Хандожинська Юлія: "Розбита дорога". ПРОЗА

Карп ішов по осінній розбитій дорозі. Вечоріло, дорога через ліс була довгою і здавалося безкінечною, якась ще мряка надоїдлива падала за комір і била в лице. Мокре листя летіло з дерев під ноги і чіплялось за чобітьми. Вечір супився і закликав ніч у гості. Хоч би який був край цій дорозі, щоб швидше добратися до села. Чорна торба , яка висіла через його слабке плече нагадувала йому про біль у ключиці. Його ніхто не чекав, старенька батьківська хата з маленькими віконцями, яка притулилася на горбочку, геть уже вросла в землю. Батьки давно своє віджили. Хатина пустувала.

Той Карп був жителем того села. І родився у зовсім простій родині хлібороба. І доля у хлопця , здавалося б мала бути така проста, як у клжного хто змалку працював на землі. Простий світловолосий хлопчина з великими допитливими, сірими очима. Та мав Карп гордивиту і вперту вдачу вже як поставить собі щось за ціль то хай тобі і світ перевернеться а свого доб*ється. Ось так і ріс собі хлопчина на радість батькам, бо був єдиним сином у сім*ї. Життя у селі воно хоч і просте але важке. Роботи багато і вона не чекає . Весною городи , літом жнива , осінню урожаї а от зимою то то вже наче і відпочинок аде теж багато роботи. Працюють усі і дорослі і малі то ж не дивно , Що як тільки Карп підріс почав отримувати і важливіші завдання. Часом навіть їздив із батьком чи матір*ю до міста продавати молоко і горіхи та різні трави.А вже як було йому літ п*ятнадцять завжди ходив супроводжувати маму на потяг допомагав нести важкі сумки. Бувало назбирається їх ціла згарая от таких помічників. Проведуть батьків на потяг а самі давай байдикувати та рахувати вагони товарняків. Біля залізниці

хлопчкам завжди знайдеться якась забава. Тим паче що колія проходила через сусіднє село Гавришівка. Лише звідти можна було добратися до міста.

А йти туди не далеко і не мало кілометрів зо два а той менше якщо через лісок.

Зібралися одного дня вони якось з хлопцями та й чекають потяга в селі Гавришівка. Дуріють, чваняться один з перед одного. І раптом у око Карпа запала молода, сором*язлива дівчина, його погляд був прикутий до її очей, чому ж її раніше він не помічав. Така ніжна і тендітна. Зовсім невисокого росту, темненьке волоссячко рижинкою виблискувало на сонці. А от очі які , їх би здавалося Карпу впізнав і через тисячу літ. Блакитні великі два ока, неначе два глибоких колодязя.Та дівчина – Орися , єдина дитина своїх батьків. Так склалося що дівчинку виховувала бабуся, тому що мати часто їздила працювати закордон, мала там багато друзів і знайомих та хотіла з часом після навчання забрати туди дочку і вже у іншій країні влаштовувати їхнє життя. А батько Орисі помер ще коли та була зовсім маленькою.Та незважаючи на недостаток уваги і родинного тепла, дівчинка була привітна та ласкава на вдачу. А Ну й красуня ж – подумав Карп.

З нетерпінням хотілося познайомитись. Тьохнуло, щось у серці. – Здраствуй. Ледь відвівши очі всторону і затамувавши подих. Дівчина відповіла -Здраствуй. Так слово за словом розпочалось знайомство, знайомство яке перевернуло серця двох таких юнних людей.

І зовсім скоро час зупинився і вже не було нікого. Лише Карп та Орися

Перше кохання….. Ось таке не прохане і таке ніжне. Лише одна посмішка, один погляд змушував серця солодкої парочки битися все швидше та швидше. Ось уже і мрія одна на двох. Палка та шаленна: разом вчитися, разом жити , разом провесте все життя. Орися хотіла лікувати людей. Планувала стати медсестрою АКарп хотів бути адвокатом. Ось вони вже і підібрали для себе коледжі у одному місті. І здавалося життя давало їм зелене світло.

Але доля дуже часто вносить свої корективи.

Одного вечора, коли закохані зустрілися Орися здалась Карпові особливо засмученою. Щось трапилось, чому ти така сумна, тебе хтось образив -- Та ні все нормально. Просто є причина через, яку ми не зможемо зустрічатись.

-Чому? Яка прична?

- У мене захворіла мама , хвороба складна і потребує лікування у іншому місті мушу бути поруч з нею. Мабуть це займе декілька неділь часу.

Карп засмутився : - Алк як же ми? Я кохаю тебе, я кохаю тебе понад усе, я не зможу бути без тебе.

* А я теж тебе кохаю, але потрібно їхати, та скоро і ми знову будемо разом.

Розмова була коротка і така важка, що здавалося серце вискочить із грудей. Але залишаось тільки сподіватися на краще і вірити , що їхнє кохання зможе пережити все.

Настала довго очікуванна осінь. Та яка мала принести квиток у нове життя для Карпа та Орисі, але осінні дощі здавалось вимивали все тепло з душі. Вокзал, потяг, розлучення. Квиток у далеке місто.

* Я повернусь скоро ти тільки чекай.- єдині слова лунали у голові у Карпа та давали йому сили зробити новий ковток повітря і продовжувати жити далі. Скільки ж може витримати закохане серце ??

Осінь летіла золотогривим конем, листя падало до ніг мов підкошені конверти, в серця підкрадався смуток.

Через дві неділі хлопець отримав від Орисі листа, мамі вже краще , і вона одужує. Карп дуже зрадів , адже він вірить і кохає Орисю. Минуло ще дві неділі, від Орисі не було вже нічого, і сама вона не приїзджала. Карп приходив на вокзал, зустрічав потяги, довго сидів, почав палити цигарки.Всі вагони, як близнюки були схожі, всі перемішалося в очах, а Орисі всн не було, і відповіді на його листи теж не було.

Весь час Орися була з мамою, здоров* я мами не покращувалось і вона розуміла, що це страшна хвороба невиліковна. Куди вони тільки не зверталися, нічого не допомагало, була ще надія поїхати знову за кордон. Залишились ще деякі старі зв*язки і знайомі, потрібно було швидко приймати рішення. Матипочувалась знесиленною і їй потрібна була постійнна підтримка, тому, було вирішенно, що Орися поїде із матір*ю. « А Карп, - подумала вона, - я ж його кохаю, але як я скажу матері, тай недоречно зараз. Він зрозуміє» В душі все тліло і горіло, десь на якомусь етапі вона розуміла, що може втратити Карпа, але Карп молодий та здоровий, а матері потрібна допомога. У думках дівчина попрощалась і відпустила Карпа. Вирішила нічого йому не писати, щоб він образився ішвидше її забув. Пройшов місяць і Орися з мамою відправились за кордон. Друзі мами влаштували її у медичний центр, допомогли оплатити лікування на перший час.Вже й не один рік минув, як страшне лихо прийшло у сім*ю Орисі. Вже сусіди похоронили бабусю, останню ниточку із Гавришівки. Можливо хтось б і осудив Орисю що на похорон навіть не приїхала, лише гроші переслала. Але мама стала усім світом для дівчини. Важко їй було такій молодій нести такий тягар. Вона пройшла курси медсестри, влаштувалась нянечкою на підробіток у центр де лікувалася її мама . Заробляла гроші, доглядала маму а також плекала надію заочно закінчити навчання.І все було б добре .Життя у всіх людей різне і згодом людина до всього привикає.

Але думки і ночі не давали її спокою, пригадувались теплі зустрічі в селі , де Карп ніс великий букет польових ромашок, летів ніби на

крилах до неї і ніжно обіймав за дівочий стан, вітер грався її пшеничними кісьми , а коси прикривали , ніби приховували, солодкий поцілунок. Та все тільки спогади.

Лікар , який лікував маму все робив, щоб її врятувати. Молодий , здібний, красень, неодружений,ніяковів перед Орисею, як заходив в палату, вона це помічала, але Карп, вона любила його. « Люблю - подумала знову про себе, - як він там, що робить? Кохаю лиш його і серце моє для нього хоч тепер це все лише спогади» Лікар Генадій все більше приділяв уваги Орисі , і мама звичайно все це помічала . Його батьки були переселенцями з України, тож не дивно що з ним було легко, наче з рідним. Високий, кароокий брюнет ,у якого під час посмішки з*являлися ямочки на щоках. Завжди стриманний та чемний. Надійний , як того і вимагає професія лікаря.

Одного вечора, якось Орися, як завжди сиділа з мамою, мати і говорить її: - Орисю, ти така розумниця, ти така добряча, скільки часу проводиш зі мною, тобі б відпочити не зашкодило. Роки ідуть а ти все сама та сама, а мені ж для тебе хочеться накращої долі. Ти б придивилась Ось Генадій здається такий приємний , надійний з ним ти б жила як у Бога за пазухою і мені було б спокійніше.- Та що ти мамо, я не залишу тебе одну, та й куди я піду в чужому місті. А доля вона мене сама знайде …- десь у глибинні дущі дівчина розуміла що мати говорить правду і можливо варто задуматися а що ж далі? Та вона прогнала подалі ці швидко плинні думки, адже в ній ще досі жеврила маленька іскорка першого кохання. На цьому розмова обірвалася, обірвались і думки Орисі зайшов Генадій. - Як добре, що ви прийшли - мовила мати. Можливо колись знайдеться час у вас з Орисею подивитися місто. Скільки часу вже тут а вона все біля мого плеча, хочеться щоб хтось показав їй місто, а ви вже нам зовсім як рідний стали. Орися - мамо, ну що ти говориш, людина при роботі, та й до чого ці розваги. – Які тут розваги просто подихати свіжим повітрям, ти, подивись на себе, яка ти бліда.

Генадій - А чому б і ні, це можна. Хороша прогулянка ще нікому не завадила. Того вечора мати вмовила доньку, і на годинку відпустила від себе. Як і домовились , вони з Генадієм поїхали дивитися місто.

А Карп чекав Орисю, вчився та влаштувався на підробітки заробляти гроші, щоб було менше вільного часу, щоб сум не западав у душу. Спочатку був образився, що Орися не

відповідала на його листи.

-Але потім подумав, мабуть є на те вагома причина.Минуло пів року від Орисі не було нічого чути. Минув вже й один рік, і другий минув, заним іже і третій, четвертий, Карп закінчував вже навчатися в коледжі і подав документи на заочне навччання у вуз, його направили

стажуватися вже за фахом Впертий і наполегливий юнак гарно справлявся зі своїми обов»язками, все в нього складалося добре, після стажування він почав будувати свою кар9єру у юридичній консультації. Все чекав Орисю, часто думав про неї, згадував минуле. Все ніяк не вірив що все так закінчився. Він стільки літ чекав. Не підпускав до себе нікого, надіявся, вірив що їхнє кохання справжне. Підтримував ту іскорку десь глибоко у своєму серці. Ті думки важкою глибою лягли на його душу і іноді йому хотілось сказати «Стоп! Життя продовжується і без Орисі!» і все частіше він хотів почувати себе вільним від грузу цих почуттів.

Одного дня друзі запросили його на день народження. Звичайно він погодився і пішов.Всі були веселі посміхалися, жартували та пили за здоров»я Тараса. Щоб на деякий час забути журбу в серці Карп дозволив собі теж лишнє випити. В кафе біля барної стойки Карпа давно запримітила Неля,дівчина навчалася в тому ж вузі що і Карп. Вони разом поступила на заочне відділення, і коли коли хлопець був гарно на підпитку підійшла до нього і запросила його на танець

* А чого б і ні- погодився Карп. Потім весь вечір біля нього викручувалась, і коли хлопець вже добре зп»янів, визвала таксі і відвезла його до себе додому . Карп був майже без свідомості, він ніколи не пив так , тому швидко відключився.

Неля працювала в модельному агентстві. Статна блондинка з різкими рисами на обличчі, маленькими губами, що нагадували рисочку зате з виразними карими очима і дещо фальшивими чорними бровами. За свою бдискучу кар*єру вона вже набувалася по всьому світу, і перебрала кавалерів пачками. Один подарував квартиру , інший машину, треій допоміг вдкрити всласне модельне агенство, а от заміж ніхто не хотів взяти. Усі в ній бачили леше красивий фантик, коханку, розвагу на деякий час, тому гроші і квартира для неї не грали велику роль. Їй уже хотілося приміряти весільну сукню та щоб поряд був чоловік і не якийсь там старий, а такий щоб було не стидно в люди показатися.

Вранці , коли Карп прокинувся на одному ліжку з Нелею дуже здивувався.

* Це що сон? - Ти хто така?

* Я, запитала Неля, ти що нічого не пам»ятаєш, як ми приїхали до мене, це ж твоя була пропозиція.

* Як моя, мовив Карп, я тебе не знаю і знати не хочу, в мене є дівчина Орися, яку я кохаю, Нелю це ще більше зацепило.

* Ну то й кохай собі свою Орисю, а чого тоді ти приъхав до мене ночувати, скажи мены будь ласка?

* Я й сам нічого не розумію. Пам»ятаю, як в Тараса на дні народження були, святкували, а потім…

Карп швидко одягнувся, вибачився і сказав , що це якесь непорозуміння

- Не шукай мене, забудь, це просто випадковість.

А для Нелі це було зовсім невападковість. Неля була вагітна від іншого чоловіка. Вона розумілащо їй швидко потрібно знайти батька, поки не пішов слушок поміж її подругами.

Орися весь час була з матір»ю. З Генадієм подружилася ще тісніше і в мами були гарні відносини з ним. Мама розуміла, що здоров»я її вже непоправити і завела таку розмову з Орисею.Доню, я все розумію, але незалежно від нас, і я мушу цей світ залишити. Ти в мене одна, моя кровиночка, я б все на світі віддала за твоє щастя і благополуччя. Не переч мені будь ласка, ти стільки часу мені відвела я хочу, щоб ти була щасливою, пообіцяй мені, що ти будеш разом з Генадієм. Я ж бачу, як він на тебе дивиться, я все розумію, та і тобі він подобається.Пообіцяй, нехай я спокійно засну. Так Орисі він подобався, але як людина, як лікар, а не коханий, вона щей досі любила Карпа, чти то їй здавалося що любила. Вона вже й сама незнала. Скільки літ може кохати людське серце ? рік?два? десять? Дівчина розуміла, що за цей час в Карпа давно могла бути вже і сім»я. І навіть мождиво він вже і не пам*ятає як її звуть. Адже роки пройшли і час пройшов і їхні ніжні зустрічі зостались там у переддні осенні коли вона сказала, що відїжає з мамою. Те кохання зосталось у тумані Гавришівських ночей. Запуталось у стежках того лісочку по якому обоє бігли на зустріч один одному.

* Ну то що доню?

* Добре мамо, якщо Генадій запропонує, я погоджусь.

Генадій ніби стояв під дверима і слухав, вмить зайшов і привітався. Але він не підслуховував, такий збіг обставин. Та серце його радісно защеміло у грудях. Він теж живий і бачив той не видимий смуток у Орисіних очах , та нічого не міг із собою вдяти надто вже він закохався. На що здатне закохане серце ? Воно здатне обманювати себе писати собі сценарій не завжди реального майбутьнього. Малювати в уяві омріяні картини, іноді навіть ціною почуттів іншої людини. Генадій просто хотів бути щасливим, як кожен у цьому світі

От добре каже мама. Мати почала важко дихати.

* Не хвилюйтеся, все буде добре- говорив Генадій

* Я знаю, пообіцяйте, що не залишиш Орисю, сказала мама. Генадій, якось зніяковів чи то від родощів, чи то від несподіванки- обіцяю.

Останній раз зітхнувши мати відвела голову в бік.

Через деякий час Орися і Генадій узаконили відносини, народилася нова сім»я. Генадій кохав Орисю, а Орися виконала обіцянку мами. Повертатися додому вона боялася, бо бабця в селі теж померла давно. У Карпа мабуть все склалося от і погодилася на все. З Генадієм жили

гарно,мали двох діток сина і доньку, їздили відпочивати, все як у людей. З роками душевна рана затягувалась, хоч деколи ще потаємно щеміла.

Карп залишився неодруженим, чи то багато працював, чи то віддано кохав Орисю. В нього був вже свій бізнес і він міг собі багато чого дозволити тільки от кохання, почуття неможливо купити ні за які гроші.

Та ще й ця історія з Нелею, вона вимагала гроші на дитину,нібито його. Карп кожен місяць відраховував кошти, він знав, що то не його хлопчик, просто вважав , як внесок в благодійний фонд.

Яким би не був сильним чоловік є людські факти, обставини, які можуть похитнути, зламати внутрішній стержень людини. Тим стержним стало те перше кохання. Роки пройшли глибба почутів уже геть зовсім не давала йому дихнути. Злавалося у грудях був лише шматок лтоду, який за всі роки так і не змогла розтопити ніодна дівоча посмішка. І Карпу захотілось відчити себе вільним, хоч трішечки забути ті навязливі думки що мучили його душу. Він уже не знав чи він кохав але постійно себе питав : скільки ще його серце буде відчувати ти вібрації лиш при одній думці про Орисю? Чому, чому саме він так у неї закохався? Чому це кохання не минулося, як минається жар у хворого.? І він захотів стати вільним , йому здавалося він знає як це зробити…

Пройшло декілька років, гроші, машини, дівчата все йшло до рук. Карп розгулявся, не слідкував за фірмою, а друзі слідкували та розорили компанію. Фірму арештували і закрили. Коли Карп очухався, він лежав побитий біля мусорки. Молодий, здоровий, а нікому непотрібний, попробував встати та ватні ноги і біль в кінцівках не дали підвестися. Жахливий сморід витав навколо, проник у кожно частинку його тіла.На хвилинку Карпу здалося що так воняє його життя. Він підвів очі догори . Таке просторе і широке поле, таке чисте і високе небо в його очах, здавалось напийся всього цього, візьми в свої широкі долоні життя і живи наповну з коханою Орисею, та не склалося, не судилося. Ще раз до відчаю прийшов чоловік - мабуть тут залишусь на харч воронам.Коли чується дитячий плач. Карп підвівся невже тут ще хтось може бути? Неподалік бігла років чотирьох, маленька в обшарпаному одязі дівчинка. Побачивши мене дівчинка підбігла до чоловіка : -Тату, таточку! Карп знепритомнів, від почутих слів, до нього ніхто ніколи так не звертався, до серця добігло якесь незрозуміле тепло, ніби вогником запалило, повернуло до життя:- Ти чого тут ходиш сама, така маленька.

* Я не знаю, мене сюди привезли і тут залишили.

* Зрозуміло будемо тут жити вдвох. Декілька днів вони ночували просто неба. Дівчинка в кульках шукала їжу їла сама і приносила названому татові.Чоловік з дитячих маленьких рук брав шматочки сухого хліба своїми загрубілими брудними пальцями. В цей момент

йомку здавалося, що він жив. Жив як ніколи раніше. Він бачив таку безмежну люьов і відданість у тих очах. Маленька незнайома людина довірила йому своє диття.\Назвала його батьком і піклувалася про нього зовсім як доросла.Маленькі пухнасті кучері, два зелених очка і зовсім не дитячий характер. Карп зрозумів що в житті бувають і інші почуття окрім навязливих думок про кохання яке ніколи не здійсниця.Маленька душа наче за помахом чарівної палички розбудила його від багатолітнього сну. І йому захотілося житти, віддавати тепло своєї душі для когось.

* Раптом під»їхала і зупинилась якась машина, дівчинка швиденько, як метелик випурхнула і побігла до машини. Люди вивозили сміття. Жінка до дівчинки- ти що тут робиш. - я тут живу з татом -Цікаво ? А що тут можна жити? А тато де?-Тато не може піднятися болять ніжки . Жінка зрозуміла, щось не так. попросила чоловіка, щоб той під»їхав до незнайомця. Коли чоловік під»їхав- Очам не вірю Карп? Це ви? Карпові було соромно, що він сидить на смітнику, а колись вони разом вирішували великі справи.Андрій колись давно починав із Карпом свою справу але у іншому місті. І в свій час отримав багато корисних порад і зміг досягнути чимало. Людиною він був суворою але справедливою . то ж побачивши таку картину, яка сталася із Карпом він просто не міг проти мимо.Негайно забрали чоловіка й малу до міста. Дитину віддали до дитячого будинку , Карпа відвезли в лікарню. Потрібна операція і кошти. Андрій по старій дружбі допоміг грішми, дав гроші на операцію. Був задіяний позвоночник і такі операції тільки роблять за кордоном. Карп це розумів, що цих грошей не вистачить. Тоді він через Андрія знайшов Нелю, яка відразу відмовила, і відповіла , що такого не знає і ніколи незнала.

Все було зрозуміло. Всім потрібні молоді, зорові і успішні. Та Андрій уговорив їхати Карпа, а там буде видно, як підуть справи.

Мабуть дощі плакали і сонце молилось, не судилось долею, бідою судилось. Через двадцять років зустрітися знов, а чи спалахне в серці ще перша любов.? Чи реально все те що було так давно давно.

Карпа відправили в клініку до Генадія. Генадій мав свою клініку, твердо двома ногами стояв на землі,, був впевнений у собі і чітко знав чого він хоче і що робить.Усе у його житті було таким рівним, як рівна дорога. Робота, гроші, дім. Єдина відрада для його душі то була його жінка Орися. Він її дуже кохав, любив і їхніх діточок. Після Одруження він бажав для своєї сім*ї лише найкращого. Тому дружина вже не працювала так тяжко як у молоді роки, а займалася домашніми справами. Лише інколи заглядала до нього у клініку, щоб просто навідати чи разом пообідати. Авін розповідав їй цікави випадки та новини з роботи. Все як у звичайній сім*ї.

Пацієнт так пацієнт ніхто нічого не знав про Карпа. Генадій дома іноді говорив про роботу. І тут , якось розказав Орисі, що з України прибув чоловік. Орисі дуже хотілося поспілкуватися з земляком, адже вона так давно не була на Україні. В неї ніби у серці щось обірвалось. Я повинна з ним зустрітися, подумала вона. Генадій поставився до цього спокійно, йому в душі можливо і не дуже хотілося, щоб вона ішла в клініку, але дуже кохав і довіряв дружині. - Тоді підеш завтра до операції. Орися взяла соку і фруктів і зайшла в палату. Карп спав вільно розкинувши руки, накрившись до пояса простинею. Напруживши очі, трохи остовпівши, сльоза пам»яті впала в серце, затремтіли руки, кульок випав з рук. Карп прокинувся, розплющив очі, зірвався з подушки, прикутий до кроваті впав назад. Неначе він побачив привида з минулого. Скільки років минуло, невже це можливо, чи то може солодке марення намалювало такий давній образ. Сповнені очі сліз в неї і в нього, в яких читалося « здраствуй». Мовчання ніби виривало із грудей звуки - Орися- оце так зустріч.. Карп ось це так сюрприз. Ще декілька хвилин розглядали один одного, ніби забули всі слова. Потім оговтавшись від побаченого кожен розповідав про своє життя.

Було призначений день операції, яку зробили, але вона потягнула ряд ускладнень, які вимагали ще неодноразового хірургічного впливу. Карп розумів, що грошей немає. Орися не могла йому не допомогти, адже це вона колись в молодості його залишила, залишити його вдруге без надії на життя вона просто немала права. Знявши свої гроші за згодою Генадія Орися оплатила всі операції і курс лікування. Генадій був не проти особливо коли дізнався що вони з Орисею односельчани, хоча про особливі подробиці дружина нічого йому не сказала. Це було її право. Її таємниця яку вона зберігала в собі стільки років. Тепер їй здалося що це чудова нагода розплатитися за її вчинок, за те мовчання за ту розлуку , яку не можна було виправити. Вона просто заплатить і дасть йому шанс жити. Дасть шанс знову спробувати покахати, когось іншого.Адже вона все ж покахала Генадія, нехай не так палко і сильно а достатньо щоб спробувати жити далі. Доля дала їй чудових дітей що можна хотіти ще більше? Чи може людське серце кохати дужче, ніж материнське серце любити дитину? Потрібно дякувати долі за будь- яку любов яка трапляється на життєвому шляху. Рсь і оксана дякувала як могла. Карп ніколи б не погодився, якби знав, але кошти внесені і операції пройшли успішно. Час повертатися. А куди ти поїдеш? Запитала Орися, в тебе нікого і нічого немає. Є- відповів Карп. - В мене є в дитбудинку маленька Юлька, яка подарувала мені цю зустріч з тобою. Тільки, колия поверну тобі борги незнаю, бо вже мабуть життя не вистачить.

* Та що ти таке говориш, все буде добре. А про борги не думай. Ми вже з тобою нічого один одному не винні.

Карпа готовили на виписку , він ніби вдруге народився, знавши те, що в Орисі все склалося він вже був щасливий. Така думка майнула, а чомусь не шукав її коли була ще дівчиною. Думав , що чекати це найбільший його внесок перед нею. А Орися ніби зняла з себе провину, допомігши Карпові в лікуванні.

Карп повернувся в місто, зайшов до дитбудинку, адже там ого чекала вже Юлька і пообіцяв, як відремонтує в селі будинок забере її до себе. Перекинув торбу через плече і пішов, шкутильгаючи . Він йшов не сам. Біля нього йшла надія і шанс. Сонце кидало світло в нове майбутьє і серце вистукувало тихий ритм . То ж скільки може витримати людське серце? Чи може після довгих невдач відшукати світло надії і повернутися на шлях сповнений нових мрій? Серце Карпа уже знало відповіді на ці запитання.