«Цей сон» Степана Гіги. Як 65-річний артист став кумиром української молоді

"Цей сон, цей сон, мені щоночі сниться" – несподівано, але саме під цей хіт Степана Гіги сьогодні проходять найкращі в Україні дискотеки.

У клубі "Малевич", що у Львові, в середу ввечері повно молоді 20-30 років. Вони із нетерпінням поглядають на сцену з фотографією Гіги, чекаючи вихід 65-річного "маестро" та народного артиста України.

"А ви прийшли заради приколу?" – питаю я трьох старшокласників.

Хлопці в один голос обурливо заперечують, розповідаючи, що Гіга співає "про розумні речі", і що в їхньому класі повно його шанувальників.

А щойно лунає "Цей сон", "Золото Карпат" чи "Яворина" – реквієм за Назарієм Яремчуком, який був наставником Степана Гіги, – усі троє хапаються за телефони робити тік-токи, розчулено підспівуючи.

Автор фото,Дмитро Громлюк

У Тік-Току понад 22 тисячі відео, де молоді люди на його концертах танцюють, роблять меми зі Степаном Гігою та співають хіти, значно старші за них самих. Таку популярність у соцмережах вважають однією з причин, чому співак став кумиром молоді.

У натовпі львівських шанувальників виділяється 23-річний Ігор – він знає напам'ять геть усі пісні на концерті – навіть ті, які в перервах між виступами Степана Гіги виконують діти співака і внук Даніель. Вони гастролюють з ним по Україні та за кордоном, а на днях зібрали повен Палац спорту.

"Це вже мій десятий концерт!" – підтанцьовуючи каже Ігор. Він пояснює це тим, що просто любить "усе українське".

Що думає про таку популярність сам Гіга?

ВВС Україна не вдалося з ним поговорити – в пресслужбі співака пояснили, що він не любить увагу преси, мав негативний досвід спілкування із журналістами, а до того ж, дуже зайнятий.

Але все ж в 2022 році він дав інтерв'ю You-Tube-про'єкту "Розмова".

"Помінялася свідомість нашої молоді – вона хоче слухати своє", – так пояснив Степан Гіга свій успіх.

Він додав, що "ніякого феномену немає". "Я просто 40 років робив те, що я роблю сьогодні, та не змінюю свої традиції", – додав він.

І хоча попри війну з Росією молодь в Україні досі слухає російські попхіти, у лютому на чартах YouTube Musiс, поруч із цими самими хітами, в топ-20 була і оновлена версія Степана Гіги "Смереки не знають осені".

Автор фото,ВВС

У біографії артиста є багато чого, що може надихати молодь. Впертий хлопець із Закарпаття чотири рази вступав до музичного училища, щоб здійснити мрію про сцену. А потім активно брав участь в різних конкурсах, тодішніх "фабриках зірок", перш ніж потрапити в популярний гурт "Стожари", покровителем якого став Назарій Яремчук, суперзірка 80-х.

У 90-х та на початку нульових вийшли найбільші хіти Степана Гіги, і він першим в незалежній Україні став володарем "золотого диску". Він також є одним із небагатьох українських артистів, які ніколи не співали російською мовою.

То як так сталося, що 65-річний народний артист, пісні якого не так давно асоціювалися із застіллям чи весіллями, збирає повні зали молоді, які просто божеволіють від нього?

"Хочеться чогось не сумного"

Ось що розповідають юні шанувальники.

Дарія, яка недавно побувала на концерті Гіги із подругою, каже, що знала його "Яворину" ще з дитинства.

А про інші пісні дізналася після повномасштабного вторгнення. Дівчина каже, що тоді їй захотілося "повністю оновити плейлист, позбутися усього російського".

Це не вдалося відразу, тому що українських пісень, на її думку, тоді було не так багато, а ті, які їй подобалися, – були сумні, "а в той час усе навколо і так засмучувало".

Дівчина каже, що їй хотілося чогось українського та позитивного – такого, що бадьорить, і так вона натрапила на Степана Гігу.

На той час він саме був на підйомі, тому що "Цей сон" завірусився у Тік-Току, а з ним самим почали робити численні меми в соцмережах.

Влітку 2022 року телеведуча Леся Нікітюк переспівала цю пісню та в співпраці з Гігою випустила її ремікс із словами про "страшний сон" росіян. Серед іншого у цьому сні було те, що "в Мавзолеї Бандера лежить і Червона калина звучить". Відтоді відео набрало 12 мільйонів переглядів на You-Tube.

Автор фото,скріншоти Tik-Tok

Для Дарії творчість Гіги – це і "про українську культуру, мелодійну мову та чудовий музичний супровід в українських традиціях".

Його концерт – перший, куди вона пішла за всі три роки повномасштабного вторгнення.

"Я тільки жалкую, що не слухала його раніше", - каже Дарія.

Руслана Юхимець, яка виклала у соцмережах своє запальне відео з концерту Гіги, каже приблизно те саме.

"Зараз дуже мало музики, під яку хочеться танцювати. І дуже цього не вистачає, якщо чесно. Така собі негласна заборона на радість у суспільстві", – каже дівчина.

Вона каже, що не вважає себе фанаткою Степана Гіги, але коли побачила тік-токи з його концертів, то не змогла стриматися.

"Хотілося саме такого виходу енергії, відчуття єдності з людьми, які ще можуть радіти, кайфувати від життя", – каже Руслана.

У коментарях під її відео користувачі пишуть, що такі веселощі – це "занадто під час війни". Але якби вони побували на концерті Степана Гіги, то побачили, що там постійно нагадують про збори на ЗСУ, а після "Яворини", яку співак уже присвячує не тільки Яремчуку, а й полеглим військовим, він оголошує хвилину мовчання.

30-річна Мирослава Бригинець із Бучі теж сходила на концерт Гіги – на один із його найбільших за останній час, що пройшов у Палаці спорту в Києві.

Вона каже, що ці пісні слухала її мама, коли сім'я десь гостювала, за столом співали "Цей сон" і "Яворину".

Автор фото,Мирослава Бригинець

Війна, пояснює вона, "стала каталізатором, щоб згадати це".

Ці пісні "реально беруть за душу", каже вона. "Більше того, я в захваті від нього як від особистості. У 65 років зібрати Палац спорту".

Степан Гіга та мода на вініл

"Моя улюблена пісня – "Я поклав своє кохання на вівтар", – зізнається Рената Корчака, 21-річна модель із Києва.

Вона не була на концерті, але має вінілову платівку Степана Гіги.

На думку Ренати, слухати на вінілі "душевні, мелодійні пісні, які асоціюються з сімейною і якоюсь справжньою атмосферою", – це ще більше задоволення.

"Для мене пісні Степана Гіги – це наче душа співає, душа народу", – каже Рената, і додає, що також любить Іво Бобула.

Вона каже, що коли їздить по роботі за кордон, то вмикає ці пісні іноземцям свого віку, і запевняє, що навіть не знаючи слів, вони "проникаються" і починають танцювати.

Вінілову платівку Гіги придбав хлопець Ренати, йому теж 21. Його колега, приблизно такого ж віку, теж придбала собі цей вініл.

У ТІЛЬКИТАК рекордс видали платівку Степана Гіги перед Новим роком у двох кольорах – золотому та чорному, і всі 500 золотих платівок продали ще до свята.

Автор фото,ТІЛЬКИТАК рекордс

Компанія спеціалізується на українській ретро-музиці. Але також дивиться, на що є попит.

"Видати платівку Степана Гіги було повністю нашою ініціативою", – каже їхня бренд-менеджерка Вікторія Онуцька.

Для неї це особливий співак. 27-річна дівчина родом з Івано-Франківська і виросла на його піснях, а в 4 роки разом із рідними навіть вперше побувала на його концерті.

"У мене був трохи страх, чи не оцінює його молодь, як щось смішне, – каже Вікторія Онуцька. – Але я не можу сказати, що його тексти смішні, вони просто дуже прості".

Вона каже, що їй дуже подобається спостерігати за співаком і за тим, як він спілкується з молоддю, за його роликами в Тік-Ток.

"Він не намагається молодитися, як Поплавський. Він знає, скільки йому років, і йому приємно, що його цінує молодь", - каже вона.

Загалом у молоді є запит не тільки на Гігу, а й на інших виконавців.

Нещодавно ТІЛЬКИТАК рекордс випустили платівку старих пісень Ірини Білик, а також гурту The Вйо, платівка яких "здійснила фурор".

Бренд-менеджерка каже, що їм також "пропонують Павла Зіброва", ще є запит на співачку Русю з 90-х і взагалі все, пов'язане з тим періодом.

"Просто ми воюємо із Росією і хочемо відстояти свою культуру – і починаємо згадувати, скільки всього україномовного в нас було в 90-х, а ми і забули, а молодь мабуть і не знала, і для них це все нове", - вважає Вікторія Онуцька.

Не тільки Гіга, а й Зібров, Яремчук та інші

Але чи справа тільки у війні?

Насправді це почалося ще десь в 2010-му, каже музичний експерт та учасник гурту "Хамерман знищує віруси" Альберт Цукренко.

Українська естрада давно перетворилася на "застояне болото", пише у своїй книжці "Це вам не естрада: крутими стежками української поп-музики ХХ століття" музичний критик Філ Пухарєв.

Якщо в 1970-90-х українська музика була чимось свіжим, то потім почала відтворювати саму себе, і щоразу ставало "все гірше і гірше" як в плані стилю, так і в композиторському та поетичному плані, вважає Альберт Цукренко.

У якийсь момент музиканти почали використовувати прийоми з 70-х, 80-х, і так українці відкрили для себе старі українські записи.

Десь в 2010-ті українська естрада остаточно перетворилася на "химерну субкультуру", коли слухали не тільки нове, а й перевідкривали старе – для меломанів це було щось екзотичне, провінційне та водночас "прикольне", каже Цукренко.

Приблизно тоді Павло Зібров полюбив несподівано з'являтися в різних місцях, загравати з молодіжною культурою, акцентувати на своїх "брендових" вусах, та і загалом "позиціонувати себе як атрибут чудернацького провінційного свята".

Співак легендарного хіта про Хрещатик одним з перших збагнув, що "може бути живим мемом і почав свідомо це розігрувати", каже Цукренко.

На відміну від Зіброва, Степан Гіга чи Іво Бобул не змінювалися – у них були ті самі зачіски, образ, майже ті самі пісні. Як каже Цукренко, вони "залишалися вірними самі собі" та цим почали приваблювати молодь.

Автор фото,Sirka Camp

Але тоді, в 2010-х, у Гіги було ще багато конкурентів.

Навіть після початку анексії Криму та війни на Донбасі деякі російські артисти продовжували їздити на концерти в Україну до самого повномасштабного вторгнення.

Влітку 2021 року тисячі українців прийшли на фестиваль Atlas Weekend, щоб послухати 59-річного Валерія Меладзе. Його теж називали мемом, який уже як 30 років співає про чисте та пристрасне кохання.

Натовпам молодих людей, які напам'ять підспівували його давні пісні з 90-х, – дивувався сам Меладзе.

Зараз слухати Меладзе на людях стало дещо непристойним і майже неможливим, і молодь почала шукати собі нових ретро-кумирів.

"Після повномасштабного вторгнення, коли українці активно зацікавилися історією, в тому числі історією музики, вони почали замінювати радянське та російське ретро на українське", – пояснює це явище Альберт Цукренко.

Наприклад, "дуже багато меломанів", каже він, почали слухати ранні альбоми покійного Назарія Яремчука, а фільм "Яремчук: Незрівняний світ краси" став в Україні найкасовішою документалкою за всі роки незалежності.

"Моя 16-річна донька фанатіє від Назарія Яремчука, "Стожари" – це одна з її улюблених пісень", – каже Цукренко.

Та якщо на концерти Яремчука, який був наставником Степана Гіги, уже не піти, то Степан Петрович на гастролях весь час.

На питання ВВС Україна, чому молодь захоплюється Степаном Гігою та іншими ретро-співаками, продюсер Ігор Кондратюк сказав, що вперше про це чує, тому що не помітив, що цих співаків почали крутити по радіо.

Але якщо цей тренд і справді є, каже він, то це можна легко пояснити одним словом – ностальгія.

"Музика – це досить ностальгічна історія. Люди зростають на певних музикантах, і вони з ними на все життя", – каже Кондратюк.

Може бути і так, додає Кондратюк, що молодь знала певні хіти, але не знала, хто їх співав, а тепер дізналася і ходить на концерти.

"І це прекрасно", – вважає він. За його словами, за кордоном співаків за 50-60 неабияк шанують та вручають "відзнаки за заслуги та слід, який вони залишили в пам'яті багатьох".

"А ти любов мою розбила, мов кришталь…"

Та чи справді молодь всерйоз сприймає пісні Степана Гіги – такі душевні та чисті, що аж нереальні для нинішньої епохи?

"Тут більше такого – "а прикольно", – каже Альберт Цукренко. – Не в поганому сенсі чи посміятися – а класно і весело".

Він зізнається, що і сам любить подібне, згадуючи відео Миколи Ковальського "Гідропарк" 2018 року.

На ньому літній співак в блискучому костюмі співає душевну пісню про те, "як кияни люблять Гідропарк", а його маленька фігура ритмічно рухається на фоні любительських відео з Гідропарку та інших локацій Києва.

На перший погляд, це незграбно і смішно, каже Цукренко про відео Ковальського, але водночас так щиро та справді зворушує.

Такий культурний феномен – коли смішно, але і зворушливо – зараз ще називають постіронією. І це проявляється не тільки в попиті на призабуті ностальгічні пісні, а й в стилі вдягатися по-старомодному чи серіалах, які знімають у форматі старих телешоу.

Автор фото,stepan.giga_official

Незважаючи на свою специфічну для молодшого покоління сценічну подачу, імідж та стиль написання пісень, ці артисти стали мемами для зумерів, пояснює Макс Чухліб, незалежний музичний експерт і ексредактор медіа "СЛУХ".

"Те, що ці артисти своєю парадигмою перебувають у 1980-1990-х, для цього покоління виглядає дещо кумедно. Але тут немає злої іронії, а радше щирий серотонін від того, коли ти слухаєш ці, по сьогоднішнім міркам, прямолінійні романтичні пісні", – пояснює він.

Це не означає, що молодь сумує за такою прямолінійністю чи раптом почала відчувати любов так, як її відчували поети минулої епохи, вважає Цукренко.

У піснях Степана Гіги, пояснює він, любов – це щось чисте, жінка – це завжди образ піднесений, а сучасні молоді люди вже так не мислять.

"Для них в центрі кохання – не кохана людина, а вони самі. Важливіше те, що ти сам кохаєш, а не кого", – вважає Цукренко.

"Послухайте сам тон цих пісень про любов – зараз так уже не пишуть, і це ще одна причина любити чи слухати цю музику".

Автор: Ілона Громлюк, ВВС Україна