Сьогодні: Чт, 26.12.2024 09:49:51
| ЖЖ інфо » Статті » Прес-релізи, Місто, Україна |
Національні рефлексії
Автор: Ofelia, 24.01.2011, 18:23:45
Мову маємо солов'їну, та тільки тьохкаємо чортзна-що... Це не я, це Ліна Костенко у "Записках українського самашедшого" - книзі, яку зараз читають усі свідомі (бо свідомі) і несвідомі (щоб знати, за що матюкати свідомих)...
Для останніх: перш, ніж почати звинувачувати мене в націоналізмі=фашизмі (за вашими поняттями), ще раз уважно перечитайте заголовок! Різницю вловили? Дякую...
Чого пишу? Бо дістало!
Що саме? Головно, те, що живу я у найдивнішій у світі країні...
Чому так? Бо де ви ще знайдете державу, у якій люди, котрі розмовляють державною мовою, знають історію держави, визнають себе повноцінними представниками нації, яка стала основою цієї держави, автоматично стають її ворогами???
Не шукайте, не знайдете... Немає... Ні двомовна Канада, котру ставлять мені у приклад прихильники двомовності в Україні, ні багатонаціональні США, ні нейтральна і теж багатомовна Швейцарія - та жодна країна у світі не може похвалитися тим, що знищує своє, захищаючи щось інше... Так, я свідомо не написала "чуже", бо у світі, глибоко торкнутому глобалізацією, чужого лишилося дуже мало... Хоча - і свого, на жаль, теж...
Чого пишу? Бо, попри значні домішки у своїй крові білоруських, литовських, російських генів, однозначно ідентифікую себе українкою... Бо, попри рідну з дитинства білоруську мову, однозначно рідною називаю українську... Бо, попри те, що народилася і виросла в Радянському Союзі, однозначно вважаю себе громадянкою України...
Чи ліпше було написати - поки що вважаю? Бо все частіше ловлю себе на думці про те, що радо виїхала б з країни, у якій стає не краще - в багатьох сенсах... Зупиняє те, що в інших країнах, де можна знайти матеріальне благополуччя, буду чужинкою... Хоча, не здивуюся, якщо чужинцями українці стануть і тут... Чи вже стають?
Чого пишу? Бо все частіше стає соромно... За свято соборності країни, яке святкують нарізно і продовжують називати це святом злуки... За чергову міжнародну стибиду в Японії... За націоналістичну гризню у форумах на нашому сайті й у ток-шоу на всеукраїнських телеканалах... За продавчиню у магазині навпроти, котра довго думала, що ж мені подати, коли я попросила у неї борошно...
Чого пишу? Бо хоч трошки легшає... Трошки, але легшає...
Для останніх: перш, ніж почати звинувачувати мене в націоналізмі=фашизмі (за вашими поняттями), ще раз уважно перечитайте заголовок! Різницю вловили? Дякую...
Чого пишу? Бо дістало!
Що саме? Головно, те, що живу я у найдивнішій у світі країні...
Чому так? Бо де ви ще знайдете державу, у якій люди, котрі розмовляють державною мовою, знають історію держави, визнають себе повноцінними представниками нації, яка стала основою цієї держави, автоматично стають її ворогами???
Не шукайте, не знайдете... Немає... Ні двомовна Канада, котру ставлять мені у приклад прихильники двомовності в Україні, ні багатонаціональні США, ні нейтральна і теж багатомовна Швейцарія - та жодна країна у світі не може похвалитися тим, що знищує своє, захищаючи щось інше... Так, я свідомо не написала "чуже", бо у світі, глибоко торкнутому глобалізацією, чужого лишилося дуже мало... Хоча - і свого, на жаль, теж...
Чого пишу? Бо, попри значні домішки у своїй крові білоруських, литовських, російських генів, однозначно ідентифікую себе українкою... Бо, попри рідну з дитинства білоруську мову, однозначно рідною називаю українську... Бо, попри те, що народилася і виросла в Радянському Союзі, однозначно вважаю себе громадянкою України...
Чи ліпше було написати - поки що вважаю? Бо все частіше ловлю себе на думці про те, що радо виїхала б з країни, у якій стає не краще - в багатьох сенсах... Зупиняє те, що в інших країнах, де можна знайти матеріальне благополуччя, буду чужинкою... Хоча, не здивуюся, якщо чужинцями українці стануть і тут... Чи вже стають?
Чого пишу? Бо все частіше стає соромно... За свято соборності країни, яке святкують нарізно і продовжують називати це святом злуки... За чергову міжнародну стибиду в Японії... За націоналістичну гризню у форумах на нашому сайті й у ток-шоу на всеукраїнських телеканалах... За продавчиню у магазині навпроти, котра довго думала, що ж мені подати, коли я попросила у неї борошно...
Чого пишу? Бо хоч трошки легшає... Трошки, але легшає...
Автор: Ofelia, редактор рубрики "Місто" на ЖЖ.info
http://www.liveinternet.ru/users/oofelia/profile/Місто | 24.01.2011 | Переглядів: 4806 |
Так, у статті - ридання, тому й назва відповідна (як попередження читачеві, аби не шукав конструктиву та порад)...
А що робити... Хм... А давайте разом поміркуємо: що ж робити?
Бо, судячи з коментів, із тим, що варто щось робити, питать поки що не виникає...
1. Василь Муравицький
з цитатою – «"Головний Провідник Організації «Патріот України»"
У вас що залізнодорожня організація? А Вєрка Сердючка перебуває у ваших лавах?»
Соромно мені за такого журналіста, якій зрештою історії українського національного руху не знає а мотивує лише через призму шоу-бізнесу.
2. Сергій Роздум - якщо націоналісти і неофашисти проводять свої акції окремо - то до чого тут розмови про розкол, не розумію.
Ще раз соромно за журналіста якій навіть не може аргументувати що таке націоналізм а що таке неофашизм. Про таких з рештою писав відомий український дисидент один із ідеологів соціал – націоналізму професор Валентин Мороз «Хто вкрав у мене корову той фашист».
3. Ірина Хомчук – а це просто шедевр лише в читайтесь «За свято соборності країни, яке святкують нарізно і продовжують називати це святом злуки... За чергову міжнародну стибиду в Японії... За націоналістичну гризню у форумах на нашому сайті й у ток-шоу на всеукраїнських телеканалах...» це апогей сучасної журналістики.
Навряд такий не професіоналізм та особистий песимізм автора зрештою журналіста може підняти на йоту націю з місця.
P/s Шановні журналісти раджу Вам не лише користуватися уподобанням читача а професійно готуватись до будь якої теми.
Та зрештою не керуйтеся своїми припущеннями.
Обов"язково скористаюся..))
У свою чергу раджу вам попрацювати над правописом, над термінологією, почитати інші матеріали вищеназваних вами журналістів, аби мати повніше уявлення про їхню, тобто нашу, роботу, представити нам за зразок вашу статтю на довільну тему...
Дякую...))
Фактами працюйте.
Наприклад акції в Житомирі 22 січня, всі пишуть що не було єдності в цей святий день. Але не хто в причинах не розбирався та список винних висвітлив.
Наприклад : чому не зроблено аналіз всіх трьох акцій, у організаторів конкретно по прізвищах не хто не запитав, (а що їм заважає об’єднатися). Якщо їх хтось про це запитував то чому не де я не можу прочитати про це. А лише чую ….
Все, більше з приводу професійності не сперечаюся)))
Та й інших приводів - теж..)
Але добре, що ми про це почали говорити. Можливо наступного року, всі ми вийдемо разом і разом візьмемося за руки.
Заслуговує на позитив хоча б той факт, що градус суспільної небайдужості істотно зростає. Значить є надія на позитивні для України зміни.
Головне, щоб політичні та громадські організації не забували про Україну, виходячи на подібного роду акції...
Набагато ліпше було б не доводити градут до кипіння...
Чому так сталось? - ми у переважній більшості такі толерантні по відношенню до інших ідей та цінностей, що забуваємо про свої - аби іншим було у нас комфортно.
Ми так не любимо нашу владу, що хто б не прийшов і щоб він не зробив - буде паплюжитись і обпльовуватись.
Ми готові прийняти і пробачити радше ворогів, аніж зрозуміти друзів.
Нація садомазохістів.
А з приводу паплюження будь-якої влади - на вісі 100 згодна!