Начальник обласної міліції в своєму першому інтерв’ю у Вінниці,
яке дав «Місту», розповів про свою сім»ю, як потрапив у міліцію і як
ловив форель по 10 євро за кожну рибину З 22 березня вінницьку міліцію
очолює генерал-майор Валерій Нонік. І хоча минуло вже два місяці,
пересічному вінничанину досі мало що відомо про нього.
Сподіваємось, ці прогалини заповнить перше ексклюзивне інтерв’ю генерала
Ноніка.
Генерал – корінний житомирянин. В Житомирі жили ще його прапрадіди,
пам»ять про яких він береже разом з їх вінчальними іконками ХYIII віку.
Від Вінниці раніше, коли приїздив по роботі, каже, не був у захопленні.
Може тому, що бачив її лише від Київської до УВС на Тетральній. А от
зараз Вінниця подобається йому з кожним днем все більше, - «красиве
доглянуте місто, приємні в спілкуванні люди…»
— Як Валерій Нонік взагалі потрапив у міліцію? Яка у вас
цивільна професія?- Вчитель фізвиховання. А про міліцію я мріяв з дитинства. Але коли
прийшов після педінституту, сказали - треба відслужити. То в армію я
пішов у 22 роки. Служив в ракетних військах в Стрию Львівської області
на командному пункті ПВО округу. Отримав звання офіцера запасу, став
кандидатом в члени КПРС, і за переконаннями, до речі.
- Після «помаранчевої зачистки» органів у 2005-му ви пішли на
статуснішу й мабуть що прибутковішу роботу, але знову повернулися в
міліцію.- Зрозумійте, міліція – це моє, я люблю цю справу. Коли, скажімо,
рибалка підсікає рибу, він отримує задоволення, у нього викид адреналіну
в кров. У мене, коли береш групу розбійників чи розкриваєш серйозне
вбивство, повірте, схожий стан.
- Ви любите ризик?- Якби не любив, то, мабуть, не працював би в органах стільки років.
- А в казино граєте?- Практично ні. В рулетку точно ніколи не грав. А от в покер, то кілька
разів на відпочинку було.
- А притопити газ за кермом?- Я за кермом вже 26 років. Але останнім часом більше з водієм, бо їдеш
і як не телефон розривається, то над чимось роздумуєш, аналізуєш…
- Яка ваша спеціалізація в органах?- Мабуть, що бандитизм, бо найбільше, 14 років, я пропрацював в УБОЗі.
- Якісь справи найбільше запам»ятались? Перші чи найгучніші… - Так відразу й не скажеш, бо де працював, там брав участь у всіх
резонансних справах. Це сотні… Коли був заступником начальника УБОЗу в
Житомирі, то порушували в рік по 5 справ за 69-ю (бандитизм). І всі
вони були визнані судом як бандформування… Приймав участь в пошуках
Онопрієнка, будучи в республіканському штабі, що базувався в Коростені…
Пам»ятаю, як ще опером в Нікополі працював по банді, що бомбила сейфи.
Головним у них був такий собі «смотрящий», авторитет по їх законам. До
речі, тоді познайомився з Валерієм Литвином, який вже керував у Вінниці міліцією. Тоді він був опером з Каховки, ми разом сиділи в засадах.
Пересікались і з вінничанами. На початку 2000-х бусики на дорогах
грабувала так звана группа Шекені. То вінницькі хлопці перетнулись з
ними і гнали аж до Ружинського району, де вони у селі Верхівня кинули
машину. Там підключились ми, прочесали ліс і трьох затримали… Самого
Шекеню взяли в Кіровограді, коли я вже там працював…
- Досі живете самі в міліцейському готелі?- Так.
- Самі щось готуєте там?- Інколи. Яєшню пожарити, картоплю зварити…
- А які ваші улюблені страви?- Сало, мабуть ( сміється, -авт.). Я до їжі неперебірливий. Голубці
люблю, домашні котлети… А якщо ще й з печі… Я виріс у будинку в центрі
міста, але в нас була піч і я досі пам»ятаю, яку смакоту готувала там
бабуся, - вона працювала кухарем у військовому госпіталі. То коли
будувався сам в 2002 році, не забув і про піч.
- І хто в ній готує?- Дуже рідко, але я.
- А ваша дружина?- Ні, вона городська, в печі не вміє. Вона дуже смачно готує, але
на плиті.
- Розкажіть про свою родину, як часто зараз бачитесь з
домашніми… - Дружина, Марина Георгіївна, працювала викладачем в педучилищі, де
читала теорію педагогіки та психології. Зараз виховує онуків.
В цьому році 13 вересня буде 30 років нашого спільного життя. Маю двох
доньок – Каріні 27 років, а Юля – випускниця. Двоє онуків: Гліб у
першому класі, а Валерію два рочки.
- Прізвище Нонік досить відоме у модельному світі Житомиру…- Так, Каріна була «Міс Житомир» у 2000-му році. А сім»я… Вона завжди
була разом зі мною, де не служив - і в Нікополі, і в Кіровограді, і в
Чернігові. Думаю, що й тепер переїдуть до мене, просто Юля саме школу
закінчувала, а в Гліба був перший класс. Не варто було зриватись. Я
після призначення лише раз був у Житомирі, відпросився в міністра на
поминальні дні. Зате вони всі приїздять до мене майже кожні вихідні.
- Куди ви їздите відпочивати?- В Єгипті я був перший раз і, як кажуть, востаннє. В Турції – теж. Це
не мій відпочинок, не люблю лежати на пляжі. А от що я люблю – це
Одесу. Дух цього міста, говір одеситів, просто походити Привозом і
послухати їх…
- Можете назвати свій улюблений ресторан?- Я більше люблю, як сказав один голова колгоспу, - все життя випивав на
капоті уазика, і не знав, що це називається фуршетом. Щоб свіже
повітря, природа. А ресторани, чесно скажу, мені не дуже. Хіба що вже,
як кажуть, безвихідна ситуація.
Хоча відзначу, що коли ми разом з губернатором (Демішканом –авт.) вітали
ветеранів на 9 травня в «Дубовому гаю», то стіл був накритий чудовий і
приготовлено дуже смачно.
- Маєте улюблений магазин/бренд одягу, який носите?- Я у Вінниці ще в жодному магазині не був, чесно. А гардероб у мене в
основному з житомирського магазину «Класік», бо маю проблему зі своїм
розміром, а там дівчата це знають і завжди для мене щось залишають. Мені
подобаються класичні костюми, але я дивлюсь не на «бріоні-каваллі», а
на те, як зроблено, колір… До речі, був на фабриці «Володарка» і скажу,
що вони випускають дуже достойну продукцію.
- На якій машині їздите?- На службовій «тойоті». Сам маю «Мерседес GL 450”, джип. На ньому
їздить старша донька.
- Поза роботою яке хоббі маєте?- Я довгий час займався спортом. Вже багато років є головою Федерації
баскетболу Житомирської області. Професійного баскетболу в місті зараз
немає, зате у нас один з найсильніших ветеранських клубів і ми щороку
проводимо міжнародний турнір імені Корольова серед ветеранів. Так що
знайомий з Волковим, Ахромаєвим, Ткаченко, Сабонісом...
- О! То якщо при дверях кабінету почепити баскетбольного кошика,
ви мабуть зможете просто з-за столу закинути м»яча…- Вже напевно ні. Не той вік вже. Ще я дуже люблю рибалку, полювання.
Але полювання вже не стільки постріляти, як провести вихідний в лісі і в
колі друзів. А рибалку - карпову. І тільки вудочками. Але востаннє за
браком часу рибалив ще восени минулого року на Житомирщині.
- І який рекордний трофей впіймали?- Коропа на 5-6 кілограмів. Років чотири назад в Бердичівському районі.
- А за кордоном рибалити не доводилось?- Коли був у Турції, то там в готелі пропонувались тури на форель. Але
за пійману рибку треба платити дуже серйозні гроші, 10 євро за кожну
форель. Якщо впіймав і відпустив, то менше, - ціну задоволення від
рибалки.
ДОСЬЄ: Генерал-майор мiлiцiї Нонік Валерій Вікторович
Народився 16 травня 1959 р. в Житомирі.
Закінчив Чернігівський педагогічний інститут, Київську вищу школу МВС.
В органах з 1983 р. В 2003-2005 рр. очолював УМВС в Кіровоградській
області.
Певний час був керівником охорони Блоку Литвина. З 2007 р. -
начальник УМВС у Чернігівській області.
Улюблена книга – «В августе 44-го» (про Смерш)
Улюблений фільм – серіал «Ліквідація».
Улюблена тварина – собака. Вдома його чекають бельгійська вівчарка Аза,
німецька вівчарка Ніка і йоркширський тер»єр Томмі.
Перші зароблені гроші (школярем підробляв як вантажник) віддав своїй
бабусі.
Головним досягненням в житті вважає сім»ю та коло сімейних друзів.