Кому належить Місяць? Нова космічна гонка за поверхню супутника Землі

Ми у розпалі місячної лихоманки. Все більше країн і корпорацій претендують на поверхню Місяця, змагаючись за ресурси та домінування в космосі. Чи готові ми до нової ери космічних перегонів?

Цього тижня на Землю передали зображення розгорнутого на Місяці прапора Китаю. Це четверта висадка Китаю на Місяці - і перша в історії місія зі збору зразків з його зворотного боку.

За останні 12 місяців Індія та Японія також висадили свої космічні кораблі на поверхню Місяця. У лютому американська фірма Intuitive Machines стала першою приватною компанією, яка запустила посадковий модуль на Місяць, і попереду ще багато інших.

Тим часом NASA хоче знову відправити людей на Місяць, а астронавти місії Artemis планують це зробити у 2026 році. Китай запевняє, що відправить людей на Місяць до 2030 року. І замість короткочасних візитів планує побудувати там постійні бази.

Але в епоху відновлення політики великих держав ця нова космічна гонка може призвести до того, що напруга на Землі перенесеться на Місяць.

"Наші відносини з Місяцем дуже скоро кардинально зміняться", – попереджає Джастін Холкомб, геолог з Університету Канзасу. Швидкість освоєння космосу зараз "випереджає наші закони", каже він.

Угода ООН від 1967 року свідчить, що жодна нація не може володіти Місяцем. Натомість документ з назвою як у науковій фантастиці, Договір про космос, зазначає, що Місяць належить усім і що будь-яке його дослідження має здійснюватися на благо всього людства та в інтересах усіх націй.
 

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Попри те, що ця заява звучить мирно, сам Договір про космос створювався в умовах холодної війни.

У міру зростання напруженості між США та Радянським Союзом після Другої світової війни виникали побоювання, що космос може стати полем військової битви, тому ключовою частиною договору було те, що в космос не можна відправляти ядерну зброю. Ратифікували цей договір понад 100 країн.

Утім, нова космічна ера виглядає інакше, ніж тодішня.

Участь корпорацій

Однією з головних змін є те, що сучасні місії на Місяць – це не лише проєкти націй, у гру вступили корпорації.

У січні американська комерційна місія під назвою Peregrine оголосила, що відправляє на Місяць людський прах, зразки ДНК і спортивний напій разом із брендом.

Через витік палива місію не здійснили, але сама її ідея викликала дебати про те, чи відповідає вона принципу - дослідження космосу повинно приносити користь всьому людству.

"Ми починаємо надсилати туди речі просто тому, що можемо. Жодної іншої причини немає", - каже Мішель Хенлон, космічна юристка і засновниця організації For All Moonkind, яка прагне захистити на поверхні Місяця місця посадки "Аполлона".

"Наш Місяць лежить у межах досяжності, і тепер ми починаємо цим зловживати", - каже вона.

Але навіть якщо освоєння Місяця приватними компаніями й зростає, національні держави все одно залишаються ключовими гравцями, каже Саїд Мостешар, директор Лондонського інституту космічної політики та права.

За його словами, будь-яка компанія повинна отримати дозвіл на політ у космос від держави, яку в своєю чергою будуть обмежувати міжнародні договори.

Приєднатися до елітного клубу тих, хто висаджується на Місяці, вже дуже престижно.

І нація з успішною космічною галуззю може дати великий поштовх економіці через робочі місця та інновації.

Битва за ресурси

Але місячна гонка пропонує ще більший приз: його ресурси.

Хоча місячна поверхня виглядає досить безплідною, вона містить мінерали, серед яких рідкоземельні метали, як-от залізо та титан, а також гелій, який використовують у всьому, від надпровідників до медичного обладнання.

Оцінки вартості всього цього дуже різні: від мільярдів до квадрильйонів. Тож легко зрозуміти, чому дехто бачить Місяць як місце, де можна заробити багато грошей.

Однак також важливо зазначити, що це буде дуже довгострокова інвестиція, адже технології, необхідні для видобутку та повернення цих місячних ресурсів, ще надто далекі.

У 1979 році міжнародний договір проголосив, що жодна держава чи організація не може претендувати на володіння космічними ресурсами. Але він не був популярним - його учасниками є лише 17 країн, і це без урахування країн, які побували на Місяці, зокрема і США.

Фактично, у 2015 році США ухвалили закон, який дозволяє їхнім громадянам і промисловості видобувати, використовувати та продавати будь-які космічні матеріали.

"Це викликало величезний жах у міжнародної спільноти, - каже Мішель Хенлон. - Але повільно інші наслідували цей приклад зі схожими національними законами". Це зробили, приміром, Люксембург, ОАЕ, Японія та Індія.

Хоч як дивно, але ресурс, який може бути найбільш затребуваним, - це вода.

"Коли вивчали перші камені, привезені з Місяця астронавтами "Аполлона" їх вважали абсолютно сухими", - пояснює Сара Рассел, професорка планетарних наук у Музеї природознавства.

"Але потім приблизно 10 років тому сталася своєрідна революція, і ми виявили, що в них є невеликі сліди води, захопленої кристалами фосфату".

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

Найцінніше - вода

А на полюсах Місяця, каже дослідниця, води ще більше. Всередині кратерів, розташованих на темному боці Місяця, є запаси льоду з води.

Майбутні колонізатори могли б використовувати цю воду для пиття. Вона також згодилась би для виробництва кисню і навіть ракетного палива, якщо відокремити водень і кисень. Це дозволило б подорожувати з Місяця до Марса й далі.

Зараз США намагаються розробити нові принципи дослідження та експлуатації Місяця. У так званих угодах Артеміди йдеться про те, що видобуток і використання ресурсів на Місяці має здійснюватися відповідно до Договору про космос, хоча в ньому зазначено, що можуть знадобитися деякі нові правила.

Понад 40 країн підписали ці угоди, але Китай помітно відсутній у списку. А дехто стверджує, що нові правила дослідження Місяця не повинна встановлювати окрема нація.

"Це має бути зроблено через Організацію Об’єднаних Націй, адже це стосується всіх країн", - каже Саїд Мостешар.

Але доступ до ресурсів також може спричинити інший конфлікт.

Попри те, що на Місяці багато місця, території навколо заповнених льодом кратерів є найбільш привабливою нерухомістю Місяця.

Отже, що станеться, якщо всі захочуть одне й те саме місце для своєї майбутньої бази? І щойно одна країна створить базу, що може завадити іншій побудувати свою занадто близько?

"Я думаю, що є цікава аналогія з Антарктикою", - каже Джилл Стюарт, дослідниця космічної політики та права з Лондонської школи економіки.

"Вочевидь, дослідницькі бази на Місяці створюватимуть за тим же принципом, як і на цьому континенті".

Автор: Ребекка Морелле, кореспондентка BBC з питань науки