Хроника убийства Валерия Ивановского, которое случайно не состоялось

Хроніка вбивства, що випадково не відбулося...

Як намагалися вбити головного редактора газети «Сільське життя» Валерія Івановського.

21.08.10 В. Івановському телефонує невідомий чоловік, який повідомляє, що номер його телефона отримав у депутата районної ради і має матеріали з життя району, з якими редактору бажано ознайомитися. Журналіст відмовляється через зайнятість і пропонує зустрітися наступного дня.

26.08.10. Знову дзвонить невідомий і пропонує зустрітися в Житомирі на розі вулиць Московської і Львівської. Валерій Івановський пропонує зустрітися наступного дня.

27 серпня під час роботи виїзної колегії Житомирської райдержадміністрації у селі Висока Піч редактор вимикає телефон, а коли ввімкнув, то побачив, що пропустив три дзвінки зі стаціонарних телефонів. Зателефонував за одним з номерів, але ніхто не зняв слухавку.

Під час концерту у місцевому БК той самий незнайомець двічі телефонував і вони домовляються про зустріч з журналістом за дві години в Житомирі.

15 год. 32 хв. Редактор, їдучи в Житомирі по вул. Котовського, отримує дзвінок на мобільний телефон. Зупиняється біля профполіклініки. Це телефонував знову той самий незнайомець. Журналіст погодився на зустріч і запитав: де?

– У дев’ятиповерховому будинку на розі вулиць Московської і Львівської. Піднімайтесь у квартиру №..., там лише один під’їзд. Я зараз на базарі буду за двадцять хвилин, - запропонував незнайомець.

- Я не знаю ні вас, ні матеріали, з якими ви хочете мене ознайомити, ні квартиру, куди пропонуєте піднятися, тому ми можемо зустрітися лише на вулиці, - журналістський досвід і інтуїція, як потім з’ясувалося, врятували редактору життя. Бо, або він з тієї квартири зник би як Гонгадзе або підрізаний стік би кров’ю у під’їзді.

Незнайомець погодився. Валерій Івановський зрозумів, що зустріч має відбутися у дворі під’їзду будинку, де колись був „Будинок радіо”. Прочекавши там півгодини, він зателефонував за останнім номером додзвонювача. На здивування йому відповів інший чоловік, який повідомив, що редактор дзвонить на телефон-автомат (таксофон).

Зрозумівши, що це не той будинок (бо там три під’їзди), В. Івановський переїжджає до сусідньої 9-поверхівки – по вул. Московській, 30, де зупинився поблизу під’їзду, що залишився позаду.

За якусь хвилину до редактора, який ще залишався в автомобілі ззаду швидко підійшов молодик 20-25 років, нижче середнього зросту, спортивної статури, у чорній бейсболці та маленьких темних окулярах, і спитав: -„Ви за „компроматом”?

- Так, - відповів В. Івановський і хотів запропонувати незнайомцю зайняти місце пасажира.

Проте молодик різко відкрив двері, приснув в очі журналісту з газового балончика перцеву суміш, яка завдяки виставленій руці потрапила лише на ліве око та на ліву частину обличчя, і двічі наніс глибокі поранення «фінкою» (як скаже потім лікар під час операції) у стегно лівої ноги.

Редактор з ціллю самозахисту подався на нападника, який відразу дуже швидко побіг у сторону вул. Київської. Журналіст відчув різкий біль у нозі і зрозумів, що наздогнати злочинця не зможе. З ран сильно тікла кров, брюки миттєво намокли, туфля хлюпала від крові.

Тяжко поранений журналіст попросив свідків викликати «швидку» і міліцію. Один з них зілляв з пляшки води, якою потерпілий промив очі, затим він дістав з багажника мотузку, і попросив чоловіка накласти жгут на ногу. Під час цього процесу постраждалий журналіст вперше втратив свідомість, оскільки втратив багато крові. Поки приїхала «швидка» втратив свідомість і вдруге. Крові на асфальті було дуже багато.

О 16 год. 30 хв. знекровленого журналіста доставлено до лікарні, де йому надана кваліфікована медична допомога. Його життю вже нічого не погрожує (поки що).

У лікарні палата редактора охороняється постом міліції, яка веде пошук злочинців, у Богунському райвідділі міліції порушено кримінальну справу.

28 листопада начальник УМВС у Житомирській області Ю. Івакін за фактом нападу на головного редактора газети «Сільське життя» Валерія Івановського провів прес-конференцію, на якій повідомив, що міліція оголосила нагороду у розмірі 30 тисяч гривень за інформацію про злочинця, який скоїв напад на відомого журналіста.

Ось що просив передати своїм читачам Валерій Володимирович Івановський з лікарні:

– У мене немає ні крихти сумніву, що напад на мене організував голова райради та його група, яка ось вже п’ятий рік грабує бюджет району та його землі. Коли їм не вдалося протягом останніх двох років, під диким пресом звільнити мене, то від юридичної розправи, що відбувалася, на жаль, за участі депутатського корпусу, то банда вирішила мене знищити фізично.

То ж замовник відомий, принаймні особисто для мене, і саме через нього потрібно шукати виконавця. Якщо ж міліція буде шукати виконавця, то пошуки навряд чи дадуть позитивні результат. Бо, може, його вже й немає серед живих.

Стосовно самого злочину, можу сказати наступне. Мені доводилося розмовляти з працівниками міліції, які ведуть розшук злочинця. Вони вважають, що то був не замах на життя журналіста, а напад з метою залякування. Інакше, нібито, злочинець всадив би ножа у груди чи горло. Можливо такі висновки й можна робити з того, що сталося. Але тут є дві обставини, які теж необхідно врахувати.
По-перше, за планами злочинців, злочин мав статися у під’їзді будинку. І я не думаю, що мене запрошували туди для того, щоб два рази пирнути ножем у ногу. Тим більше, що нападник був і нижчим, і щуплішим за мене. Я б його скрутив на місці. Все ж таки за плечами чотирирічна фізична підготовка у вищому військовому авіаційному училищі радянських часів. Та й все ж я був чемпіоном округу з вільної боротьби серед курсантів.

Тому, без сумніву, у під’їзді злочинець мав наносити удари ножем або в груди, або в черевну порожнину, щоб я на місці стік кров’ю. І лише інтуїція врятувала мене від цього.

І, по-друге, сам злочин стався імпровізовано, через мою вимогу – на вулиці. Тим більше – в автомобілі, де двері, кермо, дах, моя піднята рука заважали злочинцю поцілити у життєво важливі органи.

Тому, переконаний, що карну справу варто відкривати за фактом замаху на життя журналіста. І цей злочин прирівнюється по закону до злочину проти правоохоронця.

Я вдячний всім, хто підтримав мене і редакцію у цю важку хвилину і переконаний, що слово правди не знищити ні ножем, ні пострілом. Впевнений, що бандити рано чи пізно потраплять за грати.

Дякую також лікарям, які надали кваліфіковану медичну допомогу, а також свідкам, які вчасно викликали «швидку» та міліцію. Вдячний і правоохоронцям, які чесно виконують свій обовязок.