Василий Дацюк обратился к землякам: «Не продавайтесь!»

Член Национального Союза писателей Украины, депутат Житомирского областного совета двух предыдущих созывов, и двух созывов Романовской районного совета Василий Дацюк обратился к землякам с письмом.

«Журнал Житомира» публикует его текст обращения:

Дорогі мої земляки!

Часто чую в автобусі, у магазині, на вулиці: «На вибори не піду. Набридло!». Вибачте, а тяжко працювати на городах, на подвір’ях, тремтіти за здоров’я діток, переживати за долю рідних, перейматися проблемами стареньких тата й мами не набридло? Вибори – це частина нашого життя і, як би не хотілося, потрібно йти на дільницю голосувати і тим плекати майбутнє нашої землі.

Україна стоїть на роздоріжжі: або йти вперед, або назад в остогидне минуле. Це залежатиме від того, як ви вчините і кого оберете до найвищого законодавчого   органу держави. Можна обрати старі кадри, які смачно жили при всіх президентах і яким абсолютно байдуже, що буде з Україною, аби їм добре жилося. Вони успішно подолали найголовнішу підлу науку: кому треба «відстьобни» і все буде добре. Щоб їх не відіпхнули від державного корита ладні проголосувати навіть за приєднання України до Гондурасу.

Впродовж багатьох років влада нардепам, які натискали на «правильну кнопку», виділяла мільйони гривень для роботи в окрузі. Не дуже хитрі бралися будувати школи чи лікарні, а дуже хитренькі тицяли частинками виборцям. Тим завойовували «вторитета» і готували грунт на наступні вибори. Вони не покарали за довгі роки жодного хабарника чи злодія, але серед просто люду стали героями. Бо щедро підгодовували газетних кумась подачками, допомагали їм у зведенні палациків, а ті у свою чергу ліпили і ліплять «світлий образ його», обвішані званнями, нагородами і науковими титулами (навіть відомий колишній Генсек ЦК КПРС того не мав), як пес реп’яхами, вони так і не сказали нічого путнього з трибуни сесійної зали, чи на мітингу. Вони до Європи не хочуть.

Там таких не поважають , а відтак до парламентів не обирають. А вам, шановні земляки, до Європи хочеться? До спільноти, де країни живуть за законами здорового глузду, де не крадуть, не беруть хабарів, а політик, який всього – на всього  полапав чужу цицьку, на другий день подає у відставку? Де на телеекранах не показують оченята хворих дітей і не збирають гроші на їх лікування, бо там про це піклується держава, де робітник, який виконує найнизькооплачуванішу роботу, за день отримує, як український пенсіонер за місяць? Де живуть довго і щасливо, де землероб від Євросоюзу отримує півтори тисячі «єврів» допомоги на гектар землі, п’ятсот - на корову, навіть пасічник, - по сімдесят на кожну бджоло сім’ю, якщо їх більше двадцяти? Розумію, що в Україні це станеться не скоро і може ми, старші, не доживемо до цього, але у кожного з нас є діти, онуки… Заради них варто поклопотатися майбутнім.

Отож, шановні, 26 жовтня - усі на виборчі дільниці ,на Внутрішнє Незалежне Оцінювання. Саме так, бо на цих виборах кожен сам собі виставить оцінку. Або проголосуємо за солоденького портрета, який хоч і набрид, але й далі вміло доїтиме державу і підневільних підприємців та  роздаватиме подачки, чи згадаємо про честь і совість та не дамо потоптати пам'ять Героїв Небесної Сотні, тих наших дітей, які загинули під час АТО, бо то є найтяжчий гріх.

Чую голоси обурення тих, хто із сокирою в руках готовий захищати свого улюбленця : «А ти хто такий?». Відповідаю: ми з дружиною  пенсіонери-олігархи. За рік, що минув витратили на благодійні цілі півтори тисячі гривень: на лікування патріота українця, який в кінці вісімдесятих на початку дев’яностих минулого століття заробляв Соловки, борючись за незалежну Україну – 500 гривень; родині загиблого на майдані Героя Небесної Сотні у Шепетівці – 300 гривень; родині Колі Блиндюка з Биківки, який воює за Україну проти терористів – 200 гривень, дві бджолосім’ї, трилітрову банку меду; на церкву в Романові – 300 гривень; пораненому моєму учневі Петру Стєбіхову – 100 гривень. А ще за цей період ми з родиною роздали майже п’ятдесят літрів меду. Разом зі своїми п’ятьма онучатами я є фундатором літературно- мистецької премії «Дідусева казка». В цьому році буде уже сьомий лауреат. Мені не зручно про все це писати, але хочеться попередити залпи з «Градів» багном і дьогтем від газетних кумась. А вони вміють відробляти.

У родині ми вирішили, що у мажоритарному окрузі голосуватимемо за Кропивницького Володимира Миколайовича, він у списку найдостойніший, а також за Блок Петра Порошенка. Треба підтримати нашого Президента у його намаганнях приєднати Україну до гурту розвинених держав.

І насамкінець розчарую моїх та Володимира Миколайовича несимпатиків: мені нічого не відстібнуть за цю статтю. Не продавався... і у мої роки вже пізно. Не продався на виборах до Верховної Ради у 1994 році, де після другого туру мені не вистачило десь біля 300 голосів, щоб стати нардепом, зате було біля 10 тис. бюлетенів, де був викреслений і мій суперник, ні у 1998-му - коли помічники одного кандидата вигрібали по ганделиках ящики з харчами і розвозили по селах. Отож і вам раджу -  не продаватися.

Василь Дацюк – член Національної Спілки письменників України, депутат Житомирської обл. ради двох попередніх скликань, та двох скликань Романівської районної ради.