Ройтбурд, Житомир, Насонов: Олена Галагуза про безлад у музеях та кабінетах чиновників

Україну сколихнула хвиля обурення щодо звільнення директора Одеського художнього музею Олександра Ройтбурда. Наголошу, що худмузей – комунальна установа Одеської обласної ради. За його звільнення голосували відповідно депутати. 

Ця історія перегукується із тим, як у Житомирі виїдали директора краєзнавчого музею Романа Насонова, який був не зручний не обласній раді, а розпоряднику коштів – «культурним менеджерам» із облдержадміністрації. Найбільше претензій до Насонова мала начальниця управління культури Житомирської ОДА Тетяна Парфентієва, рідна сестра дружини екс-віце-прем’єра Людмили Зубко. Тоді до області вирушив десант кураторів, з якими приятелювали чиновники та небожителі, але не всі музеї погоджувалися співпрацювати. Серед тих, хто мав власну думку, був Насонов. 
 

«Були створені нестерпні умови для роботи. Конкурсна комісія не погодила мене на посаду директора, бо я був єдиним кандидатом (хоча таких вимог у конкурсі немає – авт.). До жовтня працював і врешті після пресингу подав заяву на звільнення», - розповів Насонов. 

Житомирська обласна рада, у чиєму підпорядкуванні музей, навпаки не проголосувала за звільнення Насонова, розуміючи, що коїться, але згідно із регламентом за погодженням тієї ж конкурсної комісії треба було це зробити. Чиновники (не депутати!) виконали свою роботу бездоганно: довели ситуацію до маразму. Цікаво, що напередодні Парфентієва і Зубко приводили у музей куратора, який мав опікуватися проектом, але не музеєм, як йшлося апріорі. Спочатку Насонов зрадів, що буде помічник, але насторожила підміна понять. Зазначу, що краєзнавчий музей має ще шість філій у різних районах області. Це комплексний і багатогалузевий заклад. 

Коли ішов з посади Насонов, ніхто не влаштовував гучних акцій для його захисту. Скромний і мовчазний експерт тихо пішов, бо не дозволив тупцювати на гідності. 

Ройтбурда, на відміну від Насонова, звільнила обласна рада. Він теж є незручним керівником, проте більш медійною персоною. І наші житомирські віп-персони публічно підтримують його, чого не скажеш про їхнє сприяння визнаному у регіоні культурному менеджеру Насонову. До речі, Ройтбурд відвідував Житомирський краєзнавчий музей і був вражений: «Блестящая коллекция итальянского возрождения, в том числе крупные мастера. Прекрасные голландцы, французы… Коллекция музея по скромным подсчетам - за сто миллионов. долларов. Компьютер стоит до полутора тысяч. Блеск и нищета». 

І ніхто не цупив вартісну колекцію. Але й не пригадую подання від чиновників щодо виділення коштів на ці потреби. За іронією долі, і Насонова, і Ройтбурда «пішли», бо так комусь було треба.  

Довершує житомирську культурну картину зручний для управління культури Житомирської ОДА директор Кмитівського музею Ярослав Хитрий. Йому всіляко допомагають сторонні куратори. Жодного разу чиновники з культури не засудили лайку у стилі анекдоту про «прачєчную», якою ці митці/експерти/культурні люди зверталися до депутатів обласної ради із єдиною метою – виконувати чинне законодавство, не маніпулювати із назвою. Наголошую: комунальний заклад «Кмитівський музей образотворчого мистецтва ім. Д. Й. Буханчука» Житомирської обласної ради – це не Кмитівський музей радянського мистецтва, як комусь кортіло пришпилити. За витівки із перейменуванням та публічним поширенням фейку є відповідальність, передбачена у Кримінальному кодексі. 

Проведу лікнеп. Отже, є факт виготовлення і поширення комуністичної символіки. Інститут національної пам’яті за підписом В’ятровича чітко пише, що слово «радянський» є похідним від СРСР і є такою символікою. Парфентієва є представником влади (очолює управління культури ОДА). Вона разом з іншими фігурантами поширили це в ЗМІ (сайти, соцмережі). «Дії вчинені особою, яка є представником влади, або вчинені повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації, караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої», - йдеться у ст. 436-1 ККУ. Це цитата. Ніяких оціночних суджень. 

Небайдужа громадськість в особі депутатів обласної ради артикулювала на дотриманні закону про декомунізацію. Зрештою, у процесі дискусії виринуло з боку гостей, що то є грантовий проект, хоча фейкову і протизаконну назву поширювали в медіа. Тепер зрозуміло, для чого куратори: вони не несуть відповідальності згідно із статутом музею щодо скоєного, їхня мета – «переосмислення», як вони кажуть. Потім наполягання на виконанні закону використали для піару, мовляв, зачиняють музей (вершина абсурду та тотальної брехні), сторінка проекту не є сторінкою музею (історія створення сторінки говорить про протилежне і надані відповідні докази, але навздогін створили іншу сторінку із статутною назвою). У таких випадках я завжди кажу: брехунам непросто, адже постійно треба вигадувати нові виправдання, плутаються у своїх псевдоаргументах. Коли фігуранти влаштували нам кібербулінг, ми розуміли, що наступним кроком буде ще цинічніша брехня, спекулювання на дискусії про мистецтво у спробі виправдатися, зухвалий напад, дужча агресія. Так і сталося: пропагандисти обрали кращий спосіб захисту – напад. І з цього місця найцікавіше. Головною цінністю музею є фонди. Кмитівський музей пережив чимало горя, особливо крадіжки. Була така і при цьому директорові. Фонди не поповнюються. Хоча вряди-годи дарують свої роботи художники. При совєтах роботи купували в авторів, зараз такого немає. Спілка художників зверталася до обласного управління культури виділити кошти на матеріали, аби передати у Кмитів. Здогадайтеся, чи дали хоч гривню. 

І насамкінець про логотипи. За словами Ройтбурда, логотип Одеському худмузею подарувала київська компанія. Житомирські чиновники хотіли, аби Насонов замовив логотип за 30 тис грн, але він відмовився від цього. А от Хитрому для Кмитівського музею виготовили аж за 50 тис грн. У кабінеті голови обласної ради ці чиновники акцентували увагу, що кошти мають бути з бюджету. Після викриття «переосмислення «радянського» мистецтва» уже наголошували, що то були власні кошти.
 

«Я бы не обсуждал вопрос стоимости логотипа. Это частное дело заказчика и исполнителя. Я никогда не считаю чужих денег. Просто не интересно. Могу прокомментировать логотип и название музея.  Часть логотипа, которая содержит знак — может иметь место быть. Но, по моему мнению, она слишком буквальна. Без некоторой модернизации или переосмысления она просто не будет работать. В смысле привлекать внимание, запоминаться и узнаваться. В той мере, в которой потенциально могла бы. Иногда это достигается буквально одним пикселем, добавленным к чистой интерполяции. В данном случае этого нет. Типографика логотипа. Уродливый типовой шрифт, ужасные межбуквенные расстояния, в худшем смысле этого слова — постсоветский. К названию самый большой вопрос. Это не советское искусство. Нет такого искусства. Только пропаганда. Да, она тоже была частью искусства советского периода. Только и всего. А искусство советского периода — это репрессированная штука, выживавшая чудом и болью, часто кровью и ценой свободы или жизни. Поэтому название музея — полная хрень. Шрифт — продолжение этой хрени», - прокоментував логотип Кмитівського музею автор «Заметок о Житомире». 

Письменник, лінгвіст Майк Йогансен, якого розстріляли енкаведисти, писав: «Тепер же, під час будівничої роботи, справжнє мистецтво стало непотрібне, воно тільки заважало б, і ось з-під матраца на подушку вилазять усякі АХХРи, АХЧУ, напостовці та інші фальсифікатори». 

Йогансен тут розповідає про асоціації художників революційної Росії, Червоної України, літераторів під дахом Московської асоціації пролетарських письменників журналу «На посту». Переглядаючи коментарі експертів, як вони принаймні себе називають, у Кмитівському музеї я з надією чекала, коли ж зацитують геніального Йогансена. Він ще й закликав спростувати марксистам порівняння мистецтва із корисними виробництвами, позаяк роль мистецтва уже є у виробничому процесі. Мабуть, серед самозванців Йогансена цитувати немодно. Проте плекаю надію, що хтось, та збагне слова справжнього українського митця. 

Олена Галагуза, депутатка Житомирської обласної ради