Депутаты не поддержали идею переименовать улицу Котовского в Житомире

Депутаты Житомирского городского совета не смогли переименовать улицу Котовского в городе в улицу Грушевского. Об этом «Журналу Житомира» сообщает пресс-служба Житомирского горсовета.

Депутатам от БЮТ и "Нашей Украины" не удалось набрать необходимого количества голосов для утверждения соответствующего решения сессии. Против переименования улицы выступили депутаты от КПУ и СПУ.

Оценку такой депутатской позиции дал в выступлении на сессии депутат Житомирского облсовета, лидер облорганизации КУН Николай Крук, отметив, что таким образом "депутатский корпус Житомирского городского совета показал свое настоящее лицо и фактически расписался в своей политической отсталости, поскольку речь шла не столько о значении исторических фигур, именем которых названы улицы областного центра, сколько о будущем Житомира".

По его словам, от сегодняшнего голосования зависело, "останемся ли мы в устаревшем советском прошлом с улицей Котовского или пойдем в современное будущее, где ценят идею национального возрождения и заботятся о том, чтобы годами забытые имена известных политических деятелей Украины наконец были увековечены".

В свою очередь депутат горсовета от БЮТ Ольга Пашко отметила, что "чрезвычайно досадным является сегодняшнее решение депутатов, которые забыли, что новое поколение украинцев уже давно воспитывается по новым учебникам, где отображено, что именно в Житомире в свое время работала Центральная Рада во главе с выдающимся ученым, первым Президентом Украины".
Как сообщалось, в октябре исполком Житомирского горсовета решил переименовать улицу Котовского в Грушевского.

"Учитывая, что в марте 1918 года в Житомире работала Центральная Рада во главе с выдающимся ученым, первым Президентом Украины Михаилом Грушевским, исполнительный комитет городского совета принял решение вынести на рассмотрение очередной сессии городского совета вопрос о переименовании улицы Котовского в улицу Грушевского в Житомире", - говорится в решении. Также переименовать улицу Котовского рекомендовала депутатам горсовета и комиссия по топонимике, действующая при исполкоме.

---

ДО РЕЧІ: У своїй енциклопедії “Вулиці Житомира” краєзнавець Георгій Мокрицький пише про вулицю Котовського: “Знаходиться у центральній і привокзальній частинах міста. Забудова початку вулиці в центральній частині міста сформувалася у другій пол. XIX ст.; привокзальної — у XX ст. Починається від майдану Перемоги і закінчується на вул. Ватутіна. Довжина — 2,8 км. Історичні назви: Мала Київська вулиця (частково у другій пол. XIX ст. була “дублером” головної Київської вулиці), згодом — Іларіонівська вулиця. Останню назву дістала за ім'ям церкви св. Іларіона, що була побудована як тимчасовий собор у середині XIX ст. північніше нині діючого кафедрального Преображенського собору (у сквері на розі сучасних вулиць Котовського і Перемоги, потім навпроти — на розі сучасних вулиць Перемоги і Котовського).

 У 1919 р. здійснювалась спроба перейменувати вул. Котовського на вулицю Грінченка, але назва з відомих причин не прижилася. За більшовиків (не пізніше 1931 р.) дістала назву вулиця Котовського, на честь визначного радянського воєначальника Григорія Котовського, який служив у царській армії в Житомирі, і тут був заарештований за образу офіцера. Він також брав участь у боях за Житомир під час громадянської війни. До середини XX ст. вул. Котовського закінчувалася на межі сучасної вул. Шелушкова. У 1950 — 60-х р. була прорізана до вул. Іподромної (тепер Ватутіна). Частина вулиці від вул. Ватутіна до кутка біля залізничного вузла ст. Житомир у повоєнні часи певний період носила назву Залізничний провулок, а з 1960-х років, після розширення і реконструкції, стала закінченням вул. Котовського. На вулиці (будинок за адресою вул. Перемоги, 10) встановлено анотаційну дошку, що пояснює її назву. З 1955 р. по 1965 р. на вулиці здійснювався трамвайний рух, з 1977 р. — розпочався тролейбусний рух (№№4,7,14).

---

Грушевський Михайло Сергійович
(1866-1934)

Історик, громадський і державний діяч; голова Центральної Ради (1917-1918).

Народився Михайло Сергійович Грушевський 29 вересня 1866 року в м. Хелмі. Виростав на Кавказі — спочатку в Ставрополі, а потім у Владикавказі. Навчався у Тифліській гімназії, Київському університеті (історико-філологічний факультет).

Працював в університеті під керівництвом Володимира Антоновича. Активний член київської Громади, голова Наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка у Львові, редактор «Наукових записок» цього товариства. З березня 1917 по квітень 1918 року — голова Української Центральної Ради. Автор багатотомної праці «Історія України-Руси», «Нарис історії українського народу», «Історія української літератури» та ін.

Помер у Кисловодську 25 листопада 1934 року. Тіло Грушевського перевезено до Києва. Похований на Байковому кладовищі.




Григо́рій Іва́нович Кото́вський

(24 червня 1881, с. Ганчешти (нині м. Хинчешть Молдови) - 6 серпня 1925) Спочатку відомий бандит, потім командир більшовицьких загонів у період громадянської війни в Україні (1918-1920).

Народився в сім'ї заводського механіка. Закінчив сільськогосподарське училище, працював помічником управляючого і управляючим маєтком. За захист наймитів був арештований 1902 і 1903 роках. Під час російсько-японської війни у 1904 не з'явився на призовний пункт. У 1905 його заарештували за ухиляння від військової служби й заслали в Костромської піхотний полк. Незабаром Котовський дезертирував звідти і організував загін бойовиків, на чолі якого робив розбійницькі набіги. Селяни надавали загону Котовського допомогу, переховували його від жандармів, постачали продуктами, одягом, зброєю. Завдяки цьому загін тривалий час залишався невловимим, про зухвалість скоєних ним нападів ходили легенди. Григорія неодноразово заарештовували, а 1907 року він був засуджений до 12 років каторги. Втік з Нерчинська в 1913, вбивши двох конвоїрів. Переховувався, працюючи вантажником, чорноробом. На початку 1915 року знову очолив у Бессарабії озброєний загін. У 1916 року його знову ловлять, засуджують до страти, яку заміняють довічною каторгою.

У травні 1917 Котовського умовно звільняють та спрямовують до армії на Румунський фронт. Там він служить членом полкового комітету 136-го Таганрозького піхотного полку. У листопаді 1917 Котовський примкнув до лівих есерів, та згодом був обраний членом комітету 6-ї армії. У січні-березні 1918 року він командував Тираспольським загоном, з липня 1919 — однією з бригад 45-й стрілецької дивізії. У листопаді 1919 у складі 45-ї дивізії брав участь в обороні Петрограду. З січня 1920 командував кавказької бригадою, воюючи на Кавказі, в Україні та на радянсько-польському фронті. У 1920 вступив до РКП(б). З грудня 1920 Котовський — начальник 17-ї кавказької дивізії. 1921-го року він керує кавказькими частинами, зокрема, придушуючи повстання махновців, антоновців і петлюрівців. У вересні 1921 року Котовського призначають начальником 9-ї кавказької дивізії, у жовтні 1922 — командиром 2-го кавказького корпусу.

Григорія Котовського вбили 6 серпня 1925 року за нез'ясованих обставин. За однією з версій, вбивцею був чоловік жінки, з якою у Григорія був роман.