Бікфордові шнури геополітики

Схожість з возом ще більша, якщо врахувати швидкість нашого розвитку. Ми все більше відстаємо від передових країн Світу, які вже давно «пересіли» на більш сучасні транспортні засоби ніж віз.  Ще одне джерело «погіршення життя вже сьогодні» – некомпетентна і продажна влада. Влада – чужа ментально, ворожа до всього українського, аморальна. За двадцять років української незалежності (?) наші керівники так і не навчились захищати національні інтереси, чи хоча б розуміти – в чому вони полягають. Більше того – очільники України не розуміють самого поняття «національні інтереси України». Досить часто ми бачимо, як люди у владі відкрито діють в інтересах інших держав і набивають власні кишені. Тому, за двадцять минулих років ми втратили в економіці і кількості населення більше, ніж під час Другої Світової Війни. Україна не здобула за цей час енергетичної, а отже – і справжньої політичної незалежності. Двадцять минулих років можна назвати роками втрачених можливостей і зруйнованих надій. І весь цей процес проходив у рамках демократичних, визнаних світом, процедур! Дещо про результати двадцятирічного керування кількох поколінь «слуг народу» я писав у статті «Ірраціональність українського мислення, як джерело сили режиму». Стаття, що ви її зараз читаєте, про найбільш суттєві геополітичні чинники і їх вплив на сьогодення та майбутнє нашої держави і людей, які її населяють.

Поки йшли "газові" переговори між Росією і Україною, Володимир Путін знову рекламував Києву зручності Митного Союзу. Особлива увага до нього була викликана тим, що цьому утворенню відведено почесне місце основи майбутнього Євразійського союзу. Пояснюючи, яким він бачить Євразійський союз, Володимир Путін наполегливо запевняв: про реанімацію СРСР мова не йде. "Наївно намагатися реставрувати чи копіювати те, що вже залишилося в минулому, але тісна інтеграція на новій ціннісній, політичній, економічній основі - це веління часу", - сказав російський прем'єр. Які такі «цінності» мав на увазі Путін можна зрозуміти, прочитавши статтю одного з основних ідеологів «Євразійства» Алєксандра Дугіна «Битва за Україну».

У статті Дугіна говориться і про те, що ключовою проблемою у створенні «Євразійського союзу» є Україна. Ідеолог «євразійства» вважає її країною з «подвійною ідентичністю» - зі Сходом, що тяжіє до Росії і Заходом, який має «западнорусскую» ідентичність. «Западно-украинский фактор претендует на то, чтобы формировать на своей основе, вокруг себя как ядра, особую «украинскую нацию», утверждающую свои отличия в первую очередь перед лицом России и ее социальной идентичности. Украинская идея … есть идея антирусская, антимосковская», - робиться висновок у статті. Тобто, існування української нації Дугіним заперечується. А що означає, в такому разі, «зміцнення ідентичності»? Логічно буде зробити висновок, що якщо української нації не існує, то не існує і її ідентичності!

Пан Дугін пропонує три сценарії вирішення «української проблеми». Перший сценарій: розділ України. Дугін вважає, що в останні роки Україні неодноразово стояла на межі громадянського конфлікту, особливо після «помаранчевої революції». «Чи є у Росії важелі, щоб сприяти такому повороту справ? Є, а при необхідності вони можуть бути створені додатково», – говориться в статті. Про які важелі йде мова? Не подумайте, що мається на увазі економічний тиск чи інші безкровні методи – їх передбачає другий сценарій. «Складна гра з прагматичним керівництвом України з метою переконати його прийняти інтеграційний проект під тиском обставин, або з урахуванням серйозних і відчутних політичних, економічних і енергетичних вигод. Цей сценарій міг би бути безкровним, але ступінь його вірогідності збільшилася б у тому випадку, якщо б Україна зіткнулася з дуже серйозними соціально-економічними труднощами. Економічна криза і наростаючий хаос в європейській і світовій економіках створюють для цього сприятливі умови. Якщо дочекатися слушного моменту, по можливості намагаючись не полегшити, але посилити труднощі, Київ може опинитися в такій ситуації, коли ніякого іншого виходу, крім євразійської інтеграції, у нього просто не залишиться», - я процитував повний опис «другого сценарію». Отже, якщо «цей[другий] сценарій міг би бути безкровним [тобто, може бути і не безкровний], то виходить, що перший – кривавий. І кров має пролитися наша – українська.

Інтерес викликає «третій сценарій» вирішення «української проблеми». Цей «найбільш авангардний сценарій» полягає в тому, «щоб зайнятися впритул роботою з ядром українського західняцького націоналізму, який ідеологічно за визначенням і за законами жанру не може бути повністю солідарний з культурними цінностями лібералізму, індивідуалізму, толерантності, мультикультуралізму, ідеологією прав людини та іншими постмодерністськими стандартами, що домінують в сучасному західному суспільстві». Познайомившись з такою тезою, починаєш розуміти, де знаходяться корені ідеї «галицького сепаратизму» і «непримиримості» деяких псевдонаціоналістичних вождів. А також – чому деякі «політичні сили» намагаються вести більш-менш серйозну агітаційну роботу виключно в Галичині, ігнорують, при цьому, місцеву специфіку Сходу і Півдня. А потім кричать, що українці Сходу і Півдня – зовсім не українці, не залишилось, мовляв, у них нічого українського. Чи не тому, що ті, хто вкидає в суспільство такі «ідеї», отримують гроші там, де й пан Дугін?

Різниця в менталітеті між Галичиною і Сходом звичайно існує, і на це є об'єктивні причини – Україну останні кілька століть було поділено між кількома державами. Схід і Південь постраждав значно більше від тих, чиї спадкоємці хочуть загнати (чи заманити) Україну в «Євразійський союз». Значному нищенню піддалась культурна спадщина на цих теренах, була фізично понищена українська еліта. Але відмінності в менталітеті українців паном Дугіним і його однодумцями добряче перебільшені – між Москвою, Кубанню і Татарстаном вони значно більші ніж між Павлоградом і Ковелем. Та й логіка «євроазіатів» трохи дивна – якщо людина, силою обставин, була змушена деякий час жити у стайні, то, виявляється, вона там має жити і надалі. У викладеному Дугіним у згаданій статті баченні «євразійства» не можна не помітити його агресивну загарбницьку суть. Тези про «збереження національної і культурної ідентичності» вступають у протиріччя із запереченням існування українців, як окремого народу, і слугують виключно для маскування справжніх агресивних планів. По-суті, маємо спробу відродити не СССР, а Російську Імперію, щоправда – в новій формі.

У своїй історії Москва породила аж три загарбницьких доктрини – «Москва – третій Рим», слов'янофільство і більшовизм. Вони відображали цілі, на які виливалась московська агресія, в різні історичні періоди Московії - Росії - СССР. «Москва – третій Рим» націлювала на домінування «в найближчих околицях» і на створення імперії за взірцем Римської, так як це розуміли народи, розкидані серед боліт і лісів. Коли в силу сприятливих історичних обставин це вдалося зробити, слов'янофільство мало закріпити вже не Московію, а Росію в ранзі, як сказали б тепер, «регіонального лідера». Щоб зменшити опір народів, якими мала управляти Москва, слов'янофільство мало виглядати, як доктрина об'єднання «братів-слов'ян». З однією «маленькою деталлю» – Москва мала бути в цьому об'єднанні «трохи рівнішою». Обґрунтовуючи своє «право на створення імперії» Москва часто посилається на прецеденти в європейській історії – колоніальні імперії Великобританії, Франції, Голландії. Але відмінність московської імперії від європейських суттєва – європейські метрополії, на відміну від Москви, були більш розвинуті економічно і культурно за свої колонії. Але в повній мірі принцип «трохи більшої рівності» було застосовано в більшовизмі, який став, по-суті, замахом на світове панування. На сьогоднішній момент більшовизм є найвищою точкою московської гегемонії і московського імперіалізму. Щоб приховати імперську суть колишнього СССР, приводилась в якості аргументу теза, що, мовляв, багато регіонів Росії живуть бідніше за союзні республіки. Але з цього зовсім не випливає, що СССР не був колоніальною імперією – просто метрополією в СССР була Москва, а не вся Російська Федерація, яка тоді називалась РСФСР.

«Євразійство» є четвертою загарбницькою доктриною Москви. Нічого не змінилось – нас не повинні обдурити ні облудливі розмови про «зміцнення ідентичності», ні спроба порівняти «Євразійський союз» з Євросоюзом. Спільні тут лише слово «союз» і перші три букви назв. Суть «старшого брата» не міняється, вона залишається імперською і загарбницькою. Хай не вводять нас в оману і формулювання договорів і угод з Росією, адже ще Бісмарк казав, що будь-який договір з Москвою не вартий навіть ціни того клаптя паперу, на якому написаний. Але ми бачимо, що московський імперіалізм змушений відступати. «Євразійство» – це кілька кроків назад, порівняно з більшовизмом. Цілі змінились – мова вже не йде про те, щоб бути «рівнішими» за всі країни Світу. «Євразійство» ставить за мету домінування Москви «лише» на частині території колишнього СССР. Хоча, це не означає відмову від планів світового панування – просто з цим доведеться почекати. Але «економічна криза і наростаючий хаос в європейській і світовій економіках…» можуть дати шанс на відродження Імперії. Про це не говориться прямо, але не дуже сильно й приховується.

Світова фінансова криза, яка вже в розпалі, швидше за все, розвинеться в повномасштабну економічну кризу, вважає екс-глава Мінфіну Росії Олексій Кудрін. «З точки зору рецесії, яка ще не розпочалася, ми ще не в кризі. Але з точки зору бікфордового шнура, який вже засвітився і він вже горить, ми все-таки вступаємо в кризу, і фінансову кризу ми вже маємо в повному розпалі, тому, найпевніше, за нею піде і економічна криза», - сказав О. Кудрін 12 листопада. Криза може прискорити й інші сценарії. Про них вголос не кажуть у Кремлі, проте все частіше говорять достатньо відомі в Росії люди. Як приклад, приведу слова Лєоніда Івашова - російського генерала і вченого, президента Академії геополітичних проблем: «Попереду маячать розпад і розкол країни». Івашов опублікував кілька статей, в яких детально виклав своє бачення майбутнього Росії. Остання, і найбільша гучна, - з'явилася на особистому блозі Івашова. У ній йдеться про те, що в Росії назріває громадянський переворот. І він буде більш жорстоким, ніж останні революції на Близькому Сході.

Російська статистика – також передвісник реальної катастрофи. За даними Інституту соціально-економічних досліджень Російської академії наук, на 2011 рік у Росії вже налічувалися 4 мільйони бомжів, 3 мільйони жебраків, близько 5 мільйонів безпритульних дітей. У Росії 3 мільйони вуличних і привокзальних повій, зареєстрованих приводами до райвідділів міліції. Ще приблизно 1,5 мільйона росіянок цією тяжкою працею молотять бакси, євро, шекелі і іншу не-дерев`яну валюту в країнах Європи і Азії. Коли порівняти кількість зелені, яку щороку надсилають повії до країни мешкання їх нужденних сімей, з кількістю валюти, яку заробляє держава від продажу зброї, вражає близькість цифр. До цілком здорових тілом мільйонів російських секс-трудівниць додамо шість мільйонів психічнохворих росіян. Чи вдасться Кремлю в цій ситуації зберегти контроль над процесами в своїй країні?

Події в Чечні і навколо неї, серія досить дивних «терактів», інформаційна кампанія російських ЗМІ з метою сформувати образ ворога в особі «кавказця» мають нас переконати, що вихідці з КГБ не зупиняться ні перед чим, щоб зберегти себе при владі. Однак, російське суспільство, яке підтримувало Путіна за його наміри «мочіть в сортірє» тих, хто чинить замах на імперську велич Росії, потроху тверезішає. До багатьох росіян починає доходити той факт, що, крім нищення ворогів Кремля, нічого в їх країні не змінюється – і не зміниться. Панування олігархів, розкіш панівного прошарку і фантастична бідність, руйнування виробничого потенціалу, напруга в суспільстві, масові пияцтво і алкоголізм, вимирання росіян – ось орієнтири «кегебешно-феесбешного» майбутнього Росії. Бідність і розруха тут дивним чином уживаються з фантастичними російськими ресурсами – значними покладами мінеральних копалин, лісом, вигідним географічним положенням. Як говорив колись Збігнєв Бжезинський, «Росія має найбільшу в світі нерухомість». Провал путінської «Єдіной Росіі» на останніх виборах в Державну Думу Російської Федерації і вихід на площі російських міст десятків тисяч незадоволених масовими фальсифікаціями показав, що дещо в Росії починає змінюватись.

Проте внутрішні потрясіння – це не єдина загроза для Росії. Геополітична ситуація для неї складається не найкращим чином. Військові конфлікти на Кавказі заставляють тримати тут найбільш боєздатне військове угрупування. Військова присутність в цьому регіоні потрібна з огляду не тільки на Чечню – військової підтримки потребують режими в невизнаних Південній Осетії і Абхазії, у визнаній Вірменії, з огляду на можливе відновлення конфлікту навколо Карабаху. Після виведення американських військ з Афганістану, прихід талібів до влади – справа вирішена практично на 99,99%. З огляду на зміну настроїв, по відношенню до США, у сусідньому з Афганістаном Пакистані, у цьому регіоні може досить швидко сформуватись блок країн з радикальним ісламським керівництвом. Потрібно також згадати, що Пакистан – країна, що має ядерну зброю. Можна спрогнозувати посилення впливу талібів на процеси, що відбуваються у мусульманських країнах Середньої Азії, а далі – в мусульманських регіонах Росії, де зараз посилюються антиросійські настрої.

Чинником, який має для Росії критичне значення, є, безумовно, Китай. У своїй статті «Геополітичні катаклізми нового тисячоліття і зовнішня політика України» я вже писав про дуже високу імовірність експансії Китаю на простори поки що російських Сибіру і Далекого Сходу. Китай, отримавши територію і ресурси цих регіонів, зможе зменшити тиск від катастрофічного перенаселення на свою територію і забезпечити китайській економіці можливості для інтенсивного розвитку. Більше того, кількість ресурсів вказаних регіонів дозволить Китаю стати супердержавою, що змінить світову розстановку сил. Такий сценарій перетворить світ з однополярного (глобального) в багатополярний, принаймні – двополярний. Зрозуміло, що реалізуючи такий сценарій, Китай зіштовхнеться з потужним опором, в першу чергу з боку США і Європи. Але тут знову треба згадати про «економічну кризу і наростаючий хаос в європейській і світовій економіках», які роблять шанси Китаю у здійсненні такого сценарію досить високими.

Однак, не треба думати, що «кремлівські мрійники» добровільно відмовляться від виконання своїх імперських планів. Небезпека для самої Росії робить імовірність різноманітних авантюр з боку Кремля надзвичайно високою. Загнаний в глухий кут «російський ведмідь» здатний причинити дуже багато проблем Україні і її народу. Хоча, звичайно, самому «ведмедю» це не допоможе – занадто багато сил зацікавлені у вирішенні своїх проблем за рахунок Росії. Вдасться чи не вдасться Китаю отримати Сибір і Далекий Схід – Росії ці регіони не утримати. Втягування Україну в «Євразійський союз» є нічим іншим, як намаганням уникнути такого розвитку подій. Однак, Кремль зіштовхується з суттєвими труднощами у реалізації трьох, згаданих у статті Дугіна, сценаріїв. Реалізація  кожного з них неможлива без потужної проросійської «п'ятої колони». Вона в Україні безумовно є. Більше того, ця «колона» зараз знаходиться у владі, що представляє для держави велику небезпеку. Але її якість не дозволяє зробити ідеї «євразійства» привабливими для українського суспільства. Без підтримки, хоча б його частиною, ця ідея буде мертвою. Подивіться на найзначніших «п'ятиколонників» Януковича, Азарова, Табачника, Колєсніченка. Кого і куди вони можуть повести за собою? Те, що в Україні немає людей, здатних на високому рівні обстоювати російські інтереси, визнають і самі росіяни. Тим, хто сумнівається, раджу прочитати статтю Павла Казаріна «Кремль втрачає українських адвокатів». Казарін визнає: «Все це і породжує українську реальність, в якій молодого, яскравого, інтелектуального, полемічного і стильного політика-русофіла майже неможливо зустріти». Це і не дивно – антимосковські ідеї в Україні з кожним роком все більш популярні ніж москвофільство. Біда зірвала з місць мільйони заробітчан, вони поїхали в Європу, і тепер мають змогу порівнювати «Євразійський союз» і союз Європейський.

Які ж висновки з усього сказаного  вище можна зробити?

Перше: «Євразійство» є формою відродження російської імперії. Україні тут відведена роль постачальника робочої сили і солдатів для цієї імперії, українці мають працювати і гинути за її інтереси. Українську ідентичність «євразійство» не визнає, а отже, українців у «Євразійському союз» чекає винищення непокірних і подальша асиміляція. Розмови про «збереження ідентичності» мають лише замаскувати справжні наміри Кремля. Про українську державність в «Євразійському союзі» годі говорити – якщо Україна не захоче в нього вступати, «євроазіати» готові її розчленувати. Отже, «євразійство» можна віднести до вкрай агресивних ідеологій, а його ідеологам варто було б згадати про Нюрнберзький Трибунал.

Друге: Щоб затягнути українців у новітнє утворення Москва готова задіяти широкий арсенал засобів – військове втручання, економічний шантаж, підкуп представників української еліти. З того, про що не говорилося вище, можна згадати про московську церкву і шалену обробку українців через засоби масової інформації – фактично про інформаційну війну. Однак в повній мірі Кремлю не дає змоги використати ці засоби міжнародне становище Росії. Тиск з боку ісламських радикалів, посилення Китаю, світова економічна криза може саму Росію перетворити з суб'єкта в об'єкт експансії, і, врешті-решт, привести її до розпаду. Ключовою тут може стати втрата Сибіру і Далекого Сходу. Після втрати величезної кількості ресурсів, зосереджених в цих регіонах, посилиться визиск інших окраїн, в яких поглибляться відцентрові процеси. А це, в свою чергу, прискорить процес виходу зі складу Росії низки інших територій, серед яких є й українські етнічні землі.

Третє: Найбільші вигоди Україна матиме, якщо буде триматися від «Євразійського союзу», «митного союзу» та інших  подібних утворень якомога далі. Це дасть можливість зосередитись на вирішенні внутрішніх наших проблем, спостерігаючи за «битвою тигрів» з більш-менш зручного «пагорба». Успішне їх вирішення і розбудова економіки дозволить відігравати значно більшу роль і в міжнародних відносинах, а в перспективі – відігравати лідируючу роль в регіоні. Тому кожен, хто вважає себе патріотом України, має докласти максимум зусиль, щоб не допустити входження України до утворень, що мають на меті реанімацію російської імперії. 

Четверте: Враховуючи, що Україна може туди потрапити виключно через дії чинного режиму Януковича і К0 (це – чи не єдиний реальний сценарій), потрібно зробити все, щоб ці люди у владі надовго не засиджувались. Основною технологією втягування українців в «Євразійський союз» є аргументація необхідності для України отримання «прийнятних цін» на імпортований з Росії газ. На LELEKA NEWSпублікувалось вже достатньо матеріалів, в яких обґрунтовується стратегічна доцільність відмови нашої економіки від російського газу. Ці та інші матеріали на дану тему потрібно розповсюджувати серед населення, вести роз'яснювальну роботу серед людей.

Микола Осіпчук.