Житомирские школьники пишут сочинения о Житомире

Учащиеся старших классов житомирских школ приняли участие в конкурсе творческих работ о родном городе.

Как сообщал «Журнал Житомира» этот литературный конкурс был объявлен управлением образования Житомирского городского совета. Он посвящен 1124-й годовщине города Житомира.

Пресс-служба Житомирского городского совета представила «Журналу Житомира» некоторые работы:

• Коренчук Катерина Сергіївна

Учениця 11 класу (31 група).
«Житомирський міський ліцей при ЖДТУ»

Житомир… Житомир… Житомир…

Моя мала Батьківщина… Моє рідне місто, якого я ніколи не проміняю на інше…Та точка на карті нашої неньки України, куди завше хочеться повернутися… Повернутися на вулички та провулки, що ними ходиш кожного дня…Прогулятися міським парком…Відпочити на березі Тетерева чи Кам’янки…Помилуватися краєвидами з Голови Чацького…Посидіти з друзями у маленькій , затишній кав’ярні…

Житомир - місто з давньою історією, що оповита легендами… Житомир – казка жита і миру… Тут живуть найгостинніші , найпривітніші , найщиріші та найдобріші люди…Тут тебе завжди зустрічають з посмішкою та широкими обіймами…

Житомир – найспівочіше місто, колиска, що виплекала цілу плеяду відомих і геніальних особистостей минувшини та сьогодення. Клосовський, Усанович, Корольов, Векслер, Ольжич, Лятошинський, Ріхтер – цей перелік можна продовжувати до безкінечності.

Житомир – поєднання непоєднуваного… Дев’ятиповерхівки сусідять з приватними будинками;новобудови та давні споруди-свідки бурхливого життя міста;вулиці, що перетікають у сади та ліси. Мальовничі околиці, індустріальна зона, поля, що зустрічають росою на траві та пилом на ґрунтових дорогах…

Для того, щоб закохатись у нього, достатньо лише одного разу його побачити, відчути його атмосферу…

Літо-ранок-щебетання задоволених життям птахів-дах висотки-безхмарно-безтурботне небо-і місто, що простягається внизу, що тоне в відтінках зеленого, які повільно переходять у блакитний десь там, на горизонті;куполи церков та собору;люд, що неквапом рухається у своїх справах. Або : вечірні вогні, гамір вулиць, що готуються до ночі, сотні-тисячі яскравих точок – вікна жителів, вітрини магазинів, ліхтарі, автомобілі;міська ратуша; годинник, що б’є кожну годину; гамірні святкування, коли всі ми є одним цілим, однією дружною громадою, однією великою родиною. Сквери, що чарують своєю тишею і спокоєм; зимові ранки, коли дерева ,кутаються в іній, одягають снігові шати;листя усіх можливих барв золотого, червоно, багряного, що так таємниче шарудить під ногами восени;мільйони квітів навесні, свіжа зелень…

Так, це все і є мій Житомир!

Чи ж можна не любити його?..

---

• Новікова Тетяна Олегівна

учениці 11 класу
Житомирського ліцею №2

Хто бував колись у Житомирі? Хто знає його неповторну красу? Той нехай згадає, а хто ніколи не бачив цього міста, нехай уявить маленькі й великі вулиці, нові та зовсім вже старенькі хатки і сотні тисяч людських життів: цікавих і буденних, простих і складних. Нехай уявить собі неповторний аромат цього міста. Навесні воно пахне ледве позеленілими бруньками і тонким ароматом абрикосового цвіту; влітку – теплом і квітами жасмину; восени – пожовклим листям, свіжими яблуками і прохолодним дощем.

Уявіть собі незабутню мелодію цього міста, мелодію теплого літнього дощу і дитячого сміху. Житомир має найпрекрасніші в світі барви: кольори зимового сірого неба та весняних зеленкуватих бруньок на деревах. Звичайно, кожне місто має свої неповторні барви, аромат і мелодії, але чи може бути щось тепліше і ближче людській душі за красу рідного міста?

Що потрібно людині для щастя? Любов, дружба, гарна робота, затишне житло, трохи везіння та рідне місто.

Мешканці найбільшого, найвизначнішого, найчистішого, найпрекраснішого міста світу можуть скільки завгодно вихвалятися своєю малою батьківщиною. Я просто не стану сперечатися із кожним скептиком, який скаже: ”Що це за місто таке– Житомир?” Я запропоную йому пройти вулицями, парками й скверами будь-якої пори року, на світанні чи пізнього вечора, у весняному цвітінні й буянні природи чи взимку, коли все навколо зав’южене, запорошене снігом. І він зрозуміє, що Житомир– не лише невелике, просте, можливо, іноді навіть провінційне і величне тільки у своїй історії місто.

Це місто має свою душу, свою неповторну красу. І вся його неймовірність криється у його вузеньких провулках, коли ти виходиш вранці, після нічного снігопаду, і можеш точно відгадати, хто саме пройшов нещодавно; коли ти йдеш на роботу чи на навчання і зустрічаєш одних і тих самих людей. Ти міркуєш над їхніми долями, над їхніми історіями, але вони не чужі, не віддалені від тебе, а зовсім рідні, ніби ти знаєш цих людей усе своє життя.

У Житомирі ти ніколи не загубишся серед людської байдужості, марнославства та влади грошей, не відчуєш себе самотнім, бо тільки у великому місті ти залишаєшся маленьким і непомітним, здається, що навіть люди проходять крізь тебе, ніби ти – повітря. У Житомирі ти не відчуваєш себе маленьким і незначним, а своє життя – буденним і марним. Кожне твоє почуття, кожний крок., кожна думка ніби записується у велику книгу життя під назвою „Житомир”.

Лондон, Париж, Мадрид, Нью-Йорк, Москва, Київ... Нехай скільки завгодно розповідають про красу цих міст, я не стану сперечатися, лише запропоную побачити мій Житомир і відчути, що таке слово „жити”.

Я вірю в майбутнє цього міста! Вірю, що коли увесь світ буде знаходитися у залізних руках модернізації суспільства та усього життя, Житомир залишиться тим невеликим острівцем свободи від усього заклопотаного життя. Я вірю, що моє місто залишиться тим теплим, живим, привітним місцем, яке я люблю. Незнайомі перехожі вітатимуть тебе щирою посмішкою, незважаючи на свої щоденні проблеми і негаразди. Житомир є і залишиться рідними містом тисяч людей, навіть тих, які залишають його назавжди, тому що я не вірю, що можливо забути його неповторні барви, аромат і мелодії.

---

• Кайтан Олександра Юріївна,

учениця ЗОШ №20

Житомиру...

Знову осінь. День святкуємо ми твій. А хто сказав, що ти старий?
Зморщок нема на твоєму чолі. Прожите тобою приходить у сні.

Сниться Житомир із військом своїм. Татарів набіги у домі твоїм,
Відгомін Кодні у серці живе. А Тетерів тихо згадки несе...

Заброда-фашист полонянок жене, Та мирний схід сонця щастя веде,
Конвалії квітнуть, жоржина цвіте. Це не історія - життя це твоє.

Хтось бачив далекі і близькі дива. І різко твердить, що тут їх нема.
Нема павичів у парках твоїх, Фонтани без музики - просто сміх.

Нехай пошукають інших світів...  І сосни на схилах нехай віднайдуть,
І мудрі каштани до них хай прийдуть, І тугу за рідним нехай розведуть.

А я в осінній вітер розсіваю, Свої думки і сни свої,
Щоб, як знайде хтось землі кращі, Свою не забував він, ні!