Путін, брехня і раби, або «Наша відповідь Сергію Іванову»

Нещодавно мені на очі трапилась стаття «Большое интервью с главой администрации президента России Сергеем Ивановым». Без особливого задоволення, але я її прочитав. На самому початку матеріалу Іванов чітко окреслив російську інтерпретацію подій в Україні. Вона надзвичайно маніпулятивна.

«Все началось с того, что господин Янукович предложил отложить подписание соглашения об ассоциации Украины с Евросоюзом. Подчеркиваю: не отказался от подписания, а предложил не спешить. Поскольку в последний момент - как говорится, лучше поздно, чем никогда - понял, что подписание этого соглашения несет очень серьезный ущерб экономике страны, положит ее на лопатки. В результате начался майдан, поддержанный западными странами. И как следствие - события на юго-востоке Украины, переросшие в войну, по существу своему гражданскую, карательную, в результате которой погибли тысячи людей. В этой же цепи событий - убийство своих на майдане, Крым, преступления в Одессе, сбитый "Боинг", продолжавшийся до недавнего времени обстрел прямой наводкой украинских городов, гуманитарная катастрофа».

Вражає не те, що в ній написано, а рівень, на якому ці тези офіційно озвучуються. Голова президентської канцелярії РФ виявився примітивним послідовником Гебельса. Нацистський пропагандист вчив азам пропаганди – говорити лише правду, але не всю.

Іванов свідомо уникає згадок про ряд подій, через що розуміння всього процесу спотворюється. Так, внаслідок не підписання угоди, розпочався Євромайдан. Наголошую, не Майдан, а саме Євромайдан. Це був сплеск громадянського протесту. Порівняно малочисельний. Він би швидко пішов на спад і надалі вирішувався б політиками, якби не сталось насильного розгону активістів, якби не було невмотивованої агресії з боку силовиків.

Ось це викликало справжнє повстання народу, і питання євроінтеграції відійшло на другий план. Повсталі громадяни вимагали дотримання закону і справедливості.

Але вам, Івановим, цього не зрозуміти. Ви споконвіків були рабами. Спершу платили данину Київській Русі, згодом – хану Золотої Орди, а після занепаду останньої – визнали за своїх господарів московських царів. І сьогодні ви служите черговому господарю Кремля.

Здавалося б, державний діяч, генерал-полковник (як гучно пише російська Вікіпедія), мав би мати якусь офіцерську честь… а виходить так, що великою державою керують брехливі нікчеми і боягузи, що живуть у власному світі ілюзій.

Чи вистачить сміливості бодай якомусь Іванову хоч раз сказати правду своєму рабовласнику-Путіну? Сумніваюсь. У тоталітарних суспільствах наявність сміливих і чесних високопосадовців виключена.

Але ж, рано чи пізно, доведеться визнавати – це ви спровокували криваві події на Майдані. Це ви прихистили нашого зрадника-президента, який втік з України. Потім ви окупували Крим і оголосили про його приєднання до складу РФ.

А тепер ви воюєте з нами, українцями, на Донбасі... З такими невеличкими доповненнями розповіді Іванова, картинка стає цілісною і правдивою. Однак, в той же час, не вигідна Москві. Для цієї держави правда згубна, і тому її воліють замовчувати або спотворювати.

Будь-які позитивні зміни в нашій країні, рано чи пізно, стали б відомими росіянам. Ви боїтесь свого Майдану в Росії, тому не даєте нашій державі можливості розвиватись і вдосконалюватись. Ви свідомо і системно намагались і намагаєтесь нас знищити. І війна, розпочата Кремлем, ведеться не за Донбас, Крим чи міфічну Новоросію, не проти України, ЄС чи США. Війна ведеться проти всього цивілізованого світу. Війна ведеться за збереження накраденого вами у вашого ж народу.

І чим далі йде розвиток демократичних країн, тим глибше відбувається деградація Росії. Сьогодні російські політики закликають повертатись не те, що в радянську дійсність, а й відновити імперію і кріпосне право. До офіційного повернення в рабовласництво залишилось не довго…

Вони намагаються затримати нас в системі координат російсько-радянського зразка. Ми ж маємо перегорнути сторінку.

А всі Іванови і Путіни обов’язково змушені будуть визнати свою брехню. У суді. І чекати лишилось не довго.

Дмитро Сінченко