Елена Галагуза требует публичных извинений от председателя Комитета по вопросам свободы слова и информации ВР

Депутат Житомирского областного совета Елена Галагуза обратилась в Комитет по вопросам свободы слова и информационной политики ВР, требуя от его председателя Виктории Сюмар публичного извинения по поводу обращения в правоохранительные органы относительно интервью журналиста Сергея Фореста с Петром Симоненко.

Как сообщал «Журнал Житомира», журналистка и депутат облсовета Елена Галагуза обвинила Сергей Фореста в пропаганде коммунистической идеологии и обратилась в правоохранительные органы. Среагировав на это, Форест в письменной форме обратился в Комитет по вопросам свободы слова и информационной политики с просьбой рассмотреть инцидент.

В итоге, комитет Верховной Рады по вопросам свободы слова и информационной политики намерен обратится к министру МВД Арсену Авакову.
 

---

 
З публікації місцевих інтернет-ЗМІ дізналась позицію очолюваного Вами, шановна пані Вікторіє, комітету з приводу мого звернення до правоохоронних органів з проханням надати правову оцінку поширенню матеріялу з відвертими елементами порушення законодавства України – Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».

Відкидаючи подробиці про минуле так званого журналіста Фореста, честь захищати якого випала Вам, та Симоненка, про якого йдеться в матеріялі, пропоную перейти до розгляду самого матеріялу, який, чомусь зник з авторської колонки Сергія Фореста на «Журналі Житомира».

Отже, переглянути його можна в соціяльній мережі «ютюб» за посилянням. «Петр Симоненко: Те, кто голосовал за Трудовой кодекс в Верховной Раде политические мерзавцы». Пропустимо питання граматики російської мови в авторів, які нездатні навіть грамотно написати заголовок, між тим є членами НСЖУ.

Що ми бачимо від початку відео? Прапор з написом «Комуністична партія України» та портретом В.І.Леніна на ньому.

Між тим, стаття 1 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» дає визначення, що

а) комуністична партія – це і Комуністична партія України (КПУ) в тому числі;

б) пропаганда комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів – це публічне використання продукції, що містить символіку комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в тому числі;

в) символіка комуністичного тоталітарного режиму – символіка, що включає: символіку комуністичної партії або її елементи, зображення осіб, які обіймали керівні посади у вищих органах влади та управління СРСР, найменування комуністичної партії в тому числі.

Статті ж 3 та 4 згаданого вище закону прямо забороняють пропаганду та використання символіки комуністичного режиму в Україні, а стаття 4361 Кримінального Кодексу України передбачає за подібні дії кримінальну відповідальність.

Незважаючи на це, моя заява до правоохоронних органів з проханням надати правову оцінку дійовим особам того інтерв’ю, була визнана Вашим комітетом та Вами особисто як наступом на свободу слова в Україні. Можливо, Вам варто піти далі і визнати Верховну Раду України організацією, яка порушує свободу слова в Україні, адже саме ВРУ ухвалила цей закон?

Не маю наміру описувати весь той антиукраїнський бруд, що лився з вуст Симоненка протягом всього інтерв’ю, аби знову не наразитися на звинувачення в нападах на свободу слова, зупинимось лише на безапеляційних фактах та законодавстві України.

Отже, про порушення антикомуністичного законодавства ми вже згадали. Йдемо далі.

В тексті Вашого листа-відповіді № 04-32/20-28 від 04 лютого 2016 року є слова «…щодо порушення свободи слова Оленою Галагузою, депутатом Житомирської обласної ради…». Позаяк в Україні діє принцип невинуватости, про що записано в статті 62 Конституції України,  хотілося б почути від Вас, шановна пані Вікторіє, коли саме відбувся суд, який звинуватив мене, як депутата обласної ради, в «порушенні свободи слова» певних осіб?

Очевидно, що Вас було просто введено в оману, а самого матеріялу, який я просила перевірити силові органи, Ви не бачили, інакше не написали б нісенітниці з посилянням на ст. 2 Закону України «Про друковані засоби масової інформації», позаяк я не оскаржувала видрук цього інтерв’ю в друкованих ЗМІ, якого й не було. Жодним чином не виступаю проти величезної кількости законів, перерахованих Вами, адже, як журналіст, неодноразово мала справу з умисним перешкоджанням законній професійній журналістській діяльности та переслідуванням за виконання професійних обов’язків і критику.

Особливо підтримую вказаний Вами в листі витяг з статті 34 Конституції України про обмеження права на свободу слова через запобігання злочинів в інтересах національної безпеки.  Прочитайте це ще раз і перегляньте інтерв’ю.

Хотілося б нагадати Вам, пані Вікторіє, позиції деяких статей Конституції України та Закону України «Про статус депутатів місцевих рад». Не буду згадувати названих Вами статей Конституції та законів України, які у Вас, чомусь, тлумачаться однобоко та не застосовані Вами щодо можливого порушення моїх конституційних прав.

Відповідно до статті 5 Конституції України, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Статті 21-24 Конституції України визначають рівні права та обов’язки громадян, рівні, незалежно від вторинних ознак (місця проживання, статусу, посади), тобто, і ми з Вами, пані Вікторіє маємо рівні права та обов’язки і серед них право, гарантоване статтею 40 Конституції України – направляти звернення до органів державної влади та очікувати відповіді в гарантований законом термін.

Про статтю 34 Конституції України Ви також сказали – вона стосується в рівній мірі й мене, стаття 38 дає нам обом право обирати та бути обраними, чим ми з Вами й скористалися, але це жодним чином не є обтяженням громадянина.

Стаття 65 Конституції України зазначає, що захист Вітчизни, незалежности та територіальної цілісности є обов’язком громадян України, а стаття 68 стверджує, що кожен неухильно має дотримуватись Конституції та законів України.

Частина 2 статті 49 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», як і стаття 2 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», зазначає, що депутат має виконувати доручення виборців. Зазначу, що мої виборці наполягали в зверненні до силових структур з приводу цієї публікації і я не могла не виконати їх доручення.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», депутат місцевої ради має право порушувати перед керівниками правоохоронних органів питання та вимагати їх рішення; при здійсненні цих повноважень депутат має право на звернення. Що таке депутатське звернення та терміни його розгляду – тлумачить стаття 13 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад».

Стаття 15 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» наділяє депутата правом вимагати від правоохоронних органів припинення порушення законодавства України, якщо таке виявлено. У випадку бездіяльности правоохоронні органи несуть відповідальність згідно законодавства України.

Отже, всі законні підстави, як громадянин, журналіст, депутат та голова гуманітарної комісії для перевірки факту публікації на відповідність українському законодавству, я мала. Не лише підстави, а й обов’язки.

Виходячи з написаного вище, вимагаю:

Принести мені публічні вибачення від імени комітету, який випала нагода Вам очолювати.

Позаяк Ваш комітет має в своїй назві не лише слова «свобода слова», а й «інформаційна політика», прошу розглянути згадане тут інтерв’ю на предмет відповідности українському законодавству або просити МВС надати правову оцінку згаданому випадкові з вимогою покарання винних осіб, якщо такі будуть виявлені.

Слава Україні! – Героям слава!

8 лютого 2016 року   Олена Галагуза