Житомирский патрульный милиционер в одиночку бросился на семерых хулиганов

Віталій Леонідович Ісько – 35-річний командир взводу другої роти другого взводу батальйону патрульної служби УМВС України в Житомирській області, капітан міліції, майстер спорту з рукопашного бою.

- Службу в органах внутрішніх справ розпочав у 1994 році з посади міліціонера патульно-постової служби УМВС в області. З цього часу і займаюся рукопашним боєм. Я записався до секції при фізкультурно-спортивному товаристві Житомирського «Динамо», в якому займаюся і до цього часу. Моїм першим і єдиним тренером є заступник голови обласного ФСТ «Динамо», директор Житомирської обласної асоціації професійних видів єдиноборств, майстер 4 Дану Леонід Українець.

- Чому саме Ви віддали перевагу прикладному рукопашному бою?

- А все тому, що, на мою думку, кожен поважаючий себе чоловік має вміти захищатися. Тим більше працівник міліції, який просто зобов’язаний забезпечити спокій й охорону громадян. Реальні ситуації, які нерідко виникають під час несення служби: бійка на вулиці, в громадському транспорті, в тісноті, в темряві, протистояння кільком противникам, й тим, що озброєні ножами чи вогнепальною зброєю – можна безболісно розв’язати за допомогою техніки прикладного рукопашного бою, де доступні кожному прийоми захисту або нападу і нейтралізації противника. Тут все просто - розраховуєш сам на себе!

- А яку допомогу у несенні служби Вам надає спорт?

- Я відповім так, одного разу наш екіпаж виїхав на виклик. За попередньою інформацією там ніби-то звичайна сімейна сварка. Коли ми прибули, то побачили у помешканні молодого чоловіка, який тримав лезо ножа біля горла дружини, а поряд плакали неповнолітні діти. Голова сімейства погрожував покінчити життя самогубством, а також порішити бідну жінку, якщо хтось до нього наблизиться хоча б на крок. В цій ситуації знати одні фізичні прийоми мало, головне – необхідно було знайти психологічний підхід до громадянина. Ми понад три години розмовляли з ним «по душам». Як хитрість, щоб якось відволікти останнього, попросили у нього підкурити. Той забувши про ніж, нічого не підозрюючи, потягнувся до коробки сірників. Вже за лічені секунди я обеззброїв і затримав його. Пізніше з’ясувалося, що чоловік мав психічні розлади здоров’я. Таких прикладів за мою службу не мало.

Отож, рукопашний бій вчить не лише руками й ногами махати, а в першу чергу – думати, контролювати себе. Чим більше людина займається єдиноборством, тим менша в неї потреба застосовувати на практиці отримані знання, тобто рукопашний бій робить людину врівноваженою, поміркованою та менш агресивною.

- А який курйозний випадок Ви можете пригадати?

- Якось пізньої літньої ночі, коли повертався після чергування, на одній з вулиць Житомира чую хтось кличе на допомогу. То семеро здорованів напали на одного чоловіка й наносили йому удари. Сили були не рівні, мені трохи було лячно, все ж таки їх багато, а я один. Але відразу зреагував й кинувся на допомогу зі словами «Стій! Міліція!». Група хуліганів не бачила в темряві чи був я один чи хто зі мною, тому й намагалися втекти. Одного з них затримав й доставив до міського відділу органів внутрішніх справ де він назвав своїх спільників.

- Віталію Леонідовичу, а у яких змаганнях Ви брали й участь?

- Для участі у них я напрацював базу, відповідний рівень майстерності та досвіду. На усе це пішли роки напружених щоденних тренувань. Як результат, у 2002 році здобув срібло на Кубку України з рукопашного бою, у 2003 отримав Майстра спорту, у 2004 переміг на 11 Міжнародній спартакіаді «Пам’яті героїв Чорнобиля». На сьогодні я є нештатним інструктором з рукопашного бою у батальйоні ПС УМВС України в Житомирській області. Постійно беру участь у багатоборстві груп захоплення. Це стрільба з табельної вогнепальної зброї, подолання смуги перешкод та рукопашний бій. До того ж є суддею обласних змагань серед рукопашників. Проте, найбільшою перемогою життя вважаю свого сина та доньку. До речі, їх теж вчу прийомам самозахисту.

- Ваше кредо?

- Ніколи не зупинятися на досягнутому, розвивати та вдосконалювати в собі найкращі людські риси характеру, багато працювати над собою та ніколи не направляти отриманні знання на шкоду людям.