Нью-Йорку 400 років. Як виникло і розвивалося унікальне місто-острів

Цьогоріч виповнюється 400 років з дня заснування Нью-Йорка – або, точніше, голландського поселення Новий Амстердам, якому судилося стати одним із найбільших міст.

В районі парку Інвуд-Гілл, де лишилися останні природні ліси острова Мангеттен, гуркіт міста стихає і йому на заміну приходить оркестр цвіркунів.

Я підпливаю ближче до краю води, де клубок вузлуватих коренів дерев огортає валуни, сформовані під час останнього льодовикового періоду, і бачу, як велика блакитна чапля сіла на невеликий піщаний виступ, а потім зникла в очереті біля останніх залишків солончаків, які колись оточували Мангеттен.

"Нарешті, - думаю я після цілого дня, протягом якого я плив на байдарці навколо одного з найбільших рукотворних місць на планеті. - Можливо, щось подібне могли бачити перші жителі острова".

Автор фото,Getty Images

Як пояснює Рассел Шорто, автор книжки-бестселера "Острів у центрі світу", це крихітне голландське поселення фактично породило "перше у світі сучасне місто" – місце, яке живе плюралізмом і капіталізмом і обіцяє, що кожен, незалежно від походження, зможе досягти тут успіху.

"Якщо Америку зробила великою її геніальна відкритість до різних культур, маленький трикутник землі на південній частині острова Мангеттен - це місце народження цієї ідеї: це острівне місто стане першим багатонаціональним, мобільним суспільством на берегах Америки, прототипом такого суспільства, який будуть наслідувати по всій країні та в усьому світі", – пише він. Більше, ніж Бостон, Плімут чи Джеймстаун, саме Мангеттен – це місце, де починалася Америка.

Голландці створили багатоетнічне суспільство, виселили корінних жителів з їхніх земель і завезли поневолених африканців, щоб побудувати більшу частину Нижнього Мангеттену.

"Вони принесли толерантність і нетерпимість, капіталізм і колоніалізм. Ми повинні розглядати обидві ці речі з усіма нюансами, визнаючи їхні досягнення та невдачі", - каже Шорто BBC.

У результаті кілька заходів, присвячених чотиристаріччюміста, намагалися ретельно збалансувати те, як це поселення сформувало націю з її темною спадщиною рабства та позбавлення землі корінних жителів.

"Ми розглядаємо цю річницю більше як пам’ять, а не як святкування, – каже Сара Куні, виконавча директорка Голландського товариства Нью-Йорка, яке виступає одним із спонсорів пікніка 14 вересня на острові Гавернорс, де голландці висадився в 1624 році, перш ніж остаточно оселитися в південному Мангеттені незабаром після цього.

Ті перші іммігранти не могли передбачити ані того, що далекий форпост торгівлі хутром, який вони заснували, одного дня стане містом з найбільшою лінгвістичною різноманітністю в історії, ані того, що він стане місцем видатного експерименту, який триває досі: перевірити, чи могли б усі народи світу жити разом в одному місці.

Автор фото,Getty Images

З усякого погляду Мангеттен є остаточним тріумфом людини над природою.

Але хоча сьогодні може видатися спокусливим розглядати його не як острів, а як цементний риф, вкритий сталевими хмарочосами та доглянутими парками, історія того, як цей відносно невеликий анклав виріс до економічної столиці світу, безпосередньо пов’язана з природним феноменом, про який багато жителів Нью-Йорка давно забули: доступом до води.

"Уся річ у воді. Усе місто завдячує існуванням воді, - каже капітан Джонатан Булвер, президент і генеральний директор музею морського порту Саут-стріт на Мангеттені. - Нью-Йорк зріс до міста, яке ми знаємо сьогодні як глобальну столицю, культурну столицю та мультикультурне місто, і кожен окремий аспект його ідентичності корениться у воді та його зв’язках з рештою світу".

І тому, у той час коли місто розмірковує про багато речей, які зробили Нью-Йорк "Нью-Йорком" за останні 400 років, я сів у каяк і вирушив у майже 50-кілометрову подорож Мангеттеном, щоб краще зрозуміти те, що зробило все це можливим. Виявилося, що ця дев’ятигодинна подорож - не лише один із найунікальніших способів побачити Нью-Йорк, але й драматичне нагадування про те, як Мангеттен заново відкриває свій зв’язок із тими самими річками, які його сформували.

Брама Нового світу

У 1609 році Генрі Гудзон, англійський дослідник, якого найняли голландці, щоб знайти легендарний Північно-Західний прохід до Азії, спрямував свій корабель із бурхливих вод Атлантики до величезної захищеної бухти.

Він пройшов вгору за течією річки, яка одного дня носитиме його ім’я, сподіваючись, що вона приведе до Китаю. Цього не сталося. Але хоча Гудзону не вдалося знайти швидшого шляху до багатств Сходу, він натрапив на одну з найбільших у світі природних гаваней.

Ця географічна перлина, яка захищена від бурхливого моря Стейтен-Айлендом і Лонг-Айлендом і має мережу судноплавних шляхів, що простягаються вглиб континенту, була не просто "безпечним і зручним притулком, де можуть безпечно плисти 1000 кораблів", як писав голландський хроніст Адріан ван дер Донк у 1650 році, але й брамою до ресурсів Нового Світу.

Автор фото,Getty Images

"Гавань Нью-Йорка не схожа на жодну іншу. Це диво. Вона широка, настільки глибока, що рідко замерзає, і служить сполучною ланкою для двох водойм [ріки Гудзон та Іст-Рівер], які зливаються разом для транспортування вантажів", - каже докторка Луїза Міррер, президентка і генеральна директорка Нью-Йоркського історичного товариства.

Саме цей величезний комерційний потенціал привабив голландців до Мангеттену від самого початку. У той час, коли найефективнішим способом переміщення вантажів на великі відстані був водний шлях, Голландська республіка стала однією з найбагатших і наймогутніших держав, контролюючи морську торгівлю.

Це також відрізняло Мангеттен від інших ранніх поселень США. На відміну від пуритан, які заснували Бостон, квакерів, які прибули до Філадельфії, і католиків, які приїхали до Мериленда, голландці не заселили Мангеттен, щоб мирно там молитися - вони прийшли заробити гроші.

"Голландці фактично створили колонію, присвячену капіталізму. Вони не дуже дбали про релігію; вони були відкриті для всіх, хто займався комерцією", - каже докторка Гретхен Сорін, історикиня й директорка аспірантури Куперстаунської програми державного університету Нью-Йорка в Онеонті.

"І тому від самого початку Нью-Йорк завжди був неймовірно різноманітним місцем", - додає вона.

Згідно з документами, до 1646 року на острові проживало близько "400-500 людей різних сект і націй", які розмовляли "18 різними мовами".

Але, як пояснює Шорто, "Мангеттен був культурним перехрестям задовго до того, як туди прибули європейці. Це були не лише ленапе, які використовували його для лову риби та обміну товарами, а й шиннекоки та інші корінні народи з усього регіону, які прибули туди для того, щоб скористатися перевагами гавані та річок".

Автор фото,Markley Boyer & Eric W Sanderson, from Mannahatta: A Natural History of New York City

Після того, як у 1626 році голландці придбали у ленапе Маннагатту, або "Острів багатьох пагорбів", дедалі більше підприємців-мореплавців почали приїздити до цієї гавані, щоб доправляти річками шкури бобрів, тютюн і зерно з глибин континенту до Європи.

Зрештою голландці оголосили поселення зоною вільної торгівлі в 1640 році, і до того часу, як британці захопили його у 1664 році та перейменували на честь герцога Йоркського, цей амбітний, багатомовний маленький морський порт уже посіяв зерна релігійної толерантності, індивідуалізму і підприємливості, які згодом поширилися по всій країні.

Британці незабаром перевершили голландців і стали найбільшою морською імперією на Землі, а Мангеттен став сполучним пунктом для потоку товарів і людей по всьому світу.

Бондарі, ковалі, вітрильники та суднобудівники почали прибувати до острівного міста, і до 1770-х років Нью-Йорк став "житницею Атлантики", доставляючи пшеницю та ліс до Британії та імпортуючи ром, патоку та цукор, а також поневолених людей з Карибського басейну та Африки. Місто спалахне наприкінці Американської революції, але протягом наступних кількох десятиліть воно стане найбільшим містом у західній півкулі – і все завдяки воді.

У 1795 році Нью-Йорк прийшов на зміну Філадельфії як головний порт країни, і, оскільки дедалі більше кораблів з усього світу приходили в гавань і виходили з неї, місто розширилося на північ від південного краю Мангеттену з дивовижною швидкістю.

Старі голландські ферми та англійські маєтки швидко розділялися на все менші й менші ділянки, поки ДеВітт Клінтон (суперечлива постать, яку одні вважають найвидатнішим, а інші найгіршим жителем Нью-Йорка в історії) не започаткував дві ідеї, які назавжди змінили Мангеттен.

Перша полягала в тому, щоб вирівняти усю природну географію острова для розміщення морського порту, який ставав дедалі більшим.

У 1811 році у місті засипали болота, поклали бруківку над джерельними ставками та вирубали дуби та ліси, де колись жили вовки та ведмеді, й на їхньому місці збудували масивну мережу вулиць площею 11 000 акрів, яка перетворила цей "острів пагорбів" на острів прямокутників.

Автор фото,Alamy

Другою було будівництво рову довжиною 363 милі, що з’єднує річку Гудзон із Великими озерами.

Коли канал Ері відкрили в 1825 році, він не тільки допоміг Мангеттену згодом стати індустріальним гігантом, надавши йому прямий доступ по воді до Середнього Заходу, але й змінив молоду націю, дозволивши масове переміщення товарів, ідей і людей по всій країні.

Місто стало на шлях до того, щоб стати найжвавішим портом та центром нового глобального ланцюга поставок, що з’єднує континент з рештою світу. Коли на Мангеттені вибухнула промисловість і він став місцем для ведення бізнесу, у гавань прибуло так багато іммігрантів, що, згідно з даними перепису, до 1860 року майже 70% дорослих у Нью-Йорку народилися за межами США.

"Якщо ви подивитеся на аерофотознімки Мангеттену [наприкінці 1800-х і на початку 1900-х років], у ньому так багато пірсів, що він виглядає як дикобраз, - каже Булвер. - Кораблі приходили з усього світу, щоб завантажити та розвантажити товари, й було багато підприємців, які намагалися творчо перетворити 5 доларів на 6 доларів у цих доках. Це був ранній приклад нью-йоркської метушні. Це ДНК цього міста, і в її основі - порт і вода".

Коли в 1950-х роках на зміну пасажирським лайнерам прийшли літаки, а контейнеровози почали перенаправляли до Нью-Джерсі, морська промисловість Мангеттену почала занепадати. Протягом наступних десятиліть пірси та склади були занедбані, доки занепадали, а гавань Нью-Йорка, яка була одним із найрізноманітніших та найдинамічніших осередків на планеті, коли туди прийшли голландці, фактично перетворилася на звалище.

Але протягом останнього десятиліття в очищення міських водних шляхів вклали мільярди доларів, низка амбітних проєктів перетворила іржаві пірси Мангеттену на ландшафтні зелені зони, а колись занедбана набережна стала зразком міського оновлення.

У результаті, через понад чотири століття після того, як екіпаж Гудзона повідомив, що багато ленапе вийшли зустріти їхній корабель у "великих каное", коли вони наближалися до острова, Мангеттен повертається до свого коріння, пов’язаного з водою, і стає унікальним місцем для веслування у США.

Автор фото,Alamy

"Такого місця більше немає в усій країні, - каже Сьюзі Басу, керівна партнерка компанії Manhattan Kayak Co, яка пропонує погодинну оренду, приватні заняття та екскурсії містом, включно з подорожжю навколо Мангеттену. - Багато людей навіть не усвідомлюють, що Мангеттен - це острів, але коли ви пливете навколо цього рукотворного масиву будівель, що злітають у небо, це повністю змінює вашу точку зору на місто. Ось побачите".

Подорож навколо Мангеттену

Коли я відштовхнувся від пірсу 84 і потрапив у стрімкий приливний потік Гудзона, мені швидко стало зрозуміло те, що корінні жителі острова усвідомили вже давно - усе залежить від течії.

Оригінальна алгонкінська назва річки Гудзон була Mahicantuck - або "річка, що тече двома шляхами". Річ у тім, що, як і у випадку Іст-Рівер, що оточує Мангеттен з іншого боку, її течія змінює напрямок кожні кілька годин, коли вона впадає в океан і витікає з нього. Саме тому наш маршрут навколо Мангеттену був розроблений таким чином, щоб скористатися мінливими течіями річок.

Нас супроводжували троє гідів із раціями, чиє завдання полягало у тому, щоб безпечно провести нас крізь безліч поромів, барж і екскурсійних лайнерів.

Одним із них був Ерік Стіллер, 64-річний засновник Manhattan Kayak Co, який, обплив острів 100 разів. Він пояснив, що ще у 1980-х роках веслувальники не мали доступу до води, тому він стрибав через огорожі та спускав свій складаний каяк у Гудзон із гнилих пірсів. Коли чутки про його подвиги поширилися, люди почали платити йому, щоб він вивів їх у річки, куди ніхто інший не наважувався плисти.

"Моїм першим клієнтом, який заплатив мені гроші, був [американський співак] Девід Лі Рот, а потім Джон Ф. Кеннеді-молодший", - сказав він, коли ми пливли до мерехтливих вершин Chrysler та Empire State Building удалині.

Тепер ситуація змінилася кардинально - New York City Water Trail пропонує веслярам десятки спускових майданчиків по всьому місту.

Коли течія понесла нас на південь вздовж парку річки Гудзон площею 550 акрів, який лежить уздовж західного берега Мангеттену, ми побачили нещодавно відроджену набережну острова. З моменту свого першого відкриття в 1998 році парк повільно перетворює багато пірсів, що руйнуються, на креативні міські оазиси, водночас віддаючи данину морському минулому Мангеттену та враховуючи місцеві екосистеми, які процвітали тут 400 років тому.

Невдовзі ми пропливли повз Літтл-Айленд, "плавучий парк" вартістю 260 мільйонів доларів, що здіймається із Гудзона як букет тюльпаноподібних бетонних колон, відкритий у 2021 році. Його побудували над колишнім доком Cunard Line, з якого люди і товари подорожували між Мангеттеном і Британською імперією, і тепер тут росте 350 видів квітів, дерев і кущів, які могли б упізнати перші жителі Маннагатти.

За кілька хвилин ми пропливли повз півострів Гансеворт, де письменник Герман Мелвілл працював митним інспектором на пристані після того, як написав "Мобі Діка". Відкритий у 2023 році парк містить відновлене болото, місцеві трави та 1200-тонний піщаний пляж, спроєктований таким чином, щоб нагадувати ті, що були розташовані уздовж західного берега острова, коли туди прибули голландці.

Автор фото,Getty Images

Потім я побачив пірс 26 площею 2,5 акра "з екологічною тематикою", де нещодавно висаджений лісовий масив, прибережні луки та морські чагарники створили таким чином, щоб вони імітували оригінальне прибережне середовище річки.

Також тривають роботи на іншому боці Мангеттену, де створюють проєкт East Midtown Waterfront, який планують завершити у 2026 році.

Коли ми підійшли до південного краю Мангеттену, де свого часу оселилися голландці, раптово пролунало "Стій!" Команда Стіллера повернула мене назад у сьогодення. Через чотири століття ці води залишаються найжвавішим морським шляхом Мангеттену. Навколо нас гуркотіли човни та баржі, і Стіллер пояснив, що як тільки він дасть сигнал, ми матимемо рівно 10 хвилин, щоб обігнути південну точку острова, перш ніж ітиме наступний пором із Стейтен-Айленда.

Я побачив Статую свободи й острів Елліс, швидко зробив фото на телефон. Тоді один із наших гідів, Томмі Монтгомері, сказав: "Вам варто його сховати, перш ніж ми підійдемо до Пекельних воріт".

"Підійдемо до чого?" - запитав я.

Автор фото,Eliot Stein

Веслуючи якомога активніше, наша команда швидко перетнула протоку, встигла упіймати приплив Іст-Рівер і помчала на північ повз останнє вантажне вітрильне судно 19-го століття, яке досі стоїть в історичному морському порту Саут-Стріт, а потім під Бруклінським, Мангеттенським і Вільямсбурзьким мостами.

Коли ми наблизилися до північного краю острова Рузвельта, Монтгомері озирнувся на мене.

"Ось це, - сказав він, - Пекельні ворота. Тримайся ліворуч і сильно веслуй".

Пекельні ворота, відомі як найскладніша ділянка водних шляхів міста, - це бурхлива вузька приливна протока, де зливаються річки Гарлем та Іст-Рівер. Це також місце останнього спочинку сотень суден.

Оскільки успішне проходження через неї могло заощадити купцям, які йшли з гавані Нью-Йорка до Нової Англії, багато днів подорожі, так багато моряків намагалися подолати цей виклик, що в 1850-х роках приблизно 1000 суден сідали тут на мілину щороку.

У 1885 році, на піку морської могутності Мангеттену, чиновники вирішили, що підкорення цього підступного проходу було настільки важливим для економіки країни, що Інженерний корпус армії США підірвав її дно за допомогою вибухівки - це стало найбільшою запланованою детонацією до атомної бомби.

Сьогодні місце злиття залишається хаотичним і непередбачуваним, але через течії, які працювали на нашу користь, ми незабаром пристали до берега біля острова Рендалл.

Один із наслідків, який планувальники, ймовірно, не врахували, коли прокладали бруківку над природним рельєфом, полягає в тому, що практично немає місць, де люди могли б реально зупинитися, катаючись на каяках навколо нього, навіть щоб сходити в туалет. Кам'янистий пляж на острові Рендалл - один із небагатьох винятків.

Автор фото,Alamy

Поки ми розмовляли з іншими учасниками нашої групи, неподалік у воду зайшла сім’я. Чиновники стверджують, що після десятиліть занедбаності - і реставрації вартістю понад 45 мільярдів доларів - водні шляхи міста тепер чистіші та здоровіші, ніж вони були з часів Громадянської війни.

Багато експертів погоджуються, що загалом купатися в Гудзоні безпечно, і я навіть помітив плавця, який плив через річку пізніше того дня.

Автор фото,Alamy

Через дві години та через 13 мостів ми нарешті досягли північного краю острова в парку Інвуд-Гілл, де споконвічне минуле Маннагатти досі кидає виклик урбанізованому Мангеттену.

Можливо, цілком доречно, що тут, лише за кілька кроків від низки печер, якими тисячоліттями користувалися корінні жителі острова, 1000-літній камінь позначає місце, де ленапе нібито продали острів голландцям чотири століття тому.

Через кілька хвилин після того, як я дивився, як чапля зникає в очереті, оркестр цвіркунів заглушив шумний транспорт і дзижчання гелікоптерів великого міста.

Поки ми чекали, як Гудзонова течія зміниться, щоб понести нас на південь до високих хмарочосів Мідтауна, мені спало на думку, що попри те, як цей острів змінився за останні 400 років, одна частина його природного ландшафту залишилася незмінною – і цілий день я плив нею довкола Мангеттену.

Автор: Еліот Стайн, BBC Travel