Як корейські пірнальниці бережуть професію і не дихають по 3 хвилини в пошуках устриць і кальмарів

Забудьте про риб'ячі хвости, ми маємо на увазі пірнальниць з південнокорейського острова Чеджу, здатних затримувати дихання на кілька хвилин, занурюючись у глибини в пошуках устриць, кальмарів та інших морських делікатесів.

У Кореї їх називають хеньо - "жінки моря".

Пірнальниці спускаються під воду виключно у водолазному костюмі й масці, без додаткового обладнання. Зазвичай вони працюють на глибині 5-6 метрів, але деякі з них пірнають на 20 метрів і можуть затримувати дихання на 2-3 хвилини.

Півстоліття тому на Чеджу було 30 тисяч мисливиць за морепродуктами. А тепер ця професія вимирає: технології сучасного рибного промислу, штучне вирощування молюсків і розвиток південнокорейської економіки не залишили хеньо шансу - свої знання і вміння їм просто нікому передавати.

Середній вік пірнальниць - за 60, але серед них є жінки, яким понад 80.

Автор фото,Getty Images

Для збереження традиційного морського промислу влада Південної Кореї звернулася до ЮНЕСКО. І багатовікову традицію пірнальниць з острова Чеджу додали до списку нематеріальної культурної спадщини.

Хеньо - жінки моря

Біля підніжжя згаслого вулкана Ільчубонг на острові Чеджу невелика група літніх хеньо демонструють премудрості своєї професії.

Одягнені в чорні костюми аквалангістів, жінки починають шоу піснею, яку протягом 300 років виконували перед виходом у море їхні попередниці.

Імітуючи рухи на човні, керуючи веслами і відбиваючи ритм поплавками й сітками, пірнальниці злагоджено співають про труднощі свого життя.

Хеньо можуть працювати в морі тільки в певний сезон. З метою охорони морської фауни влада встановила обмеження на промисел у прибережних водах. В інші дні хеньо заробляють тим, що беруть участь у театральних шоу для туристів.

Їхня професія важка і небезпечна. Навички матері передавали донькам із покоління в покоління.

Пірнати в холодні хвилі моря, з якого стирчать підступні скелясті вершини вулканічної породи, - ризиковане заняття.

Хеньо натреновані пірнати без акваланга на глибину до 20 метрів і затримувати дихання під водою більш ніж на три хвилини.

Автор фото,Getty Images

Протягом століть, поки чоловіки лишалися на березі, хеньо пірнали в море і збирали з дна молюсків, восьминогів і різних риб.

Існує кілька версій, чому жінки цього острова були змушені перекласти на свої плечі важку чоловічу роботу.

За однією з них, чоловіків-пірнальників обкладали спеціальним податком, а жінок - ні.

За іншою версією, у XVII столітті в Кореї запровадили масову мобілізацію чоловічого населення, і жінкам довелося замінити плавців, які пішли в армію.

Хай там як, зрозуміло одне: з XVII століття саме жінки на острові Чеджу стали головними годувальницями своїх родин.

У певному сенсі хеньо зуміли створити своєрідне матріархальне суспільство на своєму острові.

У період династії Чосон (XIV-XIX століття) становище корейської жінки визначалося чоловіками її сім'ї. Від моменту народження вона була власністю батька, після заміжжя - власністю чоловіка, а в похилому віці мала підкорятися старшому синові.

Жінка-годувальниця сім'ї було поняттям немислимим у традиційному корейському суспільстві.

А в цей час на острові Чеджу саме жінки визначали свою долю.

Автор фото,wikipedia

Пізніше, особливо з прибуттям на цей субтропічний острів багатих туристів, різко зросла потреба в морських делікатесах. Бізнес хеньо почав процвітати.

Поступово пірнальниці стали заробляти непогані гроші. А це не могло не вплинути на сімейний устрій. З набуттям фінансової незалежності хеньо почали самі вирішувати свої сімейні проблеми.

Однак з 1970-х років почався період занепаду в професії: технічний прогрес просто "вичавив з ринку" пірнальниць.

Сьогодні хеньо продовжують займатися своєю непростою роботою, але серед них практично немає жінок молодше 60 років - молодь вважає за краще виїжджати з острова або обирає для себе престижніші й легші професії.

Чи вдасться зберегти традицію хеньо

Історія незвичайних пірнальниць надихнула американсько-корейську режисерку Сью Кім зняти про них фільм.

Дочка корейських іммігрантів у США Кім познайомилася з хеньо, коли дитиною відпочивала в Південній Кореї.

"Вони вразили мене своєю яскравістю, неймовірною сміливістю і впевненістю в собі", - каже із захопленням Лі.

"Вони були тією версією корейської жінки, яка мене надихала і яку я хотіла наслідувати", - додає режисерка.

"Історія набула актуальності 10 років тому, коли я дізналась, що це, ймовірно, останнє покоління хеньо, - пояснює Лі. - Мені терміново захотілося задокументувати їхню історію, поки вони ще є і можуть самі про себе розповісти".

Автор фото,Apple

Стрічка досліджує проблеми, з якими жінки стикаються як у воді, так і за її межами.

Вони починають роботу о 6 ранку щодня. Підіймаються на поверхню і знову занурюються у воду від 100 до 300 разів на день.

"Тільки уявіть собі рівень фізичної підготовки. Вони збирають рибу протягом чотирьох годин, а потім ще три або чотири години займаються її очищенням і підготовкою для продажу", - каже Сью Кім.

Однак сьогодні: все менше молодих жінок обирають цю непросту професію.

Щоб зберегти її, на початку 2000-х створили школу хеньо, але лише 5% з тих, хто її відвідує, обирають цей шлях. Однак ще не все втрачено.

Фільм знайомить нас із двома молодими жінками з іншого острова, які пробують свої сили як хеньо. Одній з них довелося навчитися плавати у віці 30 років.

Автор фото,Apple

Продюсеркою фільму виступила пакистанська правозахисниця, лауреатка Нобелівської премії миру Малала Юсуфзай.

"Я хочу, щоб дівчатка, які побачать цей документальний фільм, повірили в себе і зрозуміли, що здатні здолати будь-які вершини", - каже вона.

Автор: Емма Сондерс, Репортерка ВВС з питань культури