Хандожинська Юлія: З любов'ю у серці до України

Я - українка

Я - українка  й  цим  горжуся,
Із  сонця  променя  нап’юся.
Калини  цвіт  вплету  я  в коси,
Який  не  в’яне  у  морози.
Я - українка  й цим горжуся,
Душею  й  серцем поділюся.
Серед  чужих  не  заблукаю,
Своїх  на  відстані  впізнаю.
Я - українка  й  цим  горжуся,
В  полі  житам  низько  вклонуся,
Щоб хліб  був  завжди  на  столі,
Щоб  не цуралися  землі.
Я - українка  й  цим  горжуся,
За Україну  помолюся,
За  мир,  за  спокій,  за  синів,
Які  живуть  серед  вогнів.

Мати - Україна

Ще  не  вмерла  Україна , хочеться  співати,
А вона  не  вмре  ніколи,вона наша  мати.
Вона  буде  виживати, вона  буде  жити,
Бо  по - іншому  не  зможе  дітей  боронити.
Нехай  люті  воріженьки заплатять за  зраду,
За  кров  тую молодую, що  лилась  від яду.
Україна  гордо  встане  і  світ про  це  знає,
Бо  терплячого  народу, як  наш,  не  буває.
Тимчасово  закутали  в  вогняні  прокляття
Не  далекі, не  чужі,    через  поріг  "браття",
Не  здається  Україна,  боротися  буде,
І  віками її  славу  ніхто  не  забуде.
і  за  тебе, Україно,  серденько  болить,
І душа  на  волю  рветься, криком голосить,
Ще  не  вмерла  Україна,  заспіваймо  гоже,
Збережемо  честь і  славу,  Бог  нам  допоможе.
Ми  всі  браття  - українці  козацького  роду,
Подолаємо  завзято  всіляку  незгоду.
Ще  не  вмерла  Україна,  будемо  співати,
Поки  наше  тут  коріння  буде  процвітати.

Українське коріння

Ми  усі  на  цім  світі  під  Божою зіркою ходим
І несемо  свій  хрест, хоч який  він  не  є, докінця,
Славні  наші  традиції  рідного  краю  відродим,
Щоб  лунали  пісні  і молитва  святого  отця.
Рідний краю, моя,  дорога  Батьківщино,
Берегине  моя і  колиска  дитинства  свята,
Тут родюче  моє,  українське, глибоке  коріння,
Моя  мова,  і  пісня  моя  до  останнього  дня.
А  як  станеться  так, що  поїдем  далеко -далеко,
Не  забудем  стежину до  хати  й  калиновий  цвіт,
Повернемся  думками, немов  перелітні  лелеки,
І на  рідну  свою  Батьківщину  пришлемо  привіт.
Батьківщино  моя -- вишиванка  в  квітучому  полі,
Твоя  пісня  так  дзвінко  по  білому  світу  летить,
Батьківщина  моя  --   невід`ємна  частиночка  долі,
Ми  без  тебе  не  зможем, не  зможем  ніколи  прожить.
-- -- -- -- -- -- -- -- -- -- -- -- -- -- -- -- -- -- -- -- -- -- -- -- -- -- -- -- --
Рідний   край,  моя ти сторона,
Я до  тебе  повертаюсь  знову,
В край, де  пахне  батьківська земля,
В край, де  рідна  українська  мова!

Постріли

Ця  осінь  лише  пострілом  лунає,
Сіє  по  Україні  горе  і  печаль,
Сумними  квітами букетів  пригощає
Героїв, що  пішли в  засвітній  рай.
Ця осінь  не  танцює, не  співає,
Лиш  дико  завиває  по  ночах,
Обвите  листя  мрякою  спадає,
Летить,  ніби  підбитий з неба птах.
Ця  осінь  вже  не  буде  золотою,
Несе  розлучення в хати і до родини,
Ця  осінь  не  забудеться  ніколи,
Гіркою пам’яттю заляже у світлини.

Пам*ять про село

І знову  повертаюся  в  село,
Туди, де  я  малою  народилась,
Там  все залишилось таке, як  і було,
Для  мене  там  нічого  не  змінилось.
Там  обрій  золотом  сідає і  встає,
У  вікна  заглядає, немов  діти,
Зозуля роки в лісі накує,
Кому  скільки  призначено  прожити.
В  туманах  ранки  просинаються  сумні,
Трава  у  росах  миє  босі  ноги,
А  на  калині  пісню  солов’ї
Виспівують , присівши  край  дороги.
Там  найрідніша  батьківська  хатина,
І мальви, мов  дівки , біля  воріт,
Як  оберіг, в  скрині  терновая  хустина
Лежить на  дні  уже  багато  літ.
Як  пригадаю  на  хустині  тії  квіти,
Перед  очима  й  досі  ще  село,
Заквітчане  у  мальвах,  ніби  літо,
Мого  дитинства  пам’ять  і  тепло.