Свобода слова в Україні
під загрозою? Чи є цензура в засобах масової інформації? Чи є цензура у
мас-медіа Житомирщини? На ці запитання намагалися дати відповідь кращі
журналісти області та експерти у галузі права 27 січня під час круглого
столу.
«Стаття 15 Конституції України гласить: «Цензура заборонена», - на початку заходу нагадала його ведуча Надія Миколаєнко.
Чи дієвою є ця стаття в українському медіа-просторі?«Я
вважаю, що останнім часом цензури як такої в Україні немає, - висловлює
думки редактор сайту «INZT» Руслан Мороз, - Нині утиски свободи слова в
країні – це, як правило, зведення особистих рахунків. Якщо чиновник
намагається якимось чином тиснути на журналіста, то це свідчить про
невихованість, хамство посадовця як особистості. Це не «наїзд» на
свободу слова».
Журналістка місцевої газети «Субота» Людмила
Харчук вважає, що цензура на всеукраїнському рівні таки існує. Як доказ
вона навела красномовні приклади: «26 січня журналістів не лише
Житомира, а усієї України сколихнуло дві новини: перша – канал «1+1»
звільнив журналіста, ведучого програми «Гроші» Олега Дейнеку за те, що
той на підсумковій прес-конференції Президента, яка відбулася 21 грудня,
поставив питання Віктору Януковичу щодо діяльності голови Хмельницької
облдержадміністрації Василя Єдухи. Це був перший дзвіночок стосовно
утисків свободи слова в Україні , - вважає Л. Харчук. – Також минулого
тижня найтиражніша всеукраїнська газета «Україна Молода» вийшла у світ з
незадрукованою першою сторінкою. Це була зовсім не помилка колективу
редакції. Це був протест проти цензури. Адже на видання тиснули,
«ввічливо просивши» не друкувати певних матеріалів».
Щодо
житомирського медіа-простору, то, вважає Л. Харчук, тут існує
самоцензура та негативне відношення до діяльності журналістів з боку
чиновників. Під самоцензурою журналістка має на увазі, що деякі
працівники ЗМІ бояться розкривати ті чи інші факти про високопосадовців,
адже це може негативно відбитися на професійній діяльності чи
особистому житті, й ретельно «фільтрують» усе те що має з’витися в теле-
чи радіоефірі, на шпальтах газет. «Наше суспільство залякане», - вважає
представниця «Суботи».
Деякі чиновники та працівники внутрішніх
органів відкрито виражають своє негативне ставлення до журналістів та їх
діяльності, зазначає Харчук. Таку неприязнь Людмила свого часу відчула,
як кажуть, на власній шкурі: «Якось ми знімали відеорепортаж. В кадер
потрапив Олег Таможський, заступник начальника комунального підприємства
«Житомирське трамвайно-тролейбусне управління». Йому це не сподобалось.
Відтак посадовець застосував фізичну силу до мене та мого колеги
Руслана Мороза». Щоправда, за словами Людмили, Руслан не постраждав,
дісталося відеокамері, яку він тримав. Але звернути зап’ястя Людмилі
Таможському таки пощастило - сильно схопивши жінку за руку, посадовець
намагався кинути її на землю.
Шукаючи захисту від нахабного
чиновника, журналісти викликали міліцію, праціники якої опитали
постраждалих та свідків. В результаті - побитим працівникам ЗМІ з часом
прийшов лист такого змісту: в зв’язку з тим, що збитки від діянь
посадовця не надто великі (значних ушкоджень на тілі постраждалих немаю.
Вивих зап’ястя – це дрібниці), порушення громадського порядку теж не
зафіксовано, порушенні кримінальної справи відмовлено.
Правозахисник
Максим Банніков каже, що таке рішення правоохоронних органів можна і
треба оскаржити в судді. За оцінкою експерта, справа на 50-60%
перспективна.
Поділилася Л. Харчук і гірким досвідом спілкування
з працівники У МВС. Якось їй довелося бути на місці ДТП, в якій
постраждала відома в області людина. Появі журналістів під час події
правоохоронці, м’яко кажучи, не дуже зраділи й намагалися якомога швидше
здихатися непроханих гостей.
У некоректній поведінці чиновників
стосовно журналістів часто винні і самі працівники ЗМІ, вважає М.
Банніков: «За великим рахунком, рівень культури журналістів, на мою
думку, не дуже відрізняється від рівня культури чиновників і
українського суспільства взагалі».
На думку правозахисника,
українські журналістми взагалі та житомирські зокрема зовсім мало
приділяють питання культури і шукають «смажених» та скандальних фактів,
забуваючи про найголовніше призначення ЗМІ – формувати громадську думку.
Ірина Коник, інтернет-видання «Житомирський Меркурій»