Любив вірменський коньяк, умів класти цеглу та голим зустрічав президента США? Правда і міфи про Вінстона Черчилля

30 листопада виповнюється 150 років від дня народження одного з найвідоміших і найвпливовіших політиків XX століття - Вінстона Черчилля.

Якби існував рейтинг історичних особистостей, навколо яких склалося найбільше міфів, Черчилль, мабуть, увійшов би до п'ятірки лідерів. Йому невиправдано приписують десятки (якщо не сотні) висловлювань, а про його життя розповідають багато небилиць.

Утім, Черчилль був неординарною особистістю, і нерідко те, що видається неймовірною вигадкою, виявляється справжнім фактом його біографії.

Журналісти фактчекінгового проєкту "Проверено.Медиа" розібрали кілька тверджень про життя політика.

Черчилль був громадянином США

Переважно неправда. За сучасними законами, він мав би на це право: матір'ю Вінстона Черчилля була американка Дженні Джером, дочка успішного нью-йоркського фінансиста Леонарда Джерома.

Вона часто була в Європі і одного разу, у серпні 1873 року, під час регати на острові Вайт принц Уельський (майбутній король Едуард VII) представив їй молодого аристократа Рендольфа Черчилля.

Вже за кілька днів пара оголосила про заручини, а у квітні 1874 року відбулося весілля. Того ж року на світ з'явився первісток, Вінстон. У наш час він міг би отримати два громадянства: британське по батькові і американське по матері.

Однак до 1934 року американське громадянство за кордоном передавалося лише за батьківською лінією. Лише у 1994 році Конгрес США ухвалив поправки до закону про імміграцію та громадянство, які давали право на громадянство США людям, які народилися за кордоном від американських матерів до 1934 року. Однак Черчилль на той час уже давно помер.

Натомість політик мав почесне громадянство США (що не давало, втім, жодних прав, привілеїв та обов'язків звичайного громадянства). Він отримав його 9 квітня 1963 року за указом президента Джона Кеннеді.

Для Черчилля навіть виготовили спеціальний паспорт почесного громадянина - на урочистій церемонії у Білому домі його вручили сину політика, оскільки сам Черчилль не зміг приїхати до Америки через погане самопочуття.

Черчилль став першою людиною, яка отримала почесне громадянство США. Після нього цим званням відзначили ще семеро людей, але майже всіх посмертно.

Черчилль народився у жіночому туалеті під час вечірки з танцями

Переважно неправда. Мати Вінстона справді була на балу в Бленхеймському палаці, коли в неї почалися перейми, і не змогла дійти до відведеної їй спальні - проте народила вона не в туалеті, а просто в одній із кімнат палацу, яку того дня використовували як гардеробну.

Найбільш докладно обставини народження Черчилля описані в трилогії The Last Lion письменника та історика Вільяма Манчестера (цю працю вважають найдокладнішою біографією політика).

Манчестер пише: "Цього вечора у палаці відбувся щорічний бал Святого Андрія. На загальний подив, у тому числі і чоловіка, [Дженні] з'явилася на ньому у вільній сукні і з бальною книжкою".

"Вона танцювала, коли почалися перейми. Рендольф писав своїй свекрусі: "Ми намагалися зупинити їх, але безрезультатно".

"Власне, настав час вибирати місце для пологів. Її онукова племінниця Енн Леслі згодом описала ці пошуки. У супроводі слуг і тітки Рендольфа Клементини, леді Кемден, Дженні, спотикаючись, пішла з вечірки, яка, здається, весело продовжилася без неї, і, хитаючись, попрямувала "повз нескінченну анфіладу віталень, через бібліотеку, "найдовшу кімнату" в Англії, до своєї спальні".

Автор фото,General Photographic Agency/Getty Images

"Вона не встигла. Вона знепритомніла, і її віднесли до маленької кімнати поруч із великою залою Бленхейма. Колись вона належала капелану першого герцога, тепер це була жіноча вбиральня".

"Розпластавшись, вона лежала на оксамитових накидках і горжетках з пір'я, які спритно витягли з-під неї, коли бал закінчився і веселі гості розійшлися. Це була довга ніч, слуги снували туди-сюди з припарками та рушниками".

Міф про туалет виник, ймовірно, через помилку в перекладі - адже в англійській мові слово cloakroom має два значення: вбиральня та туалет (як евфемізм).

Черчилль був досвідченим каменярем і сам побудував свій заміський маєток

Напівправда. Черчилль не був затятим спортсменом (хоча непогано фехтував і грав у поло), зате надавав перевагу фізичній праці. Він вважав, що це найкращий відпочинок від розумової праці. А з усіх варіантів фізичної праці найбільше йому подобалося ремесло каменяра.

Заміський будинок він, звичайно ж, не будував - Черчилль купив старовинний маєток Чартвелл у 1922 році, і всіма його перероблюванням займався модний на той час архітектор Філіп Тайден.

Натомість політик сам зводив цегляні огорожі в саду маєтку та навіть взяв участь у будівництві маленького ігрового котеджу для своїх дочок.

Одна з них, Мері, пізніше згадувала: "Поки мій батько зводив червоноцегляні стіни, які тепер оточують сад, йому спала на думку прекрасна ідея - побудувати невеликий однокімнатний будиночок. Він призначався для нас обох, але Сара, яка вступила до пансіону у 1927 році, досить швидко втратила інтерес до нього. Так цей чарівний будинок став відомий як "Мерікот".

Для будівництва котеджу Черчилль найняв професійних будівельників, але працював разом із ними. У 1928 році він писав Стенлі Болдвіну: "Провів прекрасний місяць, працюючи над книгою і будуючи котедж: 200 цеглин і 2000 слів на день".

Автор фото,Chris Ware/Keystone/Hulton Archive/Getty Images

Після того, як у пресі з'явилася фотографія Черчилля за роботою, Джеймс Лейн, мер Баттерсі та засновник Об'єднаної профспілки будівельних робітників, запропонував йому вступити до їхніх лав.

Попри скептичне ставлення до своїх будівельних навичок, Черчилль погодився, заповнив заяву, сплатив членський внесок і був офіційно прийнятий до профспілки. У його членській картці зазначено: "Вінстон С. Черчилль, Вестерхем, Кент. Професія: каменяр", а місцем роботи значився маєток Чартвелл.

Однак вступ Черчилля викликав бурхливу реакцію серед членів профспілки. Багато хто обурювався тим, що політика, який керував придушенням загального страйку 1926 року, прийняли до їхніх лав. Зрештою, ці дебати призвели до того, що виконавчий комітет профспілки анулював членство Черчилля.

Черчилль свідомо допустив бомбардування Ковентрі, щоб приховати дешифрування німецького коду британською розвідкою

Неправда. Цю інформацію поширив офіцер британської військової розвідки Фредерік Вінтерботем.

У роки Другої світової війни він разом з колегами керував програмою зі злому шифру, що використовувала німецька армія, і передачею отриманих даних британському командуванню. А 1974 року він опублікував книгу "Секрет Ultra", в якій стверджував: Черчиллю доповіли, що метою найближчого масового нальоту німців стане саме Ковентрі, близько 15:00 14 листопада приблизно за чотири години до початку бомбардування.

Однак прем'єр-міністр не розпорядився ані евакуювати людей, ані вжити особливих заходів для захисту міста, щоб не скомпрометувати джерело важливої ​​інформації.

Автор фото,Fox Photos/Hulton Archive/Getty Images

Працюючи над книгою, Вінтерботем міг покладатися лише на свої спогади: архівні матеріали того часу були на той момент ще засекречені.

Тексти донесення Черчиллю від міністерства військово-повітряних сил оприлюднили у 1980-і роки. У рапорті від 12 листопада на підставі часткових розшифровок як можливі цілі майбутньої німецької операції "Місячна соната" згадувалися п'ять районів, і Ковентрі серед них не було.

Як можливий об'єкт швидкого потужного бомбардування це місто (поряд з Бірмінгемом) згадав німецький військовий льотчик, який потрапив до британського полону 9 листопада. Але до його інформації розвідка поставилася скептично, продовжуючи вважати найбільш імовірною ціллю атаки Лондон та околиці.

Вдень 14 листопада Черчилль отримав таємне повідомлення від голови Секретної розвідувальної служби.

Історик Фредерік Тейлор у книзі "Ковентрі: 14 листопада 1940 року", проаналізувавши цілу низку свідчень і спогадів, дійшов такого висновку: скоріше за все, в цій доповіді дійсно йшлося про те, що атаку здійснять не на Лондон, а на інше місце, але в ній не обов'язково точно було вказано Ковентрі.

Втім, історик зазначає, що навіть якби Черчилль і знав про майбутнє бомбардування Ковентрі, за тодішнього рівня комунікацій організувати за лічені години евакуацію великого (близько 250 000 мешканців) міста, зайнятого повсякденними справами, було б просто неможливо.

А протиповітряну оборону Ковентрі і так посилили ще з 7 листопада.

Черчилль з'явився голим перед Рузвельтом

Як пише дослідник біографії Черчилля Річард Ленгворт, історія сталася наприкінці 1940-го - на початку 1941 року, під час візиту Черчилля до Білого дому. Рузвельт заїхав у кімнату Черчилля, щоб поділитися з ним ідеєю, що спала йому на думку, назвати міжнародну організацію, яку він хотів створити після війни, Об'єднаними Націями.

Автор фото,Keystone/Hulton Archive/Getty Images

Черчилль у цей момент щойно вийшов із ванни, як висловився найближчий помічник президента Гаррі Хопкінс, "рожевий і сяючий, у чому мати народила". Побачивши перед собою Рузвельта, політик не розгубився і сказав: "Як бачите, пане президенте, мені нема чого від вас приховувати".

Ленгворт зазначає, що сам Черчилль не підтверджував, але й не спростовував правдивості цієї історії. З одного боку, повернувшись до Великої Британії, він заявив королю Георгу VI: "Сір, я вважаю, я єдина людина у світі, яка приймала главу держави, в чому мати народила".

Автор фото,Hulton Archive/Getty Images

З іншого боку, у відповідь на пряме запитання біографа Рузвельта Роберта Шервуда політик ухильно сказав, що ніколи не приймав президента, не загорнувшись хоча б у рушник.

Вінстон Черчилль щодня випивав по пляшці вірменського коньяку

Неправда. Черчилль дійсно любив коньяк - на сайті Міжнародного товариства Черчилля навіть вказана марка напою, якому він віддавав перевагу: французький Hine.

Що ж до вірменського коньяку, то він абсолютно точно його пив - про це збереглося безліч свідчень. Наприклад, у спогадах радянського воєначальника Олександра Голованова, з 1943 року маршала авіації, є розповідь про зустріч Сталіна та Черчилля у серпні 1942 року.

Як пише Голованов, Черчилль не гаяв часу за столом і пив разом із заступником голови Раднаркому Климентом Ворошиловим перцівку, а потім перейшов на коньяк: "Тим часом я побачив у руках британського прем'єра пляшку вірменського коньяку. Розглянувши етикетку, він наповнив чарку Сталіна. У відповідь Сталін налив той самий коньяк Черчиллю. Тости йшли один за одним. Сталін і Черчилль пили нарівні".

Однак навряд чи політик мав регулярне постачання коньяку з СРСР, особливо після закінчення Другої світової та початку холодної війни.

Автори книги "Вірменська їжа: факти, вигадка та фольклор" Ірина Петросян та Девід Андервуд намагалися знайти в архівних джерелах хоч якісь відомості про постачання вірменського коньяку Черчиллю, але зазнали невдачі і дійшли висновку, що ця історія - вигадка.

Термін "залізна завіса" щодо ізоляційної політики СРСР вигадав Черчилль

Напівправда. Черчилль не вигадав сам термін, але ввів його у широке вживання. Ймовірно, першим вислів "залізна завіса" у цьому контексті використав Василь Розанов у книзі "Апокаліпсис нашого часу" у 1918 році. "З брязкотом, скрипом, вереском опускається над Російською Історією залізна завіса", - писав він.

Автор фото,Getty Images

Пізніше цей термін використала Етель Сноуден у книзі "Через більшовицьку Росію" та міністр пропаганди Німеччини Йозеф Геббельс у своїй статті "2000 рік" у виданні Das Reich.

Однак по-справжньому на весь світ ця фраза пролунала завдяки промові, яку Вінстон Черчилль виголосив 5 березня 1946 року в місті Фултон (США): "Протягнувшись через весь континент від Штеттіна на Балтійському морі і до Трієста на Адріатичному морі, на Європу опустилася залізна завіса. Столиці держав Центральної та Східної Європи - держав, історія яких налічує багато і багато століть, - опинилися з іншого боку завіси. Варшава і Берлін, Прага і Відень, Будапешт і Белград, Бухарест і Софія - всі ці славні столичні міста з усіма своїми жителями і з усім населенням міст і районів, що їх оточують, потрапили, як я б це назвав, у сферу радянського впливу".

І хоча сам Черчилль назвав свою промову Sinews of Peace, що можна перекласти як "сухожилля (або м'язи) миру", в історію вона увійшла як "Промова про залізну завісу".

Черчилль сказав: "Сталін прийняв Росію із сохою, а залишив з атомною бомбою"

Неправда. Автор цієї фрази – британський історик та публіцист Ісаак Дойчер. 21 грудня 1949 року, в день 70-річчя Сталіна газета Guardian опублікувала статтю Дойчера, в якій той писав: "Можливо, історик майбутнього, підбиваючи підсумки правління Сталіна, напише, що він прийняв Росію, яка оре дерев'яними, а залишив обладнаною ядерними реакторами".

Автор фото,PhotoQuest/Getty Images

Через кілька років, другого дня після смерті Сталіна, в лівій газеті Manchester Guardian з'явився некролог авторства того ж Дойчера. У ньому він повторив свою тезу: "Суть історичних досягнень Сталіна полягає в тому, що він отримав Росію, яка оре дерев'яними плугами, і залишає її оснащеною атомними реакторами".

Цитата пізніше увійшла до книги Дойчера "Росія після Сталіна" (1953) і навіть у "Британську енциклопедію" (том 21, 1964).

Приписувати цитату Черчиллю почали в СРСР через нашумілу статтю Ніни Андрєєвої "Не можу поступатися принципами" ("Советская Россия", 13 березня 1988 року).

Пізніше у газеті "Правда" з'явилося спростування: "Наведений нею [Андрєєвою] панегірик Сталіну належить аж ніяк не Черчиллю. Щось подібне казав відомий англійський троцькіст І. Дойчер".

Проте спростування не мало такого суспільного резонансу, як стаття.

Черчилль - лауреат Нобелівської премії з літератури

Автор фото,Royal Mail

Правда. Черчилль був не лише політиком, а ще й письменником. В юності він багато співпрацював із пресою - був воєнним кореспондентом газети Daily Graphic на Кубі, публікував репортажі з Індії для Pioneer та Daily Telegraph (пізніше вони стали основою його книги "Історія Малакандського польового корпусу") та висвітлював другу бурську війну в Morning Post.

Вже після початку політичної кар'єри Черчилль написав двотомну біографію свого батька, чотиритомник про Джона Черчилля, першого герцога Мальборо та мемуари "Мої ранні роки".

Всього його літературна спадщина включає близько півтора десятка книг, крім численних збірок промов.

Більшість його робіт - документальні. Що стосується художньої літератури, Черчилль написав лише один роман і кілька оповідань.

За нон-фікшн він і отримав Нобелівську премію у 1953 році з формулюванням "За майстерність історичних та біографічних описів, а також за блискуче ораторське мистецтво, яке слугує захистом високих людських цінностей".

Підготувала Марія Бахарєва