Житомир – не найгірше місто на землі.

Побачила я новорічну ялинку в Києві та Львові. Відчула атмосферу свята двох великих міст. І змушена визнати, що у нашому Житомирі, ні ялинка, ні святковий настрій, ні чим не гірші, а навіть кращі столичних.

Наше місто, яким би воно не було, це наш спільний дім, якому для успішного розвитку та краси не вистачає всього одного – поваги і любові самих мешканців. Чому львів’яни пишаються обдертими стінами музеїв та театрів, а ми критикуємо новий вигляд філармонії?

Перебуваючи у Львові я жахнулася – ось ці руїни, розвалини, балкони, які ризикують опинитися на голові перехожих – вони демонструють іноземним туристам? Те, що в Житомирі намагаються приховати від очей громадськості, у Львові виставляють напоказ.

А кілька днів тому, влада Вашингтона нагородила місто Львів за чудову транспортну систему. Якби вони ж бачили ту систему – маленькі вулиці вщерть заставлені авто, по яких ледве снує міський транспорт. Та в Житомирі попри всі катастрофи місцевого ТТУ, тролейбуси й трамваї завжди курсували вчасно. Старенькі, нещасні, але з найдешевшим проїздом в Україні.

Наше місто ще не навчилося використовувати свою історію в туристичному бізнесі. Про Житомир нічого не знають навіть Україні, не то що в світі. А тим не менше, історія міста не поступається своєю цікавістю тому ж Львову чи Києву. Нам є чим гордитися і є чим похвалитися. Архітектура нашого міста збережена в доволі пристойному вигляді - у нас є свій Поділ, своє старе місто. Тільки от ми не звикли любити наш Житомир, нічого не знаємо про нього, не розповідаємо своїм дітям.

Інколи, дивлячись які бувають брудні під’їзди, задаю собі питання – чому серед цих мешканців не знайдеться жодної людини, які не байдуже бридкі стіни і купи сміття біля під’їзду. Я розумію, що бувають безвідповідальні керівники, недостатнє фінансування. Але хіба вони можуть бути виправданням для особистої байдужості? Та й чисто не там, де метуть, а там, де не смітять. Але думати, що наше місто – суцільне звалище, означає думати помилково.

Побувайте в Києві – він значно брудніший за Житомир. Особливо метро, наша вулиця Московська, на якій продовжується торгівля, просто відпочиває у порівнянні з київськими підземками. Там поруч продають сало і троянди, білизну й цигарки, повно безпритульних, суцільна антисанітарія.

Пам’ятник Леніну на головній площі міста Житомира – не такий вже й великий злочин, коли нагадатищо у самій Верховній Раді майже всюди на стінах зберігається комуністична символіка. В коридорах - старі радянські годинники і майже жодного натяку на нові часи. Риба гниє з голови.

В проблемах корупції, рейдерства та хабарництва наше місто просто "ангел" у порівнянні з великими містами. І в тому наше щастя, що ми живемо у невеликому місті, де кожну людину чи установу видно, як на долоні.

А загалом, у нас в житомирян, живе дух справжніх поліщуків. Ми не схожі ні на кого. У Київській Русі племена поліщуків відійшли на північ де були суцільні ліси. Уявіть, яким вони були сильними та дужими, що змогли вижити в суворих лісових умовах і зробити землю родючою. Житомир – це не жито і мир, як по - радянському тлумачать назву нашого міста. Житомерь – місто, де поліщуки обмінювали лісові продукти на хліб, тобто міряли жито. Чи маємо соромитися своїх предків за їх ремесло та спосіб життя?

У 1914 році в центрі Житомира сталася надзвичайна пригода, яку зафіксували тогочасні ЗМІ : "Вчора о восьмій годині вечора трамвайний вагон № 10, що курсував Київською вулицею, поблизу першого роз’їзду наскочив на кабана і вбив його» . Це було майже 100 років тому – можна порівняти якого розвитку наше місто досягнуло за останнє століття.

І я знаю на 100%, що Житомир – не найгірше місто на землі.