Що «бачить» людина, коли помирає. Досвід людей на порозі смерті

У квітні 1999 року американський лікар Крістофер Керр став свідком ситуації, яка кардинально змінила його кар'єру.

Одна з пацієнток, Мері, була при смерті. Вона лежала на лікарняному ліжку в оточенні чотирьох дорослих дітей.

Раптом 70-річна жінка почала поводитись дивно. Сіла й водила руками так, ніби колисала дитину, яку бачила лише вона. Вона називала її Денні і, здавалося, обіймала й цілувала.

Діти жінки не могли нічого пояснити, оскільки не знали нікого на ім'я Денні.

Однак наступного дня до лікарні приїхала сестра Мері й розповіла, що до появи інших дітей Мері мала мертвонародженого сина Денні.

Біль цієї втрати був настільки сильний, що Мері не говорила про свою покійну дитину.

Крістофер Керр, який спеціалізувався на кардіології та мав ступінь з нейробіології, був настільки вражений, що вирішив змінити напрямок роботи й присвятити себе вивченню передсмертного досвіду.

АВТОР ФОТО,PLAN SHOOT / IMAZINS / GETTY IMAGES

Відчуття спокою

Сьогодні його вважають одним з провідних експертів з передсмертних переживань і видінь.

За словами вченого, цей стан зазвичай починається за кілька тижнів до смерті та збільшується у міру її наближення.

Керр стверджує, що був свідком того, як люди заново переживали важливі життєві моменти, бачили й розмовляли з матерями, батьками, дітьми і навіть домашніми тваринами, які вже померли.

Пацієнтам ці видіння видаються реальними, інтенсивними і навіть приносять спокій.

"Ці думки [про втрачені стосунки] часто повертаються. Вони підтверджують важливість прожитого життя і зменшують страх смерті", — розповів Керр BBC News.

Він наполягає, що такі пацієнти - психічно здорові. І хоча їхній фізичний стан погіршується, вони діють усвідомлено й самостійно.

Однак багато лікарів вважають, що йдеться радше про галюцинації чи розумову плутанину. І вимагають додаткових наукових досліджень, перш ніж робити висновки.

Тож 2010 року Керр розпочав новаторське дослідження, запустивши в США опитування пацієнтів на порозі смерті - про те, що вони бачать і відчувають.

АВТОР ФОТО,CHRISTOPHER KERR

Перед опитуванням усі пацієнти проходять обстеження, щоб переконатися у відсутності в них відхилень і психічних розладів.

Варто зазначити, що у попередніх дослідженнях більшість даних про передсмертні переживання надходили від третіх осіб, а не самих пацієнтів.

Результати роботи Керра опубліковані у кількох наукових журналах.

Науковець ще не знайшов однозначної відповіді, яка пояснює природу передсмертного досвіду, і каже, що аналіз причин не є основним завданням його досліджень.

"Те, що я не зміг пояснити першопричини, не перекреслює сам досвід пацієнта", - каже він.

Зараз Керр очолює організацію з паліативної допомоги в Баффало, штат Нью-Йорк.

Його книга "Смерть – лише сон. Лікар хоспісу про пошук надії та сенсу життя на порозі смерті" вийшла друком у 2020 році й перекладена 10 мовами.

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Він розповів BBC News Brasil про своє дослідження та значення цих переживань наприкінці життя.

Що ви дізнались про передсмертний досвід після багаторічного вивчення?

Гадаю, смерть — це щось більше, ніж фізичне згасання, яке ми спостерігаємо. Вона змінює наші уявлення і сприйняття, а також містить дуже життєствердні елементи.

Смерть змушує нас замислитись про найважливіші речі й найбільші досягнення. А саме - про людські стосунки.

Цікаво, що вони часто повертаються у дуже значущий і втішний спосіб. Ніби підтверджуючи прожите життя та зменшуючи страх смерті.

Ми очікуємо, що на порозі смерті люди страждатимуть від психологічного чи психогенного стресу. Але часто це не так.

Навпаки - ми бачимо людей, сповнених любові й сенсу.

Наскільки поширені такі випадки?

Близько 88% опитаних нами пацієнтів розповіли про хоча б одне з таких переживань.

Наш показник приблизно на 20% вищий за попередні дослідження. Але це тому, що ми опитували людей щодня.

Вмирання – це процес. І в понеділок ви можете отримати одну відповідь, а в п'ятницю - вже іншу.

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Подорожі

Які головні теми цих видінь?

Близько третини пацієнтів розповідають про подорожі. Часто вони згадують людей, яких любили і втратили.

Видіння посилюються у міру наближення смерті. Пацієнти називали їх найбільш втішним досвідом.

Цікаво також, кого саме вони бачать. Переважно це найбільш значущі для них люди. А також ті, хто їх любив і підтримував. Приміром, один з батьків чи хтось з братів, сестер.

Близько 12% бачили видіння, які вони описали в анкеті як нейтральні чи дискомфортні. І саме дискомфортні були одними з найбільш трансформаційних й значущих. Вони залічували старі душевні рани.

Приміром, до нас потрапляли люди, що пережили війну, і потім страждали від відчуття провини й синдрому "того, хто вижив". І "зустріч" із загиблими товаришами давала їм полегшення.

Ви кажете, що однією з найпоширеніших помилок є думка про те, що передсмертні видіння називають галюцинаціями. Чим вони відрізняються?

Гострий розлад свідомості й галюцинації поширені, особливо наприкінці життя, але це різні стани.

Галюцинації не втішають. Навпаки - викликають страх і змушують вживати  заспокійливі препарати і навіть прив'язувати пацієнта до ліжка у збудженому стані.

Водночас видіння ґрунтуються на реальних людях і подіях. Вони легко й чітко запам'ятовуються і в переважній більшості втішають і заспокоюють.

Видіння й сни

Як відрізнити видіння від звичайного сну?

Ми запитували людей в анкеті, сплять вони, чи бачать видіння. І відповідь була 50 на 50.

Одним з елементів вмирання є прогресуючий сон, коли ночі змішуються з днями, а відчуття часу втрачається.

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Ви також працюєте з дітьми зі смертельними хворобами. Які відмінності між досвідом кінця життя дітей і дорослих?

Діти роблять це краще, оскільки не мають фільтрів. Вони не проводять межі між уявним і реальним. Вони також не знають, що таке смерть, тому живуть теперішнім моментом.

Часто вони переживають цей досвід у креативний і яскравий спосіб, і просто інтуїтивно розуміють, що відбувається.

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Родина

Як цей досвід впливає на сім'ї та близьких пацієнтів?

Ми провели дуже цікаве дослідження, у якому розглядали феномен горя. Люди, які є свідками подібних речей, сумують набагато здоровіше, оскільки це формує їх сприйняття й спогади про людину, яку вони втратили.

Суть у тому, що те, що добре для пацієнта, добре й для його близьких.

Ви маєте ступінь з нейробіології, але стверджуєте, що не можете пояснити походження цих переживань, і що розуміння цього механізму насправді не має значення. Як змінився ваш погляд на це як лікаря?

"Я був свідком дуже глибоких речей. У такі моменти було відчуття, що я втручаюсь у чуже життя. Це дискомфортно.

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Ви згадали, що найпалкіші дискусії на цю тему завжди лежали у площині гуманітарних наук, а не медицини. Чому медицина не надає великого значення цій темі? І чи змінилося це за роки вашої роботи?

Ні, не змінилося. Гадаю, гуманітарні науки ставлять під сумнів наше існування й сенс життя. Вони більш відкриті у цих питаннях.

Ви сказали, що розпочали своє дослідження, оскільки інші лікарі вимагали доказів. Але ваша робота привернула більше уваги ЗМІ, ніж медиків. Як ви ставитесь до цього контрасту?

Мені було важко змусити молодих лікарів оцінити те, що відчувають пацієнти. Тому ми почали збирати докази, викладаючи їх зрозумілою для них мовою.

Я не усвідомлював, що тримаю не той кінець палиці - коли дослідження потрапило в ЗМІ, воно розійшлося по всьому світу.

Виходить, що людей, які надають паліативну допомогу, це мало хвилює. А наша аудиторія - люди, які отримують догляд, беруть у цьому участь або просто цікавляться питанням смерті. Контраст цікавий.

Автор: Алессандра Корреа, BBC News Brasil. 12 травня 2024