Українським геям паради не потрібні

      Я належу до  тих людей, яких  не цікавлять власні рейтинги  та не мучить надмірна амбітність.  Тому не соромлюся цієї теми та  не виявляю байдужість, коли йдеться про права людей нетрадиційної орієнтації. 

      За підрахунками вчених та соціологів, у світі не більше 1-6% чоловіків та 1-4% жінок  належать до ЛГБТ - спільноти. В Україні цей відсоток  ймовірно нижчий, але достовірних  даних ніхто не знає, бо як правило «це» тримається у великому секреті.

Якщо дізнаються – поб’ють вікна, спалять машину, а  з прийняттям законопроекту №8711  ще й можуть  притягнути до кримiнальної вiдповiдальностi усiх, хто хоче вiдкрито говорити про свою нетрадицiйну сексуальну орiєнтацiю. 

    Це відбувається в той час, коли психіатри всього світу дійшли висновку, що гомосексуальність не є  відхиленням, а лише одним з різновидів норми. Це всього лише статевий вибір людини. 17 травня 1990 року гомосексуальність було виключено з переліку хвороб ВООЗ.

      Один мій знайомий із фейсбуку, який дуже любить жінок, заявив, що він не розуміє тих чоловіків, які  ненавидять «голубих». Менше конкурентів – більше вільних жінок.

Але так думають не всі. Чесно кажучи, коли я переглянула скандальну фотовиставку «Своя кімната» фотохудожниці Євгенії Бєлорусець, що присвячена повсякденності українських ЛГБТ- та квір-родин, мені все  здалося огидним, не природнім.  Це нормальний спротив явищу, яке існує поза межами нашого впливу.

І дійсно, до цього часу вчені не дійшли одноголосного висновку, чому люди обирають нетрадиційну орієнтацію, адже більшість з них виростали та виховувалися у нормальних сім'ях. 

Гомосексуалізм не є чимось новим у суспільстві -  наскельні малюнки підтверджують,  що це явище  відоме ще з часів пізнього палеоліту. Серед перших п'ятнадцяти римських імператорів один лише Клавдій не мав інтимних стосунків з чоловіками.

 Це вважалося негідною поведінкою для імператора - його висміювали поети і письменники, які часто говорили: «кохаючи тільки жінок, Клавдій сам став жінкоподібним».

   У Стародавній Греції, особливо в Фівах, гомосексуалізм також не вважався протиприродним. З коханців -чоловіків  було сформовано елітне військо чисельністю в 300 чоловік, що одержало назву Священний загін з Фів.  Гомосексуальна поведінка спостерігається у риб, рептилій, птахів і ссавців, включаючи приматів.

    Тобто , гомосексуалізм – це статевий вибір, на який ми не можемо вплинути. Наш осуд не сприяє його викоріненню. В історії чимало випадків, коли людей нетрадиційної орієнтації намагалися зробити «правильними». Геніального британського  математика і одного з творців інформатики Алана Тюрінга – змусили робити ін'єкції гормону естрогену. За два роки він покінчив життя самогубством. 

Взагалі, нацисти та їх лідер – Гітлер, оголосили жорстоку боротьбу гомосексуалізму. Так, у Німеччині ще в 1871 році був прийнятий закон про заборону гомосексуалізму. Покарання могло бути навіть за простий вітальний поцілунок між двома чоловіками.

   Всього за роки існування Третього Рейху за цією статтею було засуджено понад 50 000 чоловік. Навіть після закінчення Другої Світової війни статтю не скасували, і засуджені продовжували сидіти в тюрмах. Тільки в 1969 році нацистська редакція закону була скасована.

   Але за жорстокістю нацистам ніскілечки не поступався Сталін. У Радянському Союзі гомосексуалізм карався законом, а «мужолозтво» було юридичним терміном. Як правило, ці  люди не виходили  з  в’язниці. Але де результат?

Сьогодні ми маємо вибір – або продовжувати практику Гітлера та Сталіна і безжально знищувати, переслідувати усіх, хто хоч трішки «не вписується» в картину нашого світосприйняття або виховувати у собі та своїх дітях толерантність до вибору інших.

Ми не говоримо про те, що маємо на кожному кроці кричати про гомосексуалізм або постійно фекати в адресу тих, хто «не такий». Самостверджуватися через приниження  інших - це взагалі норма для ідіотів.  Ми не маємо права  формувати у дітей ненависть до  таких  людей, бо це матиме зворотній ефект та не призведе до позитивних змін.

    Та й взагалі як можна вважати злочином iнформування людей про життя частини суспiльства? Як можна карати за мирнi зiбрання громадян, які  вимагають  дотримання їхнiх громадянських прав? Як можна притягати до вiдповiдальностi вчительку, яка на запитання дитини щодо сексуальностi людини, не обманює, а розповiдповiдає всю правду на цю тему?

 На мою думку,  не варто чекати коли дитина про це дізнається по телевізору чи від знайомих, а пояснити самому. Ми живемо в іншу інформаційну добу, яка змушує  змінювати  провінційну логіку та стереотипи,  якщо не хочемо жити в такому суспільстві, як при комунізмі.

        Я переконана, що гомосексуалізм в Україні не становить жодної загрози суспільству. Чому? Тому що країни, де   дозволено  одностатеві шлюби та усиновлення дітей такими сім’ями ( 14 країн  у світі) – це країни з надзвичайно високим рівнем демократії, економічного та суспільного розвитку. 

Але навіть не це  - головна причина. Україна має тисячолітні стійкі шлюбні традиції, власну систему поглядів на те, що таке сім’я, де в основі завжди чоловік та жінка. До того ж,   у нашому менталітеті не закладено виносити на розгляд та обговорення власне статеве життя. Ми – сором’язливі в цьому плані – українці на відміну від інших європейців, не обговорюють у віртуальному світі інтимне життя (експерти).  Нашим геям паради не потрібні, їм потрібен спокій.

      Тому «шаряться» наші депутати, коли починають «заводити» пісню про небезпеку гомосексуалізму в Україні. Цей законопроект передбачає покарання навіть за зберігання книг чи листівок, які розповідають про гомосексуалізм. 

  Для політиків  дана тема -  це простий, але ефективний спосіб підняти власний рейтинг. Такі питання, як заборона переривання вагітності, що не є критичною  в суспільстві,  та  нетрадиційна орієнтація 1% громадян  України – це легкий спосіб для  політика виглядати благородно та ледь не канонізуватися. І їм це вдається.  Тільки навіть політикам  не треба забувати, що перед тим, як вийняти  з чужого ока пилинку, потрібно вийняти  зі  свого ока – колоду.