Живой Журнал

Живой Журнал - обзор блогосферы и соцсетей.
Сегодня: Четверг, 19 Мая 2022    17:43:59
Живой Журнал » Статьи » Пресс-релизы » Микола Осіпчук

Бікфордові шнури геополітики

"Ніколи ще в історії людських конфліктів
 не було випадку, коли б так багато хто
 був би так сильно зобов'язаний небагатьом".

Вінстон Черчіль

За минуле століття Світ став набагато тіснішим завдяки новим транспортним засобам і засобам зв'язку – автомобілі, літаки, швидкісні потяги, телефони, які в кінці 20 століття стали мобільними, а ще – радіо, телебачення, комп'ютери, Інтернет. Світ став тіснішим ще й тому, що нас стало більше – на початку 20 століття на Землі жило 1,6 мільярда людей, а в цьому році народився семимільярдний мешканець нашої планети. Стала набагато складнішою економіка. Як і зростання населення, її розвиток породив нестачу ресурсів, загострив протиріччя між державами. Через глобалізацію економіки, неправильне рішення в одному кінці планети породжує негативні наслідки і в далеких регіонах. Україна не є ізольованою від світових впливів. Більше того – через слабкість власної економіки, через її експортно-імпортне спрямування і недостатню розвиненість внутрішнього ринку, нашу країну трусить, як старий віз на поганій дорозі. Падіння попиту на метал у світі або підняття цін на газ Москвою відразу призводить до різкого падіння життєвого рівня мільйонів українців.

Схожість з возом ще більша, якщо врахувати швидкість нашого розвитку. Ми все більше відстаємо від передових країн Світу, які вже давно «пересіли» на більш сучасні транспортні засоби ніж віз.  Ще одне джерело «погіршення життя вже сьогодні» – некомпетентна і продажна влада. Влада – чужа ментально, ворожа до всього українського, аморальна. За двадцять років української незалежності (?) наші керівники так і не навчились захищати національні інтереси, чи хоча б розуміти – в чому вони полягають. Більше того – очільники України не розуміють самого поняття «національні інтереси України». Досить часто ми бачимо, як люди у владі відкрито діють в інтересах інших держав і набивають власні кишені. Тому, за двадцять минулих років ми втратили в економіці і кількості населення більше, ніж під час Другої Світової Війни. Україна не здобула за цей час енергетичної, а отже – і справжньої політичної незалежності. Двадцять минулих років можна назвати роками втрачених можливостей і зруйнованих надій. І весь цей процес проходив у рамках демократичних, визнаних світом, процедур! Дещо про результати двадцятирічного керування кількох поколінь «слуг народу» я писав у статті «Ірраціональність українського мислення, як джерело сили режиму». Стаття, що ви її зараз читаєте, про найбільш суттєві геополітичні чинники і їх вплив на сьогодення та майбутнє нашої держави і людей, які її населяють.

Поки йшли "газові" переговори між Росією і Україною, Володимир Путін знову рекламував Києву зручності Митного Союзу. Особлива увага до нього була викликана тим, що цьому утворенню відведено почесне місце основи майбутнього Євразійського союзу. Пояснюючи, яким він бачить Євразійський союз, Володимир Путін наполегливо запевняв: про реанімацію СРСР мова не йде. "Наївно намагатися реставрувати чи копіювати те, що вже залишилося в минулому, але тісна інтеграція на новій ціннісній, політичній, економічній основі - це веління часу", - сказав російський прем'єр. Які такі «цінності» мав на увазі Путін можна зрозуміти, прочитавши статтю одного з основних ідеологів «Євразійства» Алєксандра Дугіна «Битва за Україну».


В цій статті говориться про три рівні Євразійського союзу: планетарний, регіональний і внутрішньополітичний. У планетарному масштабі йдеться про встановлення замість однополярного або «безполярного» (глобального) світу багатополярної моделі, де полюсом може бути тільки потужне інтегроване регіональне утворення.  У регіональному масштабі йдеться про створення інтеграційного утворення, здатного представляти собою полюс такого багатополярного світу. Євразійський союз має стати таким собі аналогом Євросоюзу для пострадянського простору, єдиним стратегічним блоком. На внутрішньополітичному рівні євразійство тотожне затвердженню «стратегічного централізму», що не допускає навіть натяку на наявність всередині країни прообразів національної державності в особі суб'єктів федерації. Разом з тим це означає, за словами пана Дугіна, «зміцнення культурної, мовної та соціальної ідентичності тих етносів, які традиційно входять до складу Росії». «Євразійство» подається, як альтернатива ліберальній демократії.

У статті Дугіна говориться і про те, що ключовою проблемою у створенні «Євразійського союзу» є Україна. Ідеолог «євразійства» вважає її країною з «подвійною ідентичністю» - зі Сходом, що тяжіє до Росії і Заходом, який має «западнорусскую» ідентичність. «Западно-украинский фактор претендует на то, чтобы формировать на своей основе, вокруг себя как ядра, особую «украинскую нацию», утверждающую свои отличия в первую очередь перед лицом России и ее социальной идентичности. Украинская идея … есть идея антирусская, антимосковская», - робиться висновок у статті. Тобто, існування української нації Дугіним заперечується. А що означає, в такому разі, «зміцнення ідентичності»? Логічно буде зробити висновок, що якщо української нації не існує, то не існує і її ідентичності!

Пан Дугін пропонує три сценарії вирішення «української проблеми». Перший сценарій: розділ України. Дугін вважає, що в останні роки Україні неодноразово стояла на межі громадянського конфлікту, особливо після «помаранчевої революції». «Чи є у Росії важелі, щоб сприяти такому повороту справ? Є, а при необхідності вони можуть бути створені додатково», – говориться в статті. Про які важелі йде мова? Не подумайте, що мається на увазі економічний тиск чи інші безкровні методи – їх передбачає другий сценарій. «Складна гра з прагматичним керівництвом України з метою переконати його прийняти інтеграційний проект під тиском обставин, або з урахуванням серйозних і відчутних політичних, економічних і енергетичних вигод. Цей сценарій міг би бути безкровним, але ступінь його вірогідності збільшилася б у тому випадку, якщо б Україна зіткнулася з дуже серйозними соціально-економічними труднощами. Економічна криза і наростаючий хаос в європейській і світовій економіках створюють для цього сприятливі умови. Якщо дочекатися слушного моменту, по можливості намагаючись не полегшити, але посилити труднощі, Київ може опинитися в такій ситуації, коли ніякого іншого виходу, крім євразійської інтеграції, у нього просто не залишиться», - я процитував повний опис «другого сценарію». Отже, якщо «цей[другий] сценарій міг би бути безкровним [тобто, може бути і не безкровний], то виходить, що перший – кривавий. І кров має пролитися наша – українська.

Інтерес викликає «третій сценарій» вирішення «української проблеми». Цей «найбільш авангардний сценарій» полягає в тому, «щоб зайнятися впритул роботою з ядром українського західняцького націоналізму, який ідеологічно за визначенням і за законами жанру не може бути повністю солідарний з культурними цінностями лібералізму, індивідуалізму, толерантності, мультикультуралізму, ідеологією прав людини та іншими постмодерністськими стандартами, що домінують в сучасному західному суспільстві». Познайомившись з такою тезою, починаєш розуміти, де знаходяться корені ідеї «галицького сепаратизму» і «непримиримості» деяких псевдонаціоналістичних вождів. А також – чому деякі «політичні сили» намагаються вести більш-менш серйозну агітаційну роботу виключно в Галичині, ігнорують, при цьому, місцеву специфіку Сходу і Півдня. А потім кричать, що українці Сходу і Півдня – зовсім не українці, не залишилось, мовляв, у них нічого українського. Чи не тому, що ті, хто вкидає в суспільство такі «ідеї», отримують гроші там, де й пан Дугін?

Різниця в менталітеті між Галичиною і Сходом звичайно існує, і на це є об'єктивні причини – Україну останні кілька століть було поділено між кількома державами. Схід і Південь постраждав значно більше від тих, чиї спадкоємці хочуть загнати (чи заманити) Україну в «Євразійський союз». Значному нищенню піддалась культурна спадщина на цих теренах, була фізично понищена українська еліта. Але відмінності в менталітеті українців паном Дугіним і його однодумцями добряче перебільшені – між Москвою, Кубанню і Татарстаном вони значно більші ніж між Павлоградом і Ковелем. Та й логіка «євроазіатів» трохи дивна – якщо людина, силою обставин, була змушена деякий час жити у стайні, то, виявляється, вона там має жити і надалі. У викладеному Дугіним у згаданій статті баченні «євразійства» не можна не помітити його агресивну загарбницьку суть. Тези про «збереження національної і культурної ідентичності» вступають у протиріччя із запереченням існування українців, як окремого народу, і слугують виключно для маскування справжніх агресивних планів. По-суті, маємо спробу відродити не СССР, а Російську Імперію, щоправда – в новій формі.


У своїй історії Москва породила аж три загарбницьких доктрини – «Москва – третій Рим», слов'янофільство і більшовизм. Вони відображали цілі, на які виливалась московська агресія, в різні історичні періоди Московії - Росії - СССР. «Москва – третій Рим» націлювала на домінування «в найближчих околицях» і на створення імперії за взірцем Римської, так як це розуміли народи, розкидані серед боліт і лісів. Коли в силу сприятливих історичних обставин це вдалося зробити, слов'янофільство мало закріпити вже не Московію, а Росію в ранзі, як сказали б тепер, «регіонального лідера». Щоб зменшити опір народів, якими мала управляти Москва, слов'янофільство мало виглядати, як доктрина об'єднання «братів-слов'ян». З однією «маленькою деталлю» – Москва мала бути в цьому об'єднанні «трохи рівнішою». Обґрунтовуючи своє «право на створення імперії» Москва часто посилається на прецеденти в європейській історії – колоніальні імперії Великобританії, Франції, Голландії. Але відмінність московської імперії від європейських суттєва – європейські метрополії, на відміну від Москви, були більш розвинуті економічно і культурно за свої колонії. Але в повній мірі принцип «трохи більшої рівності» було застосовано в більшовизмі, який став, по-суті, замахом на світове панування. На сьогоднішній момент більшовизм є найвищою точкою московської гегемонії і московського імперіалізму. Щоб приховати імперську суть колишнього СССР, приводилась в якості аргументу теза, що, мовляв, багато регіонів Росії живуть бідніше за союзні республіки. Але з цього зовсім не випливає, що СССР не був колоніальною імперією – просто метрополією в СССР була Москва, а не вся Російська Федерація, яка тоді називалась РСФСР.

«Євразійство» є четвертою загарбницькою доктриною Москви. Нічого не змінилось – нас не повинні обдурити ні облудливі розмови про «зміцнення ідентичності», ні спроба порівняти «Євразійський союз» з Євросоюзом. Спільні тут лише слово «союз» і перші три букви назв. Суть «старшого брата» не міняється, вона залишається імперською і загарбницькою. Хай не вводять нас в оману і формулювання договорів і угод з Росією, адже ще Бісмарк казав, що будь-який договір з Москвою не вартий навіть ціни того клаптя паперу, на якому написаний. Але ми бачимо, що московський імперіалізм змушений відступати. «Євразійство» – це кілька кроків назад, порівняно з більшовизмом. Цілі змінились – мова вже не йде про те, щоб бути «рівнішими» за всі країни Світу. «Євразійство» ставить за мету домінування Москви «лише» на частині території колишнього СССР. Хоча, це не означає відмову від планів світового панування – просто з цим доведеться почекати. Але «економічна криза і наростаючий хаос в європейській і світовій економіках…» можуть дати шанс на відродження Імперії. Про це не говориться прямо, але не дуже сильно й приховується.

Світова фінансова криза, яка вже в розпалі, швидше за все, розвинеться в повномасштабну економічну кризу, вважає екс-глава Мінфіну Росії Олексій Кудрін. «З точки зору рецесії, яка ще не розпочалася, ми ще не в кризі. Але з точки зору бікфордового шнура, який вже засвітився і він вже горить, ми все-таки вступаємо в кризу, і фінансову кризу ми вже маємо в повному розпалі, тому, найпевніше, за нею піде і економічна криза», - сказав О. Кудрін 12 листопада. Криза може прискорити й інші сценарії. Про них вголос не кажуть у Кремлі, проте все частіше говорять достатньо відомі в Росії люди. Як приклад, приведу слова Лєоніда Івашова - російського генерала і вченого, президента Академії геополітичних проблем: «Попереду маячать розпад і розкол країни». Івашов опублікував кілька статей, в яких детально виклав своє бачення майбутнього Росії. Остання, і найбільша гучна, - з'явилася на особистому блозі Івашова. У ній йдеться про те, що в Росії назріває громадянський переворот. І він буде більш жорстоким, ніж останні революції на Близькому Сході.

Російська статистика – також передвісник реальної катастрофи. За даними Інституту соціально-економічних досліджень Російської академії наук, на 2011 рік у Росії вже налічувалися 4 мільйони бомжів, 3 мільйони жебраків, близько 5 мільйонів безпритульних дітей. У Росії 3 мільйони вуличних і привокзальних повій, зареєстрованих приводами до райвідділів міліції. Ще приблизно 1,5 мільйона росіянок цією тяжкою працею молотять бакси, євро, шекелі і іншу не-дерев`яну валюту в країнах Європи і Азії. Коли порівняти кількість зелені, яку щороку надсилають повії до країни мешкання їх нужденних сімей, з кількістю валюти, яку заробляє держава від продажу зброї, вражає близькість цифр. До цілком здорових тілом мільйонів російських секс-трудівниць додамо шість мільйонів психічнохворих росіян. Чи вдасться Кремлю в цій ситуації зберегти контроль над процесами в своїй країні?

Події в Чечні і навколо неї, серія досить дивних «терактів», інформаційна кампанія російських ЗМІ з метою сформувати образ ворога в особі «кавказця» мають нас переконати, що вихідці з КГБ не зупиняться ні перед чим, щоб зберегти себе при владі. Однак, російське суспільство, яке підтримувало Путіна за його наміри «мочіть в сортірє» тих, хто чинить замах на імперську велич Росії, потроху тверезішає. До багатьох росіян починає доходити той факт, що, крім нищення ворогів Кремля, нічого в їх країні не змінюється – і не зміниться. Панування олігархів, розкіш панівного прошарку і фантастична бідність, руйнування виробничого потенціалу, напруга в суспільстві, масові пияцтво і алкоголізм, вимирання росіян – ось орієнтири «кегебешно-феесбешного» майбутнього Росії. Бідність і розруха тут дивним чином уживаються з фантастичними російськими ресурсами – значними покладами мінеральних копалин, лісом, вигідним географічним положенням. Як говорив колись Збігнєв Бжезинський, «Росія має найбільшу в світі нерухомість». Провал путінської «Єдіной Росіі» на останніх виборах в Державну Думу Російської Федерації і вихід на площі російських міст десятків тисяч незадоволених масовими фальсифікаціями показав, що дещо в Росії починає змінюватись.

Проте внутрішні потрясіння – це не єдина загроза для Росії. Геополітична ситуація для неї складається не найкращим чином. Військові конфлікти на Кавказі заставляють тримати тут найбільш боєздатне військове угрупування. Військова присутність в цьому регіоні потрібна з огляду не тільки на Чечню – військової підтримки потребують режими в невизнаних Південній Осетії і Абхазії, у визнаній Вірменії, з огляду на можливе відновлення конфлікту навколо Карабаху. Після виведення американських військ з Афганістану, прихід талібів до влади – справа вирішена практично на 99,99%. З огляду на зміну настроїв, по відношенню до США, у сусідньому з Афганістаном Пакистані, у цьому регіоні може досить швидко сформуватись блок країн з радикальним ісламським керівництвом. Потрібно також згадати, що Пакистан – країна, що має ядерну зброю. Можна спрогнозувати посилення впливу талібів на процеси, що відбуваються у мусульманських країнах Середньої Азії, а далі – в мусульманських регіонах Росії, де зараз посилюються антиросійські настрої.


Чинником, який має для Росії критичне значення, є, безумовно, Китай. У своїй статті «Геополітичні катаклізми нового тисячоліття і зовнішня політика України» я вже писав про дуже високу імовірність експансії Китаю на простори поки що російських Сибіру і Далекого Сходу. Китай, отримавши територію і ресурси цих регіонів, зможе зменшити тиск від катастрофічного перенаселення на свою територію і забезпечити китайській економіці можливості для інтенсивного розвитку. Більше того, кількість ресурсів вказаних регіонів дозволить Китаю стати супердержавою, що змінить світову розстановку сил. Такий сценарій перетворить світ з однополярного (глобального) в багатополярний, принаймні – двополярний. Зрозуміло, що реалізуючи такий сценарій, Китай зіштовхнеться з потужним опором, в першу чергу з боку США і Європи. Але тут знову треба згадати про «економічну кризу і наростаючий хаос в європейській і світовій економіках», які роблять шанси Китаю у здійсненні такого сценарію досить високими.

Чи розуміють це в Москві? Чи, може, захопившись своїми планами, «євразійці» не бачать в цьому небезпеки? Про те, що бачать і вважають такий сценарій більш ніж реальним, говорить сам поворот російського керівництва до ідей «Євразійського союзу». Потрібно згадати, що ці ідеї розроблялись не тільки в Москві. У згаданій вище статті А. Дугіна згадується про діяльність на цьому поприщі Нурсултана Назарбаєва, керівника Казахстану. Величезні простори Казахстану, велика кількість мінеральних ресурсів і відносно мала чисельність населення робить цю країну не менш привабливою територією для китайської експансії. Усвідомлення цього факту заставляє казахське керівництво тримати курс згідно «євразійського» напрямку. І Росія, і Казахстан, маючи величезні запаси своїх надр, можуть спокійно пережити світову економічну кризу. Так, позитивне сальдо торгового балансу Росії за січень-вересень 2011 року виросло на 21% і склало 154,3 млрд. доларів, за даними Федеральної митної служби. Чому ж тоді, саме зараз, так посилився тиск Кремля на Україну?

Проблема Росії полягає, як не парадоксально, в її багатстві. Але багатство може бути проблемою лише у поєднанні зі слабкістю держави, проблемами з захистом власної території, де, як вже згадувалось, і знаходиться «найбільша в світі нерухомість». Звичайно, є у Росії серйозні внутрішні проблеми – економічні, соціальні, міжетнічні. Але основна проблема – БРАК ЛЮДСЬКИХ РЕСУРСІВ. Колосальні російські простори потрібно комусь захищати, а економіка потребує робочих рук – саме тому до «Євразійського союзу» «старший брат» так вперто тягне Україну і Білорусь. Такий сценарій міг мати успіх в 2004 чи 2005 роках. Якби… Якби не «помаранчева революція». Вона не тільки створила затримку у часі, але й призвела до потужних змін у свідомості мільйонів українських громадян. Як сказав у 2006 році один з кандидатів у мери Павлограда (зовсім не симпатик «помаранчевих»): «Народ стал уже нє тот». З 2005 року почалося «перетікання» робочої сили («заробітчан») з Росії в Європу, де умови праці і відношення до працюючих незрівнянно кращі за російські. Цей процес продовжується і зупинити його можна, лише закривши кордони і опустивши «залізну завісу». Можна передбачити, що такий розвиток подій, як і намагання задіяти українців у різноманітних військових сутичках, викличе спротив і конфлікти у суспільстві, яке й так стоїть на порозі революції. Уявити, що знайдеться багато бажаючих захищати Сибір, особливо це стосується молодого покоління, можуть лише «євразійські оптимісти». Або ідіоти. Спроба реалізувати цей сценарій призведе до революційного вибуху, якщо останній, звичайно, не станеться значно раніше – над цим зараз інтенсивно працює «проффесійна команда».

Однак, не треба думати, що «кремлівські мрійники» добровільно відмовляться від виконання своїх імперських планів. Небезпека для самої Росії робить імовірність різноманітних авантюр з боку Кремля надзвичайно високою. Загнаний в глухий кут «російський ведмідь» здатний причинити дуже багато проблем Україні і її народу. Хоча, звичайно, самому «ведмедю» це не допоможе – занадто багато сил зацікавлені у вирішенні своїх проблем за рахунок Росії. Вдасться чи не вдасться Китаю отримати Сибір і Далекий Схід – Росії ці регіони не утримати. Втягування Україну в «Євразійський союз» є нічим іншим, як намаганням уникнути такого розвитку подій. Однак, Кремль зіштовхується з суттєвими труднощами у реалізації трьох, згаданих у статті Дугіна, сценаріїв. Реалізація  кожного з них неможлива без потужної проросійської «п'ятої колони». Вона в Україні безумовно є. Більше того, ця «колона» зараз знаходиться у владі, що представляє для держави велику небезпеку. Але її якість не дозволяє зробити ідеї «євразійства» привабливими для українського суспільства. Без підтримки, хоча б його частиною, ця ідея буде мертвою. Подивіться на найзначніших «п'ятиколонників» Януковича, Азарова, Табачника, Колєсніченка. Кого і куди вони можуть повести за собою? Те, що в Україні немає людей, здатних на високому рівні обстоювати російські інтереси, визнають і самі росіяни. Тим, хто сумнівається, раджу прочитати статтю Павла Казаріна «Кремль втрачає українських адвокатів». Казарін визнає: «Все це і породжує українську реальність, в якій молодого, яскравого, інтелектуального, полемічного і стильного політика-русофіла майже неможливо зустріти». Це і не дивно – антимосковські ідеї в Україні з кожним роком все більш популярні ніж москвофільство. Біда зірвала з місць мільйони заробітчан, вони поїхали в Європу, і тепер мають змогу порівнювати «Євразійський союз» і союз Європейський.

Які ж висновки з усього сказаного  вище можна зробити?

Перше: «Євразійство» є формою відродження російської імперії. Україні тут відведена роль постачальника робочої сили і солдатів для цієї імперії, українці мають працювати і гинути за її інтереси. Українську ідентичність «євразійство» не визнає, а отже, українців у «Євразійському союз» чекає винищення непокірних і подальша асиміляція. Розмови про «збереження ідентичності» мають лише замаскувати справжні наміри Кремля. Про українську державність в «Євразійському союзі» годі говорити – якщо Україна не захоче в нього вступати, «євроазіати» готові її розчленувати. Отже, «євразійство» можна віднести до вкрай агресивних ідеологій, а його ідеологам варто було б згадати про Нюрнберзький Трибунал.

Друге: Щоб затягнути українців у новітнє утворення Москва готова задіяти широкий арсенал засобів – військове втручання, економічний шантаж, підкуп представників української еліти. З того, про що не говорилося вище, можна згадати про московську церкву і шалену обробку українців через засоби масової інформації – фактично про інформаційну війну. Однак в повній мірі Кремлю не дає змоги використати ці засоби міжнародне становище Росії. Тиск з боку ісламських радикалів, посилення Китаю, світова економічна криза може саму Росію перетворити з суб'єкта в об'єкт експансії, і, врешті-решт, привести її до розпаду. Ключовою тут може стати втрата Сибіру і Далекого Сходу. Після втрати величезної кількості ресурсів, зосереджених в цих регіонах, посилиться визиск інших окраїн, в яких поглибляться відцентрові процеси. А це, в свою чергу, прискорить процес виходу зі складу Росії низки інших територій, серед яких є й українські етнічні землі.

Третє: Найбільші вигоди Україна матиме, якщо буде триматися від «Євразійського союзу», «митного союзу» та інших  подібних утворень якомога далі. Це дасть можливість зосередитись на вирішенні внутрішніх наших проблем, спостерігаючи за «битвою тигрів» з більш-менш зручного «пагорба». Успішне їх вирішення і розбудова економіки дозволить відігравати значно більшу роль і в міжнародних відносинах, а в перспективі – відігравати лідируючу роль в регіоні. Тому кожен, хто вважає себе патріотом України, має докласти максимум зусиль, щоб не допустити входження України до утворень, що мають на меті реанімацію російської імперії. 

Четверте: Враховуючи, що Україна може туди потрапити виключно через дії чинного режиму Януковича і К0 (це – чи не єдиний реальний сценарій), потрібно зробити все, щоб ці люди у владі надовго не засиджувались. Основною технологією втягування українців в «Євразійський союз» є аргументація необхідності для України отримання «прийнятних цін» на імпортований з Росії газ. На LELEKA NEWSпублікувалось вже достатньо матеріалів, в яких обґрунтовується стратегічна доцільність відмови нашої економіки від російського газу. Ці та інші матеріали на дану тему потрібно розповсюджувати серед населення, вести роз'яснювальну роботу серед людей.

І останнє: Як буде виглядати майбутня політична мапа (карта) Світу визначається, значною мірою, і тими процесами, які йдуть зараз в Україні. Інтенсивність, глибина, наслідки цих процесів залежать і від дій тих, можливо - не надто численних людей, які є справжньою елітою України. Людей, для яких слова «Україна» і «Нація» є змістом життя. Для кожного з нас настає час доводити своїми діями любов і відданість Вітчизні.

Микола Осіпчук.

Автор: Микола Осіпчук http://lelekanews.blogspot.com/
Пресс-релизы | 12 Января 2012 | Просмотров: 4255 | Казахстан, україна, митний союз, газ, Росія
Комментариев: 14
Дорогенька
1 Людмила Харчук (Дорогенька)   • 23:09:34, 12 Января 2012 [Материал]

шрифт норм зробіть. тоді прочитаю про шо писали
chessman
2 Фёдор (chessman)   • 21:42:15, 13 Января 2012 [Материал]

Вы о России не беспокойтесь! Она вообще о Вас не думает и Вы ей не интересны. Русские и без Вас знают о своих проблемах и путях спасения. Спите спокойно и думайте об Украине и её проститутках, бомжах, фашистах и прочих представителях тЫтульної нації.
Лелека
3 Лелека (Лелека)   • 02:01:17, 14 Января 2012 [Материал]

Що, зачепило? А Росія розпадеться - це вже не зупинити. Так що мінусуй, не мінусуй.... А потім доберемось і до "п'ятої колони"...
chessman
4 Фёдор (chessman)   • 12:14:23, 14 Января 2012 [Материал]

Зацепило то, что пишете о другом государстве. Напишите об Украине, о её беспросветном будущем. О том, что нашего государства через 5-10 лет просто не будет. Оно само по себе развалится.
И что значит до 5-ї колони доберетесь? ))) Это типа Вы, такой могущественный, Россию развалили? )))
Лелека
5 Лелека (Лелека)   • 19:16:33, 14 Января 2012 [Материал]

Про Україну пишемо. І свої проблеми знаємо. І як їх вирішити - теж. Так, що не переживайте. Тим більше, що ви й не переживаєте сильно таваріщ Фйодор. Ви сидите, судячи по ваших даних, в українському місті Житомирі і намагаєтесь злорадствувати з наших проблем.
Не за Україну ви переживаєте, а за сусідню державу. І, судячи з вашого коментаря, сильно переживаєте. І правильно переживаєте - Росія приречена. Не знаю тільки - це добре чи погано (швидше добре), але це - факт. Але, якби ви могли узгоджувати свої переживання з лояльною позицією до країни свого перебування, то претензій до вас не було б. Але видно, що ви українців не просто недолюблюєте, а ненавидите. Тому, ми вас і відносимо до московської "п'ятої колони". Що таке "п'ята колона", можете дізнатись, набравши ці слова у Googol. Про "типа могущественний" я ніде не сказав, це більше схоже, що "дехто (тіпа) не може розуміти змісту написаного.
А про розвал України - то ваше ду-у-у-же велике бажання, але - не діждетесь. :)
chessman
6 Фёдор (chessman)   • 20:53:45, 14 Января 2012 [Материал]

Увы, товарищ Лелека, я научный сотрудник и хорошо знаю что такое 5-я колонна. Имелось в виду другое. Автор сказал, что как только Россия развалится, то они доберутся и к 5- колонне. Последовательность изложения мысли получилась такова, что словно автор и его приближённые возомнили, что управляют процессом развала России)))))
И ещё. Про Украину не пишете. А если и пишете, то только о политике. Как раз об Украине и переживаю. А Вы только колупаетесь в проблемах другого государства и злорадствуете.
Россия обречена? А кто Вам дал право делать такой прогноз??? Вы учёный, выдающийся экономист, социолог, политолог???
Скорее ваша Европа рухнет в ближайшее время.
Если Россия и рухнет, так маленькая Украина погибнет под её обломками!
chessman
7 Фёдор (chessman)   • 21:03:34, 14 Января 2012 [Материал]

Украинского в Житомире мало))) Он скорее русско-польский)))
Юрко
8 Юрій Градовський (Юрко)   • 03:03:35, 15 Января 2012 [Материал]

Кожному - своє. Москаль скрізь бачить русссскій мір.
chessman
9 Фёдор (chessman)   • 16:18:03, 15 Января 2012 [Материал]

В том то и дело, что не москаль ))) И снова Вы о России. Не даёт она вам, такая плохая, жить спокойно. Ты сидишь в Житомире, в Украине? Ну и колупайся в украинских проблема. Русофобия, Юрко, психическое отклонение)))
Юрко
10 Юрій Градовський (Юрко)   • 00:32:29, 16 Января 2012 [Материал]

Не русофобія, Фьодоре, а неприязнь до україноненависників.
Лелека
11 Лелека (Лелека)   • 02:02:20, 16 Января 2012 [Материал]

Фьодор пише, що він "научний сотруднік", який знає, что такое 5 колона. І ще - задає цікаві питання:"А кто Вам дал право делать такой прогноз???". І ще - робить висновки "Русофобия, Юрко, психическое отклонение)))".
У зв'язку з цим до Фйодора кілька питань. В якій галузі науки працює чи працював "научний сотруднік", який вважає що:
1. Потрібно мати якийсь дозвіл на те, щоб робити прогнози?
2. Може робити висновки що належать до компетенції психіатра і робить їх заочно?
3. Хорошо знаєт, что такоє 5 колона?

І що це за "не москаль", якого "плющить" від однієї згадки про Росію? Може варто поїхати і допомогти їй рідненькій? Чи може думаєте, що тут від вас їй більше користі?
І ще - якщо представляєтесь "научним сотрудніком", то вкажіть своє наукове звання, свої наукові праці або інші результати вашої наукової діяльності. В протилежному випадку - не намагайтесь здаватись розумнішим, ніж ви є насправді.
А назвати Житомир руско-польскім - повна маячня. Звичайнісіньке колишнє єврейське містечко - навіть зараз російською в Житомирі говорять з єврейським акцентом. Російська в Житомирі - наслідок колоніального минулого. В Житомирі проживає переважна більшість українців. Потихеньку просувається українізація. Як і в цілому по країні. Москалям чи комусь іншому, крім українців, тут перспективи немає.
Юрко
12 Юрій Градовський (Юрко)   • 14:43:05, 16 Января 2012 [Материал]

Миколо, ти дуже правильно оцінив пана Фьодора. Він ще в нас інколи виступає як великий релігієзнавець - розтлумачує нам про правильні й неканонічні церкви і т.і.
chessman
13 Фёдор (chessman)   • 21:50:25, 16 Января 2012 [Материал]

Хорошо, хорошо )))) Мэнэ нэ плющыть од згадкы про Россию. Цэ Вас плющыть, и Вы про нэи вэсь час пышэтэ.
Как символично: Лелека Юрка на форум принесла))))
Лелека
14 Лелека (Лелека)   • 00:22:24, 17 Января 2012 [Материал]

Рівень Фьодора - "научного сотрудніка" - відповідний. Які там наукові праці... З таким успіхом він міг назватись і Наполеоном. :)

Читайте также на эту тему:


Обратите внимание:


Читайте ЖЖ.инфо