Интересные книги с Вахтангом Кипиани

Ярошинську, яку знали вже по всьому Союзу, підтримували всупереч апарату та... колегам із "Радянської Житомирщини".

"В 190 округах страны выдвинуто всего по одному кандидату... комфортные условия создали себе секретари обкомов и крайкомов... не представлявшие себе жизни без почётного депутатского статуса".

Що читаємо?

Двотомне видання спогадів, щоденників, документів Алли Ярошинської, колись легендарної житомирської журналістки, а тепер московської письменниці. "Босиком по битому стеклу" (Житомир, 2010). "...Мне очень помогла профессиональная привычка быть Плюшкиным в отношении всего, что касается информации и документов". Майже 1600 сторінок!

Що цікавого?

Цю книгу буде особливо читати тим, кому під сорок і старшим. Бо молоді, на жаль і на щастя, у більшості випадків будуть незрозумілі реалії відносно недавніх часів – від початку 1970-х і до провалу серпневого путчу в 91-му. Невимовно складно, як кажуть – без пляшки, не розберешся продертися через квінтесенцію совка. Відтворені надзвичайно ретельно, на величезній документальній базі, ці жахливі реалії провінційної задухи доперебудовних часів: партійні збори, анонімки та колективні листи з "осуждамсом", погромні кампанії... Словом, все те, що було суттю радянського життя та радянської журналістики останніх років застою та перших – вільного життя.

Ярошинській вдається втягнути читача в світ своєї безкінечної боротьби за людську та професійну гідність – від захисту дипломної, коли декан факультету журналістики КДУ Дмитро Прилюк намагався "зрізати" ("не тянет даже на тройку") одну з найкращих студенток, купівлі путівки в Москву на Олімпіаду-80 за дві зарплати і до безкінечних безплідних дискусій з начальством у "Радянській Житомирщині", газеті, з якої почався старт яскравої журналістки. Головредові цієї газети "с мышлением прицепщика тракториста", одному з антигероїв книги Дмитрові Панчукові не позаздриш – можна увійти до історії, а можна, як він – вляпатися!

Їй "пощастило" вчитись на самому початку 70-х, під час погрому української інтелігенції. Сексоти КГБ завжди поруч – перший чоловік Алли Анатолій Згерський навіть вилетів з університету за добрі слова про Нестора Махна. Студентських друзів тягали на Володимирську, 33 за покладання квітів до Тараса Шевченка в "націоналістичний день" 22 травня... Саму Аллу офіцер ГБ, "полковник Петровский", навіть вивозив до лісу, вимагаючи підписати відомо які папери.

Нині все гучніше говориться про повернення цензури, тож актуальними є видаються рядки про тупізм радянських церберів. Молода журналістка Ярошинська написала гострий матеріал, який категорично не сподобався в обкомі партії. Редактор Леонід Яроцький викликає її й повідомляє, що має покарати її доганою, інакше його виженуть з роботи. Відбувається діалог: "Конечно, выносите выговор. Только у меня тогда к Вам одна просьба: напечатайте в газете мою фамилию по паспорту – Згерская". Редактор хитро примружився і виконав прохання. Читач так і не зрозумів, хто така ця Згерська і за що її пропісочили в газеті.

Друг і колега, а згодом депутат Верховної Ради УРСР першого демократичного скликання Яків Зайко вже після незалежності мав розмову з екс-першим секретарем Житомирського обкому КПУ Василем Кавуном – "Возвращаясь к вопросу давления на нас, Кавун сказал, что в то время всё делалось очень просто: сапёрной лопаткой по голове, облить кислотой, она "съедает" всё тело, человека никто и никогда не найдёт. Видимо, коль мы остались живы, этот рассказ должен был засвидетельствовать человеколюбие властей".

У березні 1987 р. Ярошинська бере відпустку й їде до Москви з уже надрукованою на машинці статтею "Демократия по-житомирски. Исповедь провинциального журналиста". Мала зустріч з Володимиром Надєїним, тоді – завідувачем відділу листів "Известий" (тепер – колумніст опозиційного "Ежедневного журнала"). Текст вийшов через три місяці, 6 червня (за збігом обставин – тепер це день журналіста).

"Что, например, имею я от таких выступлений? Работать становится трудней, порой – невозможно. Моральное давление, проверка каждые полчаса – "что пишешь?" -- запреты заниматься "самодеятельностью" и т.д., и т.п.". Це була бомба! І для переляканої української радянської журналістики, і для неляканої житомирської комуністичної номенклатури.

На статтю прийшло понад 2 тисячі відгуків. Люди, здебільшого – ветерани партії та праці, писали – "Житомир, Ярошинській" й кореспонденція знаходила адресата. Після всесоюзного розголосу журналістку запросили працювати в "Известия". "Труд" - це була мрія її життя, але треба було вступати в КПРС. Вона відмовляється.

"Нескончаемым потоком" у редакцію й додому йдуть люди – хтось за підтримкою, але чимало – підтримати її саму. Один із них – тоді інженер, а тепер голова Асоціації українських банків, Олександр Сугоняко пропонує створити "группу общественной поддержки". Якби це було зроблено – це стало би першою некомуністичною опозицією в СРСР, але далі розмов не пішло. Відтак був заснований "квартирний" політичний клуб "За перестройку!". Масовий рух на підтримку Ярошинської виникне лише через два роки, коли її висунуть у народні депутати СРСР.

Влітку 1988 р. "Радянська Житомирщина" відхиляє черговий гострий текст Ярошинської, вона друкує його у... "Правді»" Обком КПУ змушений виправдовуватися – жодної цензури, просто "фельетон был возвращён автору для художественно-стилистической доработки".

1 грудня 1988 р. почав діяти новий закон про вибори народних депутатів СРСР. Найвищий орган влади – З'їзд народних депутатів формувався трьома колонами – 750 делегатів у територіальних округах, 750 – по національно-територіальних округах, а ще 750 – від громадських організацій (100 – від КПРС, 100 – профспілки, 75 – ВЛКСМ, по одному від товариств книголюбів, філателістів і навіть прихильників тверезого способу життя тощо).

Ярошинську, яку знали вже по всьому Союзу, підтримували всупереч апарату та... колегам із "Радянської Житомирщини", які ходили на збори та намагалися протидіяти висуненню "скандалістки". Та марно, колектив ВО "Промавтоматика" зробив це 420 голосами з 423-х. Утрималися директор, його заступник і секретар парторганізації.

Перший секретар обкому Кавун безальтернативно балотується в Бердичеві, а голова КГБ УРСР Микола Голушко, той самий, хто потім втече в Москву з документами спецслужби й дослужиться до міністра безпеки ФСБ, - у Коростишеві. "В 190 округах страны (это более чем 12% от всех) выдвинуто всего по одному кандидату... комфортные условия создали себе секретари обкомов и крайкомов... не представлявшие себе жизни без почётного депутатского статуса". Водночас, по округу № 446 було висунуто 9 кандидатів: вісім комуністів і безпартійна "галушка" Ярошинська.

Програма Ярошинської була сама по собі революцією – "Упразднить в городе дублирующие партийные структуры... Рассекретить бюджет страны и области... считаю необходимым настаивать на отмене всех привилегий номенклатурным работникам... Ликвидировать в стране дискриминацию непартийных... Ликвидировать дискриминацию верующих... [равенство женщин] не только в том, чтобы наравне с мужчинами работать в шахте или класть асфальт, но и быть президентом страны, республики, мэром города...". Цензура вирізала, правда, згадки про те, що діти Народичів постраждали більше, ніж діти Чорнобиля, а кількість сіл з сильним радіаційним фоном не зменшується, а зростає.

Щоб її зупинити використовували всі методи. Вчителі в школах розповідали дітям, що батько кандидатки був "поліцаєм" і тому не можна за неї голосувати. Єдиним українським ЗМІ, яке об'єктивно написало про вибори в місті виявилася англомовна газета "News from Ukraine". З Києва прислали мочити "житомирських екстремістів" "скукоженую телезвезду" Юрія Плаксюка (зараз працює головою Держтелерадіо) -- "топтались по мне полтора часа... это была сажа в десять слоёв".

Це не допомогло. 26 березня 1989 р. Ярошинська отримує перемогу нокаутом – 90% голосів "за". Комуніст Романчук, на якого працював весь комуністичний медійний та адмінресурс, набрав півтора відсотки. Про безпрецедентні вибори написали "The Washington Post", "Newsweek", говорили по BBC, "Голосу Америки". Але це не заважало місцевій владі порушити справи і судити людей з її групи підтримки. Батькові 4 дітей Зайкові наклали величезний штраф у 650 рублів (зарплата за півроку, а на додачу ще й викинули з роботи), ще десятьом – від 30 до 300 рублів.

Перемога Ярошинської стала частиною народної антикомуністичної революції. За умов фантастично високої явки – 89,8% - чимало функціонерів програли ті перші відносно вільні вибори. Серед них – секретар ЦК по ідеології Леонід Кравчук, перший секретар Київського міськкому партії Костянтин Масик, глава виконкому столиці України Валентин Згурський.

Далі був історичний З'їзд народних депутатів, який відкрив багатьом факт існування не тільки партійної точки зору. Сахаров і Єльцин, Горбачов і Лук'янов. А вдома, в Житомирі, боротьба з номенклатурою в лавах Громадянського фронту сприяння перебудові, гостра конкуренція з Народним Рухом. Хунта ГКЧП: "путч закончен, путчисты на Украине во власти"...

Фраза.

"Были не только шатровы, кондрашовы, зорины, познеры, бовины, а на Украине – канивци, одинцы, павлычки и прочие идеологические соловьи, не сходящие с газет и экранов "паркетного" телевидения. Были и Даниил Гранин, Александр Гельман, Лидия и Эдуард Графовы, Юрий Щекочихин, Владимир Надеин, Анатолий Ежелев, Инна Руденко, Юрий Карякин, Зорий Балаян... которые своими публикациями "подрывали" устои, мешали партии зомбировать советских людей...".

Анонс.
Назва білоруського села Хатинь, спаленого нацистами, стала одним із символів ІІ світової війни. Але маловідомо, що разом із німцями у злочині винні й колишні радянські громадяни-колаборанти зі 118 охоронного батальйону, зокрема, й вихідці з України. Документальна книга "Хатынь. Трагедия и память" дозволяє подивитись на події березня 1943-го різними очима – і жертв, і катів