Авторская колонка

​Важко уявити країни з моноетнічним суспільством, де б дискутувалося питання функціонування державної мови. Однак, в Україні це можливо, і навіть заохочується. Приміром, майже кожен чув вислів «яка різниця, якою мовою говорити». Найперше, про що говорять адепти московської мови, що мовляв цим можна розколоти суспільство, що потрібно спершу вирішувати економічні проблеми тощо.
 Насправді, проблема функціонування української мови з кожним роком постає все гостріше. Чиновники всіх рангів не гребують спілкуватися російською в робочій час, хоча отримають зарплату в гривнях, а виступати за отримання зарплати в рублях чомусь не поспішають. Так само, вони не бажають їхати до Москви, чи до Смоленська. А все через те, що українці в своїй більшості, на жаль тільки спостерігають, а не діють з метою захисту своїх прав та мови загалом.

Лестница на склоне Петровской горы, ведущая от набережной реки Тетерев в Шодуаровский парк – одна из достопримечательностей Житомира.  Это был великолепный архитектурный памятник, построенный в начале XX века в стиле классицизма, украшенный декоративными вазами и скульптурами, со смотровыми площадками, огражденными балюстрадой. По высоте она примерно равна Потемкинской лестнице в Одессе, а по архитектурному оформлению была очень похожа на Большую Митридатскую лестницу в Керчи.

Приватний обвинувач як борець з корупцією
 
Вже минув рік як Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до чинного законодавства  України щодо прав громадян в боротьбі з корупцією та зловживанням владою».  Але положення даного закону так і не були втіленні в життя, оскільки Президент України скористався свої правом ветування законів і направив його на доопрацювання.

Питання оформлення будь-яких дій з нерухомістю завжди було надважким і небезпечним для звичайних громадян, незнайомих із законодавчою базою. Більше того, найчастіше за допомогою до юриста звертаються вже тоді, коли проблема набула масштабного характеру, а її вирішення буде коштувати досить дорого як у грошовому еквіваленті, так і у відношенні нервів.

 

Тысячи житомирян вышли по зову сердца отдать дань уважения героям, которые отдали свои жизни за освобождение Украины от захватчиков.

 

Справжніх ветеранів так мало, більше посіпак та п’явок, що за рахунок їхнього імені прагнуть нажитися. Завдяки здобуттю України незалежності наш люд хто довідався, а хто поглибив знання і про інший бік фронту, який виборював Україну до 60-х років минулого століття. Це бійці УПА. У Житомирі їх наразі мешкає п’ятеро (один нещодавно переїхав з Коростишева до сестри). До одного з них мала честь навідатися і я. Пан Степан у свої роки досі виглядає галантно. Коли моя племінниця разом з однокласниками кілька років тому вперше завітала до нього, він не стримував сліз: “Нарешті про нас згадали”.

 

Житомир, митинг пенсионеров. 

Причину такого явища ще в другій половині 19-го століття пояснив тогочасний канцлер Німеччини Отто фон Бісмарк, заявивши: «Росія без України – колос на глиняних ногах».