Як страшні фото радянських китобоїв допомогли заборонити полювання на китів

У 1970-х роках у невеликої групи активістів "Грінпіс" виникла унікальна ідея, як покласти край комерційному китобійному промислу.

Велике радянське судно з гарпунною рушницею, готовою до стрільби, нависло над китом, з великої відкритої рани якого у холодний Тихий океан сочиться кров.

"Це зображення змінило світ і поклало початок кампанії "вибуху мозку" "Грінпіс", ​​- каже Рекс Вейлер, фотограф, який зробив культову фотографію 1975 року.

Вейлер був одним із перших членів "Грінпіс", ​​які зустрілися в Канаді в 1970-х роках. Багато з них, включно з Вейлером, виїхали зі США, щоб уникнути призову на в’єтнамську війну.

"Сьогодні це важко уявити, але тоді ще не було екологічного руху, - згадує він. - Був рух за мир, жіночий рух, рух за громадянські права, і ми відчули, що потрібен такий же масштабний рух за збереження природи".

Вейлер дізнався про тяжке становище китів від канадського письменника, який тоді робив турне на підтримку своєї книги.

"Тоді в уяві людей китобійний промисел був пов'язаний з образом Мобі Діка. Маленькі чоловічки в маленьких човнах проти цих гігантських китів. Кити були Голіафом", - каже він.

"Ми хотіли перевернути цей образ Голіафа, тому що у 1970-х роках китобої мали гігантські човни зі швидкими дизельними двигунами та вибуховими гарпунами вагою 113 кг. І ми хотіли зафіксувати саме цей образ", - пояснює він.

Автор фото,Rex Weyler

Пік китобійного промислу припав на 1960-ті роки, коли щорічно впольовували приблизно 80 000 китів. Технологія полювання на той час розвинулася, і китобої мали гарпуни та кораблі, які могли випереджати китів.

Попри запровадження різноманітних заходів щодо захисту китобійного промислу, включно з Міжнародною угодою про регулювання китобійного промислу 1937 року, деякі країни, такі як Росія та Японія, ігнорували їх і виловлювали китів нелегально.

З 1900 по 1999 рік в межах промислового китобійного промислу виловили та вбили приблизно 2,9 мільйона великих китів, хоча фактичні цифри вважають набагато вищими.

"Уже в 1960-х роках стрімке зменшення популяцій китів у всьому світі було очевидним", - каже Арні Фінссон, голова Асоціації охорони природи Ісландії, який працював у "Грінпіс" у Швеції на початку 1990-х років і все своє життя присвятив екологічному активізму.

"Хоча полювання на синіх китів у Північній Атлантиці Міжнародна китобійна комісія (IWC) заборонила у 1954 році, структура управління була слабкою, і надмірний китобійний промисел тривав", - додає він.

У 1972 році, як пояснює Фінссон, Конференція ООН з питань довкілля закликала до 10-річного мораторію на китобійний промисел.

"IWC проігнорувала цей заклик міжнародної спільноти, і "Грінпіс" вжив заходів на морі, щоб протестувати проти цієї безжальної експлуатації, зокрема проти радянських китобійних суден у Тихому океані", - говорить він.

Новостворений "Грінпіс" витратив два-три роки на підготовку човна та екіпажу.

"У 1975 році ми вирушили на маленьких надувних човнах "Зодіак", щоб знайти китобійний флот, - розповідає Вейлер. - Уся ідея наших кампаній у той час полягала в медійному розголосі. Тож ми вирішили заблокувати китобійні човни та встати між китами та гарпуном. Ми почали шукати китобоїв, і ми знайшли російський китобійний флот біля берегів Каліфорнії".

Автор фото,Getty Images

Багато учасників групи мали певний досвід роботи зі ЗМІ, і вони знали, що для того, щоб це протистояння стало світовою новиною, їм потрібні вражаючі фотографії. Незабаром вони назвали такі кампанії "вибухом мозку" - ідея, яка стала наріжним каменем кампанії Грінпіс, ​​пояснює Вейлер.

Ця ідея, про яку мріяв Боб Гантер, ще один ранній член "Грінпіс", ​​покладалася на те, що саме ЗМІ поширюють ідеї у світі. Революція, за словами Гантера, не була збройною боротьбою - це була боротьба за комунікації, де зброєю були "вибухи мозку", а не вибухи справжніх бомб.

"Ми знали, що нам потрібно зробити фотографії, ми знали, що вони мають бути драматичними. У цьому полягала мета нашого драматичного жесту – закарбувати його, щоб це стало новиною, і ми могли говорити про тяжке становище китів у світі", – каже Вейлер.

Але це було нелегко.

"Нам усім довелося навчитися фотографувати та знімати відео з невеликого рухомого човна в бурхливому океані, - каже він. - Ми стояли на носі "Зодіаку" з тросом навколо талії, який нас тримав. Ми могли спертися на цей трос та утворити таким чином подобу штатива, щоб поглинати рух човна і мати можливість тримати камеру стабільно".

Найбільшою проблемою було зняти китів на камеру.

"Їх переслідували гарпунні човни, тож вони підіймалися на поверхню, видихали, вдихали і знову занурювалися", - каже Вейлер і додає, що поки в китів не влучав гарпун, особливо не було чого фотографувати.

"Я здебільшого зосереджувався на експозиції, витримці тощо", - каже він. Те, що він побачив, вразило його лише після того, як він відклав камеру.

"Це було жахливо. Ми ніколи не бачили нічого подібного. Ми бачили, як гарпунять китів, у воді була величезна кількість крові, а кити билися і бризкали, а потім гинули", - згадує він.

"Нас розривало всередині. Я пам’ятаю, як я був на палубі головного човна "Грінпіс", дивився на воду і відчував біль. Спустошений реальністю того, що ми щойно побачили", - додає Вейлер.

Коли екіпаж прибув до порту Сан-Франциско, док був заповнений ЗМІ, згадує Вейлер.

"Ми не були готові до такої реакції. Усі хотіли отримати фото", - каже він.

Вейлер пригадує, як прокинувся рано вранці наступного дня і пішов до газетного кіоску перевірити, чи потрапило його зображення в газети.

"Я був дуже схвильований, бо не знав, чи вдалося нам це зробити. І я ходив вулицями, поки не знайшов газетний кіоск, і фотографія була на першій шпальті практично кожної газети. Це був приголомшливий момент. Це була наша мрія", - розповідає він.

Автор фото,Getty Images

Для Вейлера сенс фотографій полягав у тому, щоб показати, що протестувальники борються "не просто за права людини чи мир", а й за інші види.

"Зміни відбуваються тоді, коли на них наполягає населення, - каже він. - Ми намагалися надихнути населення повстати і сказати уряду: "Ми повинні зберегти ці види". Я відчуваю, що багато в чому саме це зображення дійсно допомогло створити глобальний кліматичний рух, який ми маємо сьогодні".

Після китобійної кампанії "Грінпіс" Міжнародний китобійний комітет нарешті запровадив мораторій на комерційний китобійний промисел у 1982 році, а в 1985 році його заборонили. У результаті деякі з більших видів, наприклад горбаті кити, помітно відновилися – до 93% від рівня їхньої популяції до початку промислового вилову.

"Дії "Грінпіс" надихнули громадськість, - каже Фінссон, - і в 1982 році "Грінпіс" та інші некомерційні організації відіграли важливу роль у досягненні мораторію на комерційний китобійний промисел, який діє досі".

Проте комерційний китобійний промисел досі існує - в Ісландії, Норвегії та Японії.