Анатолій Гриценко: Міняю опЕМОЦІЮ – на оПОЗИЦІЮ

Я не підписав акт про створення Комітету порятунку України на сьогоднішньому зібранні у Спілці письменників. Як не підписав його і жоден інший представник опозиційних парламентських сил, звичайно, крім тих, з ким Юлія Тимошенко ходила на президентські вибори.

Побачив, хто туди прийшов, крім групи підтримки ЮВТ – Ульянченко, Матвієнко, Жебрівський, Заєць, Парубій…

Побачив,  хто не прийшов – Яценюк, Кириленко, Ющенко, Кличко, Костенко, Стецьків, Мартиненко, Кріль, Каськів…

Із відомих непартійних діячів був лише Попович, не побачив я там Дзюби, Сверстюка, Возняка, Андруховича, Мироновича, багатьох інших.

Послухав виступи. Були щирі, стривожені, об’єднавчі. Були абсолютно неприйнятні, зокрема різали слух печерні заклики до «чистоти української раси», «притягнення до кримінальної відповідальності тих, хто впровадив в Україні приватну власність», вимоги звільнити залу від тих, хто не підтримав Тимошенко на виборах і тим самим не дозволив їй стати Президентом. 

Виступив сам. Запропонував провести спокійну і відверту розмову у робочому форматі. Бо коли у невеликій залі за спинами учасників стоять більше сотні людей і десятки журналістів з камерами, то це не розмова, а балаган. Мабуть, це і влаштовувало тих, хто був зарані зорієнтований на швидкий «одобрямс»…

Здавалося, почули, навіть аплодували. Але не дослухалися.

Що маємо сьогодні в стані опозиції? Попри декларації про консолідацію, відмову від лідерських амбіцій, протягом попередніх тижнів з боку ЮВТ мало місце інше, абсолютно протилежне. Тимошенко усюди оголошує себе «лідером об’єднаної опозиції», починаючи з персонального сайту;  самочинно, не радячись із партнерами, закликає людей до проведення акцій протесту, оголошує їх час і мету. А потім не знає, що з тим робити. Приклад: на мітингу 27 квітня Тимошенко закликала людей прийти до стін Ради для безстрокового пікетування з метою дострокових парламентських виборів. Сьогодні, за день до акції, вона вже орієнтує людей на інше – вимагати звіту Азарова і міністрів про підготовку угод з Росією. Питання: а для чого тоді скликати десятки тисяч людей до Києва, якщо ця (друга) мета досягається просто – опозиція, за законом, формує порядок денний ВР у середу, включай собі звіти Азарова і Co без жодних обмежень…

Очевидно, що на цьому етапі в опозиції не може бути одного лідера. Сподіваюся, Ви розумієте, що йдеться не про булаву.

По-перше, немає довіри між самими лідерами. І небезпідставно. Підкилимні домовленості окремих «опозиційних сил» з Партією Регіонів укладалися, укладаються і укладатимуться надалі. Каменюка за пазухою не сприяє щирості і довірі.

По-друге, кроки нової влади, що збурюють суспільство, на жаль, значною мірою зумовлені діями (або бездіяльністю, протистоянням) попереднього прем’єра і Президента. Хіба не так? Методи, якими діє Уряд Януковича-Азарова мало чим відрізняються від методів попереднього Уряду:  ручне управління бюджетом; податковий тиск на підприємництво; внутрішні і зовнішні запозичення – не для розвитку, а проїдання; посадові хабарі; олігархічні фаворити; пріоритетно-галузева невизначеність; відсутність реформ. Критикуючи Азарова, Тимошенко наражається на критику за те саме.

По-третє, для того, щоб претендувати на лідерство в опозиції сьогодні – коли народ тотально зневірений – недостатньо мати велику фракцію, найбільші ресурси чи найчисельніші оргструктури на місцях. Треба мати на лідерство моральне право! А для цього – принаймні пройти шлях критичного самоаналізу, самоочищення та покаяння. Починаючи з правдивої декларації про доходи і статки, закінчуючи виключенням з партії і фракції тих, хто безсоромно наживався на тендерах, ліцензіях і ПДВ, на газових схемах і земельних оборудках,  хто на підставі «політичної доцільності» руйнував суди, більшість у місцевих Радах… Я говорив про це Тимошенко особисто і неодноразово, але дотепер усі ці ділки залишаються поряд з нею. Ніякого очищення і покаяння не відбулося! То де ж те лідерство, моральне і відповідальне перед людьми? Як тоді стати поряд і не втратити при цьому власну гідність? Як не зрадити принципам, на яких створювалася  «Громадянська позиція»?

…Сьогодні ще раз переконався, що цей скороспілий і непродуманий навіть у загальних рисах Комітет – це проект під одну особу. Завтра, 11 травня, «лідер об’єднаної опозиції» оголосить людям, яких збирає біля Ради (не порадившись з іншими), що Комітет уже утворений! Ура? Скоріше сумно. Бо сьогодні ми не наблизилися до об’єднання, це як мінімум. Залишиться Комітет таким, як сьогодні – нехай він рятує Тимошенко. Зробить вона серйозні висновки і головне – серйозні і відповідальні крокі – буде інша розмова.

Якими мали би бути відповідальні кроки по об’єднанню опозиції? Забути про вибори, рейтинги, відкинути персональні амбіції лідерства (не на словах). Утворити Комітет – лідери парламентських опозиційних сил, позапарламентських партій і громадських організацій, які усвідомлюють реальну загрозу суверенітету і національній  безпеці України. Робочий орган – Секретаріат, близько 10 осіб, обраний Комітетом. Збирається на засідання раз на 10 днів, а в разі потреби – негайно. Рішення приймаються консенсусом. Головування – почергове, як у ЄС чи ОБСЄ. Узгоджені з Комітетом дії фракцій БЮТ і НУ-НС, Опозиційного уряду у Верховній Раді, депутатських фракцій у місцевих Радах. Спільні акції. Узгоджена інформаційна політика. Координація діяльності в регіонах, роз’яснювальної роботи серед людей, яких треба об’єднувати і захищати – і це найголовніше. Ці та інші, більш детальні, пропозиції було напрацьовано ще 27 квітня. Але вони не зацікавили тих, кому потрібен швидкий «одобрямс». Але швидких рішень у опозиції сьогодні немає – це треба усвідомити. І тоді вже будувати надійну платформу порозуміння для спільних дій на роки наперед.

P.S. Після мого виступу у Спілці письменників на сайті Тимошенко замість «лідера об’єднаної опозиції» Юлію Володимирівну почали називати лідером БЮТ, або лідером партії «Батьківщина». Це невеличкий, але вірний крок. Попереду – шлях…