Слимак, черепаха і каштанова міль - тварини-чужинців, які оселилися в Україні. Чи небезпечні вони?

Нещодавно українські соцмережі облетіли світлини червоновухих черепах з київського парку. Це – нетиповий для України вид, завезений із Америки, тож заговорили про їхню небезпеку.

Чи справді це так? Звідки вони взялися в українських водоймах? Які ще чужоземні види останнім часом оселилися в українській природі і чи становлять вони якусь небезпеку?

Що таке інвазійні види

Види, які з’являються в якомусь новому, раніше не властивому їм місці, називають по-різному: завезені, чужоземні, інвазійні, адвентивні, інтродуковані, види-вселенці тощо. Виникла справжня плутанина.

Тож, учені вирішили розібратися, які слова краще вживати, і нещодавно на цю тему вийшла наукова стаття великого міжнародного колективу авторів.

Науковці дійшли висновку, що слід розрізняти чужоземні види і по-справжньому інвазійні (англ. invasion – вторгнення).

В чому ж, на їхню думку, різниця?

Якщо ми знаходимо на якійсь території вид тварин, якого там не має бути, то це ще не значить, що він інвазійний. Ми його назвемо просто чужоземним.

Тварину такого чужоземного виду міг спеціально хтось випустити, вона могла втекти з домашнього утримання, із зоопарку тощо. А інвазійним будемо вважати вид тільки якщо встановимо, що, по-перше, він може розмножуватися на цій території (тут може самопідтримуватися популяція), а по-друге – що він поширюється: не просто лишається там, де з’явився, а ще й захоплює нові території.

Вже рідні чужинці

Є види, які колись давно з’явилися в нас як інвазійні. Вони поширилися на нові території і тепер є звичайним елементом місцевої фауни, який – подекуди – вже навіть не сприймають як щось чужоземне.

Насамперед це тварини, яких люди цілеспрямовано завозили та випускали. Цей процес ще називають інтродукцією (англ. introduction – введення, запровадження).

Так в українські водойми заселили багато чужоземних видів риб. Наприклад, короп або товстолоб вже сприймаються багатьма рибалками як місцеві види, хоча вони були завезені з Азії.

АВТОР ФОТО,GETTY

Така ж ситуація з багатьма звірами та птахами. Так сталося з північноамериканською ондатрою, з єнотоподібним собакою з Далекого Сходу, з деякими видами оленів (лань, плямистий олень) тощо. Так сталося зі звичайним фазаном, птахом із Азії: якщо їздити Україною автомобілем, то частенько можна побачити біля дороги, як пробігає чи пролітає фазан. До цих тварин усі звикли, але насправді всі ці види колись спеціально завезли до нас для полювання.

Іноді фауну поповнюють види, які люди не збиралися цілеспрямовано випускати в природу, а хотіли тримати на фермах, розводити у контрольованих умовах. У якийсь момент вони або втекли, або їх вимушено випустили з якихось причин.

Так в українську природу потрапили, наприклад, нутрії. Багато хто сприймає їх як типово українських тварин, а вони – південноамериканські, їхня батьківщина від нас максимально далеко.

Подібним чином українські міста, та й загалом міста світу, заселили голуби. Звичайні сизі голуби, які є чи не найпоширенішими міськими птахами, – це ж, значною мірою, здичавілі нащадки домашніх птахів.

АВТОР ФОТО,GETTY

Колись багато людей тримали голуб'ятники, а потім голубів повипускали, й вони сформували чималі популяції в містах.

Якісь тварини опинилися в Україні поза нашим бажанням. Найкращий приклад – усім відомий колорадський жук.

Цікаво: жук, який їсть українську картоплю, – американський. Щоправда, і сама картопля – теж американська за походженням, тож виходить, що жук просто попрямував за нею.

АВТОР ФОТО,GETTY

Або взяти рапанів – морських равликів, які стали одним із символів Чорного моря, Криму (згадайте сувеніри з рапанами, які всі звідти привозили).

Цей вид теж інвазійний: його, як припускають, колись привезли із баластними водами кораблі з Далекого Сходу. Він поширився та наробив у Чорному морі багато шкоди. Заважає вирощуванню мідій, устриць та інших промислових молюсків.

АВТОР ФОТО,GETTY

А ще задовго до того в Україні опинилися руді таргани – прусаки. Хоча вони й називаються прусаками (себто на честь Прусії), а латиною – Blattella germanica (тобто “німецький тарган”), Німеччина і взагалі Європа, точно не є їхньою батьківщиною.

Їхнє походження довго не могли зрозуміти: висували припущення, що вони походять з Африки (з Ефіопії), але тепер розглядають теорію, що вони – з Південно-Східної Азії.

АВТОР ФОТО,GETTY

Ще один вид, до якого всі звикли за довгий час, – сірий пацюк. Ці гризуни сприймаються як цілком природний елемент нашого буття. Насправді ж, ще у Середньовіччі, допоки їх не завезли з Азії, переважали зовсім інші пацюки – чорні.

Та, що там казати, ми, люди, й самі – не місцеві. Людина, за вищезгаданою термінологією, – теж інвазійний вид, бо батьківщина нашого виду – в Африці, а Європу ми заселили, агресивно поширюючись.

Коли наші предки прийшли в Європу, вони там застали інший підвид людей – неандертальців. Якийсь час ми з ними співіснували, змішувалися, але поступово витіснили.

Що цікаво: одне з останніх місць співіснування нашого підвиду людей з неандертальцями було, судячи з усього, в Криму. Тому обговорюючи запитання “Чий Крим?” можемо договоритися до того, що він – неандертальський. Щоправда, і самі неандертальці теж колись прийшли із Африки.

Це – загальне правило. Нічого незмінного в природі немає: види кудись рухаються, розселяються та опиняються там, де раніше їх не було, а люди досить швидко звикають до них. Але в моменті, коли якийсь вид тварин розповсюджується, це привертає багато уваги, а іноді – створює проблеми, зокрема й в Україні.

Наприклад, у останні роки багато обговорюють поширення в Україні папуги Крамера.

Поглянемо ближче ще на три види, які з'явилися в Україні не так давно і поширюються протягом останніх десятиліть – тобто прямо на наших очах.

Червоновуха черепаха

Цей вид походить з Америки і живе на півдні США. Червоновуха черепаха стала дуже популярною домашньою твариною. Частково тут доклалися “Черепашки-ніндзя”.

Без перебільшення, мільйони цих черепах роз'їхалися по всьому світу і зокрема потрапили в Україну.

АВТОР ФОТО,GETTY

Купляють таку черепаху маленькою, коли вона симпатична і за нею легко доглядати. Але вона живе довго, потребує догляду, а спостерігати за нею – не надто цікаво. Тож коли вона стає розміром з тарілку чи більше, набридає людям чи виростає дитина, для якої купували черепаху, – її хочуть позбутися.

Іноді несуть її в зоопарк, іноді просто викидають у якусь водойму. Так чи інакше, в Україні і в деяких інших країнах вони масово опинилися в природі.

В Україні, якщо розібратися, навряд чи можна вважати цей вид інвазійним, бо такі черепахи (принаймні, поки що) тут не розмножуються: для цього занизька температура.

Ті червоновухі черепахи, які зараз є в українській природі, – це тварини, яких безпосередньо туди випустили. Тож ми не очікуємо, що їхня чисельність може різко зрости.

Але оскільки вони живуть довго, кілька десятиліть, то можуть створити проблеми. Можуть бути джерелом інфекцій для місцевих видів. Можуть змагатися із місцевим видом черепах – європейською болотною черепахою – за їжу і місця під сонцем, там, де черепахи гріються. Можуть також поїдати дрібних тварин, які мешкають в тутешніх водоймах.

Але до кінця ми ще не знаємо, до чого може призвести їхнє поширення.

Каштанова мінуюча міль

Це дрібний метелик, батьківщиною якого є Балкани. Він живе на рослинах гіркокаштану, або кінського каштану. Це та рослина, яку в Україні всі називають просто каштаном і яка росте в парках; насправді ж це дерево не є родичем справжнього каштана, плоди якого можна смажити і їсти.

Самі гіркокаштани в України – також не місцеві. Вони, як і мінуюча міль, походять з Балкан.

АВТОР ФОТО,GETTY

Гусінь каштанової мінуючої молі робить у листі гіркокаштану ходи, так звані міни.

Всі, хто бачив українські каштани посеред літа або ближче до осені, могли відзначити, що вони виглядають не дуже: листя попсоване, побуріле, нежиттєздатне. Каштани від цього сильно страждають.

Протягом останніх двох десятиліть ця міль активно поширювалася Європою. В Україні її вперше зафіксували 1998 року на Закарпатті і поступово вона поширилася на всю країну.

АВТОР ФОТО,GETTY

Здихатися її непросто. Вона плодиться у величезних кількостях і єдиний ефективний спосіб боротьби – збирати й утилізувати все листя, яке опадає з гіркокаштанів. Але враховуючи кількість цих каштанів на наших вулицях, це зробити навряд чи можливо. А якщо лишити хоча б кілька заражених дерев, міль буде швидко поширюватися.

Єдине, що втішає у цій ситуації, – те, що ця міль, схоже, вражає лише гіркокаштани і на інші дорогі нам рослини не поширюється.

Іспанський слимак

АВТОР ФОТО,GETTY

Це один із найнебезпечніших інвазійних видів. Іспанський слимак – це великий, до 15 см, рудий слимак. Як підказує його назва, він походить із Західної Європи, імовірно як раз із Піренейського півострова, де розташована Іспанія.

Він швидко поширився за межі свого звичайного існування і в Україні з'явився десь з 2007 року.

Небезпечний він тим, що може розмножуватися у великій кількості і з'їдати майже всі українські городні культури. Якщо ці слимаки потрапили на город, вони можуть начисто з’їсти чи не все на грядках.

Люди починають думати, що з цим робити. Але простих та водночас ефективних засобів боротьби з ним не існує.

Можна, звичайно, збирати слимака вручну, але це ресурсозатратний і довгий процес. Можна боротися з ним якимись речовинами, отрутами, але це теж буває важко технічно реалізувати.

Природних ворогів, які б ефективно знижували його чисельність, теж в Україні майже немає. Тож що з ним робити, поки що не зрозуміло.

На відміну від червоновухих черепах, які є лише там, де їх викинули люди, іспанський слимак і каштанова міль активно поширюються. Вони є інвазійними видами в повному сенсі цього слова.

Що ж буде з ними в майбутньому?

Можливо, через якийсь час їхня чисельність почне знижуватися, бо на них почнуть полювати хижаки або серед них поширяться інфекційні захворювання. Природні системи здатні до саморегуляції. Але як скоро це буде – прогнозувати складно.

Автор: Євген Кіося, Біолог, викладач ХНУ, працівник зоопарку