«Полесье должно побороться за Первую лигу». Большое интервью с главой ОГА о житомирском футболе

Председатель Житомирской областной государственной администрации Игорь Гундич в эксклюзивном интервью Sport Arena рассказал о дебюте возрожденного Полесья во Второй лиге и амбициозных планах по развитию футбола родного края.

Футбольная Житомирщина давно ожидала возвращения профессионального футбола - после исчезновения бывшего Полесья в сезоне 2005/06 сыграли Житичи и МФК Житомир, а дальше - все. На многие годы область осталась без представительства хотя бы во Второй лиге. А слухи, которые время от времени возникали относительно возрождения, разбивались о неудовлетворительную ситуацию с инфраструктурой.

Однако в 2016 году в Житомире решили рискнуть: МФК Житомир, проведя сезон для адаптации в любительском чемпионате Украины, решился на серьезный шаг. Вернув историческое название Полесье, профессиональный футбольный клуб прошел аттестацию и получил право выступать в Группе А Второй лиги.

Сезон 2017/18 для житомирян проходит неровно: пять стартовых матчей команда проиграла с общим счетом 0:16, затем пережила три тренерских изменения, за первое полугодие задействовала аж 31 игрока и зимой начнет строительство нового коллектива под руководством уже четвертого за сезон наставника. При этом полищуки надеются на успешный весенний отрезок, когда надо будет заложить фундамент будущих побед.

Над чем будет работать Полесье и к чему стремится житомирский футбол рассказал председатель Житомирской областной государственной администрации.


 

---

– Житомирщина повернулася на футбольну карту України. Вдоволені тим, як проходить цей процес?

– Процес – це вірно. Він ще триває. Не все було просто у створенні команди. Мерія Житомира й особисто міський голова Сергій Сухомлин проявили ініціативу щодо відродження футбольного клубу. Було створено комунальне підприємство. Як МФК Житомир, наша команда взяла участь в аматорському чемпіонаті України. Були свої моменти, але з шостого місця ми вийшли у Другу лігу. Вона виявилася нам не зовсім по зубах, тому що результатів хотілося б значно кращих. Непросто складався наш шлях. Довелося набити певні ґулі. Але, вважаю, як для першого року після відродження, ми на правильному шляху. З точки зору фінансової, я вважаю, на сьогодні ми вже наблизилися до того, щоб ставити певні завдання.

 – І які вони?

– Зайняти місце не нижче четвертого у нашій групі в поточному чемпіонаті. А на сезон 2018/19 ставимо амбіційне завдання – підвищення у класі. Навколо Полісся згуртувалися область та місто, ми створили непоганий колектив, зібрали гарних спеціалістів у тренерський штаб. Тож реально буде боротися за вихід у Першу лігу, а далі… Як кажуть, апетит приходить під час їжі. Будемо розвиватися, тоді подивимося, куди зможемо дорости.

 – Полісся почало сезон із складом, у якому на 99% місцевих вихованців, але які не мали досвіду великого футболу. Зрозуміло, на старті через це було важко – команда програла кілька матчів поспіль, вилетіла з Кубка, не могла спромогтися бодай на дебютний гол. Очікували аж настільки складного початку сезону й до коли готові були це терпіти?

– Скажу так: коли ми відправили у відставку Ігоря Левицького, було ясно, що питання не тільки в тренері, а потребує посилення і наш виконавський склад. Прийшов до нас у команду Едуард Хавров, ми почали формувати оновлений склад із гравців більш високого рівня. Однак коли стало зрозуміло, що Полісся не виконає поставлене на першу частину сезону завдання, – а саме місце не нижче шостого, – ми прийняли рішення повністю переглянути і тренерський склад, і склад гравців. 14 гравцям було оголошено, що вони команду покидають. А після першого збору під керівництвом нового наставника – Олександра Призетка – ми, можливо, ще когось «загубимо». Місцеві футболісти чи не місцеві – головне, щоб вони показували гарний, швидкісний футбол та стабільно вдосконалювали результати. Врешті-решт, ми лише відроджуємо футбол у нас в краї. І тому кожен гол оновленої команди (хай на перших порах це й будуть хлопці з інших міст) буде приводити на трибуни нових і нових наших юних любителів футболу. А тоді вони займуть місце в Поліссі, найкращі підуть шляхом Малиновського, Ткачука, Вернидуба.

 – Гравців у Полісся підписували Левицький, Хавров і навіть Володимир Мазяр, який не провів жодного офіційного матчу на чолі команди. Як бути з цим різномастим набором гравців?

– Я не великий експерт у футболі, але намагаюся швидко вчитися і в цій справі. Вважаю, що під свою тактику тренер повинен підбирати гравців під своє бачення. Тому всім футболістам повідомили, що Олександр Призетко на першому зборі перегляне їх усіх у роботі, і якщо вони покажуть свою майстерність, колективізм та уміння дотримуватися спортивного режиму – новий наставник прийматиме рішення по тому, хто залишиться у команді. Якщо, скажімо, гравці не зможуть свій рівень довести, то доведеться і з ними попрощатися.

 – Хто із підписаних по ходу сезону гравців вам найбільше сподобався?

– Є точка зору функціонера, керівника клубу – і є точка зору вболівальника. Професіональну оцінку гравцям даватиме тренерський штаб. А я буду говорити про тих, хто мені просто сподобався за своєю грою. Вважаю, що за той десятиденний збір, який у нас був по ходу сезону, хорошим придбанням став Микола Жовтюк. Хороший, непоступливий захисник, який допоміг команді. Також це інший вихованець футболу нашого краю – Сергій Дячук. Юрій Малей. Сергій Коломієць. Віктор Коровиков. Ось таких гравців відзначу, додавши, що всі вони можуть іще більше, а результат забезпечує команда в цілому.

 – На фото під час того збору доводилося побачити і вас. Вважаєте, що треба бувати не тільки на офіційних матчах, а й під час підготовчої роботи?

– Розумієте, до будь-якої справи, яку робиш, треба ставитися відповідально. Якщо не вникати – не отримаєш того, що хочеш. Жертвував заради футбольного клубу позаробочим часом і вихідними. Хотілося подивитися, наскільки відрізнялися гравці, які приїздили на оглядини, від тих, хто у нас був. Під час найближчого навчально-тренувального збору, який відбудеться у Полісся з 20 січня у Вінниці, також, напевно, відвідаю команду. Мені теж треба зростати, щоб тренеру було легше мені пояснити, чому треба вкласти кошти у того гравця, а не іншого.



– Коли остаточно повірили в успішність проекту? Після перемоги в Хмельницькому над Поділлям – перші голи та перші очки? Чи після сенсаційного коростенського виграшу над більш потужною тернопільською Нивою з розгромним рахунком?

– Якби я не вірив в успішність футболу на Житомирщині, то цим би не займався. Я з першого дня знав, що серйозне ставлення дасть результат. Зрозуміло, після трьох перемог поспіль у нас була певна ейфорія. Я намагався по-новому поставити завдання. Але потім холодним душем стало кілька поразок і я зрозумів, що в футболі нічого просто так не буває. Ми почали говорити про новий склад, нових тренерів і все інше.

 – Цієї зими з’явилася інформація про перехід у Полісся Олександра Алієва. Це чутка чи ще є ймовірність такого переходу?

– Ні, це не чутка. Зустріч у нас відбулася. Однак Алієв говорив про те, що готовий іти під Мазяра, який на той момент був у нас головним тренером. Але після того, як Володимир Іванович відбув на роботу в Казахстан, я не знаю, чи потрібен цей або інший гравець нашому новому головному тренеру. Якщо Олександр Сергійович Призетко висловить бажання бачити його в нашій команді, я готовий розпочати новий етап переговорів.

 – Про переговори. За наявною інформацією, ви їх проводите досить серйозно. Наприклад, щоб підписати Мазяра, їздили до нього на Львівщину. Справді заради тренера сіли в авто й вирушили?

– Є така приказка: «Прийшов, побачив, переміг». Мазяр, на мою думку, входить у топ-30 найкращих тренерів України. Щоб його підписати, я їздив до нього. Години чотири ми спілкувалися і досягли в підсумку домовленості. Але робили це для того, щоб дати поштовх розвитку футболу на Житомирщині. Він за кілька років роботи довів, що може швидко давати результат, у нього багато досягнень. Вважаю, таке призначення давало вболівальникам надію на успіх Полісся.

 – Разом із тим, частиною домовленості було те, що ви відпускали Мазяра, якщо він отримував пропозицію від клубів вищого дивізіону. Коли менш ніж через місяць після призначення з’явився казахстанський Акжайик, для вас це стало несподіванкою?

– Спершу, скажу чесно, були емоції, розчарування. Але потім зрозумів просту річ: якщо я вважаю його хорошим тренером українського масштабу, то не маю стримувати його зростання. Хоча у нас був на руках підписаний контракт, і я міг би наполягти на його виконанні, наступного ранку ми потиснули одне одному руки й зараз зідзвонюємося, спілкуємося. Вважаю, саме так і повинні розходитися по життю хороші люди.

 – Олександр Призетко очолював Металіст 1925, який лідирував у Групі Б Другої ліги. Чим зацікавили фахівця, що він зважився на переїзд із Харкова в Житомир і прийняв щойно відроджений клуб, який лише починає завойовувати авторитет на цьому рівні?

– Будь-який тренер, у першу чергу, хоче рости. А як це робити? Якщо він бере команду і виводить її на новий рівень. Тому хорошому тренеру цікаво йти у команду, яка ставить перед собою завдання. Тому Сашу зацікавило те, що у нас є серйозні плани. Що ми хочемо виходити у Першу лігу й думати, як далі розвиватися ще вище. Ми не ставимо завдання – просто грати в Другій лізі й триматися у середнячках. У нас він зможе реалізовуватися як тренер.

 – Гучні імена зазвучали – Алієв, Калиниченко, Призетко… Житомирські вболівальники заінтриговані, ожили, зраділи?

– Думаю, ще більше зрадіють, коли Полісся буде грати в рідному місті. Коли доробимо цього року стадіон, сподіваємося усіх бачити на трибунах. Але скажу, що навіть ми відчули на собі, що у клубу з’являється своє ім’я та репутація. Коли пішов Левицький, ми довго шукали сміливця, який візьметься за команду в такій складній турнірній ситуації. А коли змінювали тренера вже взимку, у нас було багато заявок. 16 фахівців нам пропонували свої послуги. Напевно, всі зрозуміли, що в Житомирі та області з’явився серйозний проект, де є спортивні перспективи.

 – За роки, коли Житомир не мав свого клубу в професіональних змаганнях, виросло чимало місцевих професіоналів. Як гравців, так і тренерів. Із ними – тим же Юрієм Вернидубом, відомими житомирськими гравцями, що грають в інших клубах, тримаєте зв’язок?

– Не можу сказати, що ми з ними співпрацюємо, але з тими гравцями та тренерами, які в місті знаходяться, ми спілкуємося, мої помічники і наша дирекція. Але попереду у нас серйозні зміни. Хочемо змінити підходи до роботи в дитячо-юнацькому футболі. Мер має намір поліпшити інфраструктуру. У нас серйозний підхід – для нас футбол Житомирщини не обмежується представницькою дорослою професійною командою. Ми дбаємо і про дитячий футбол, і про аматорський. Сподіваємося багато зробити завдяки державній програмі, яка запрацювала і буде працювати ще й на наступний рік. У співпраці з ФФУ буде побудовано багато полів із синтетичним покриттям, що дозволить і в зимовий період займатися на якісних майданчиках.

 – А як стосовно центральної арени обласного центру?

– У нас є стадіон Спартак на базі спортивної школи Полісся – там ще не розпочали реконструкцію. А от обласний стадіон Полісся – готовність об’єкту десь 58%, плануємо до кінця 2018 року завершити реконструкцію.

 – Не знаю, чи мали ви на той час відношення до ФК Полісся, але влітку мав місце оригінальний інцидент. Житомиряни попросили про перенесення матчу в Чернівцях з Буковиною, аргументуючи це тим, що на той момент були недоступними клубні кошти. Як це?

– Я на той час уже був причетний – серйозно підставив меру плече вже починаючи з червня, бо коли це наша спільна справа – будуть і результати. Невиїзд у Чернівці – це був більше тактичний момент. Ми розуміли, що програємо Буковині. Вирішили провести збори, підсилитися. Однак це нам не допомогло – ми все одно програли в перенесеному матчі, що призвело до великих змін у тренерському штабі та складі.

– Сусіднє Рівне пережило справжній футбольний бум – у них збиралося по 4800-5700 фанів, проблема «зайвого квиточка» стояла дуже гостро. Є сподівання повторити це все у Житомирі? І чи нема боязні, що все закінчиться, як у Вереса, тим, що спортивні результати випередять інфраструктурні, тому буде болісний переїзд із втратою «родзинки»?

– Саме тому ми наперед почали опікуватися реконструкцією інфраструктури. Наш оновлений стадіон буде вміщати 5500 глядачів. Ясна річ, на той час, коли ми відкриємо браму для вболівальників, результати повинні їх гарно «розігріти». Коли Полісся почне грати в Житомирі, трибуни будуть максимально заповнені. Все, що ми робимо, ми робимо для вболівальників.

 – На офіційному сайті бачимо чимало логотипів спонсорів – як житомирських брендів, так і міжнародних. Наскільки велика їхня підтримка, чи достатньо її для автономного функціонування клубу?

– Вони допомагають, скажімо так. Але, вважаю, треба йти від зворотного: спочатку команда має показати хороші результати, а потім запитувати про пул спонсорів. Коли Полісся гучно про себе заявить, у нас вишикується черга із спонсорів. А поки черги немає, ми дзвонимо, звертаємося, просимо: «Допоможіть футболу на Житомирщині».



– Бюджет клубу 2018 року збільшиться порівняно з попереднім?

– На сьогодні бюджет клубу передбачений у розмірі 5 мільйонів гривень – із двох бюджетів, міського та обласного. Однак це цифра не остаточна, по ходу року буде переглядатися. Ми й автобус нині придбали, що важливо. Будуємо один стадіон, готуємося до реконструкції іншого. Всерйоз беремося за навчально-тренувальну базу, де створимо всі умови після реконструкції. Зробимо штучне поле 105х68. Вже маємо такий газон, про який спеціалісти, які приїжджали, казали, що не у кожної команди навіть вищого рівня є таке тренувальне поле. Як казав великий український тренер Валерій Лобановський, у футболі дрібниць не буває – починаючи від гетрів і закінчуючи полями та іншим інвентарем. До всього треба підходити скрупульозно, робити так, щоб футболісти могли показувати результат.

 – Яке місце посідав футбол у вашому житті до ФК Полісся?

– Зрозуміло, в дитинстві, як і всі діти, я любив грати в футбол. Там, де я жив, у нас була спортивна площадка, де ми ганяли м’яча й до 10-ї, й до 11-ї вечора. З дитинства вболіваю за Полісся (Житомир) та Динамо (Київ). Коли у нашої країни з’явилася власна збірна, почав відразу за нею стежити. Ясна річ, це тепер три найголовніші в моєму житті команди – кожній із них бажаю успіхів. Захоплювався грою Блохіна, Бєланова, Дем’яненка, Безсонова – всіх, хто тоді грав за славетну команду середини 80-х. Так само добре пам’ятаю зірок Полісся.

Вперше на футбол я прийшов на початку 90-х, коли Полісся грало проти Прикарпаття із Івано-Франківська. Із того часу я почав цікавитися, відвідувати домашні матчі. А коли місцевої команди не було, вболівав за Динамо. Тому тепер розумію, наскільки важливо, щоб був свій клуб. Коли є такі кумири, як ті, на які ми ходили в Житомирі раніше, то й діти більш охоче йдуть на спортивні секції. І таким чином ми огороджуємо їх від наркоманії, алкоголізму та інших негативів, які є в суспільстві. Для мене футбольний клуб – це не просто питання гри чи якихось амбіцій, це багаторічна інвестиція у наших дітей, нашу молодь. ФК Полісся об’єднає навколо себе житомирян.

Артур Валерко, Ярослав Смілянський, Sport Arena