщі під час анексії Західної України 1919 року. Логіки вшанування його в Житомирі немає. І точно сто відсотків, що, окрім рішення по Падеревському, житомиряни чекають від міської ради більш важливих рішень для нашого міста. Для прикладу візьмемо Вінничину. Падеревський родом з Вінницької області, в Житомир він приїздив до батька та сестри. Вінниця не поспішає чомусь вшановувати його. А ми дуже поспішаємо. До речі, в Житомир за всю історію приїзджало стільки людей, що, якби їм всім ставити пам’ятні знаки, вільного місця в місті вже б не було.

По-третє, чому в Житомирі не вшановані наші земляки? Такі діячі, як Ольжич, Огієнко, Сціборський, які всі, до речі, боролися за незалежність України. Вшановувати своїх національних борців за незалежність держави є прикладом національної гідності. А таке встановлення монументів іноземним діячам, за відсутності своїх, я вважаю роботою п’ятої колони, що вигідна тільки тим, хто хоче розсварити два слов’янських народи. В нас і так історично склалися важкі міжнаціональні відносини. А тим більше перед самітом у Вільнюсі міжетнічна напруга нам зовсім не потрібна. Українська держава повинна увійти до сім’єї європейських націй як національна, вільна держава зі своєю історією та своїми героями.

Вважаю, що 6-метровий монумент на вулиці Театральній у Житомирі - це забагато для піаніста Падеревського та замало для поета Ольжича. Так, в Житомирі багато проживає поляків, але переважна більшість жителів – українці. Давайте рахуватися з нами. Шановний Володимире Михайловичу, де пам’ятник Лесі Українці, Олегу Ольжичу, Котляревському, Патону тощо? Пане мер, не впевнений, що колись Ви постанете у монументі висотою 6 м. в нашому місті. Але щоб Вас згадали добрими словами, відтермінуйте рішення втановлення пам’ятника Падеревському, порадьтеся з житомирянами. І житомиряни скажуть Вам "дякую".